Дональд Трамп, виступаючи з трибуни Організації Об'єднаних Націй, намагався продемонструвати свою силу, погрожуючи відправити іранський режим «до пекла» та зловтішаючись із приводу привласнення венесуельської нафти.
Іран хоча й зазнав тяжких втрат, проте не здався. На стратегію економічної блокади Трампа він відповів ескалацією воєнних дій, розширивши фронт тиску на нафтовий ринок і на самого президента США через активізацію хуситів.
Трамп опинився в глухому куті у відносинах із Китаєм, а Сі Цзіньпіна зовсім не вразила його бравада, адже минулого року лідер КНР вже завів торговельну війну з ним у безвихідь.
Путін відкинув прагнення Трампа до миру в Україні. Попри катастрофічні втрати та дедалі більші економічні збитки, очільник Кремля вважає, що здатен нав'язати Києву мир на власних умовах, фактично глузуючи з Трампа.
Кремль також проігнорував попередження директора ЦРУ Джона Реткліффа — диверсії та воєнні погрози з боку Москви щодо Європи лише посилилися.
США з усіх сил намагаються налагодити ключові відносини та врегулювати гострі конфлікти, стикаючись зі спротивом групи геополітичних ревізіоністів,
які прагнуть підірвати глобальний вплив Америки. Та поки що Трамп радше зазнає поразки.
Про все це пише оглядач агентства Bloomberg Гел Брандс (Hal Brands) у невеликій колонці під заголовком «Виступи Трампа в ООН не вразили Сі Цзіньпіна, Путіна чи Іран» (оригінальна назва — «Trump’s UN Bluster Didn’t Impress Xi, Putin or Iran»), майже дослівний переклад якої наводимо нижче.
Дональд Трамп полюбляє вдавати з себе крутого хлопця. Цього тижня президент, виступаючи з трибуни Організації Об'єднаних Націй, демонстрував свою силу. Він погрожував відправити іранський режим «до пекла»; зловтішався з приводу привласнення венесуельської нафти, заявляючи: «Переможцю дістаються всі трофеї».
Однак лідер, який відвідав Трампа через два дні, Сі Цзіньпін, вочевидь, залишився байдужим. Попри всю браваду, Трамп опинився в глухому куті у відносинах із Китаєм — і зіткнувся з цілою низкою переконаних суперників, які відмовляються поступатися перед американською міццю.
В ООН Трамп вихваляв домінування США в Західній півкулі. Він стверджував, що прогрес у сфері штучного інтелекту принесе нову еру американської вищості.
Америка Трампа, за його словами, — найсильніша і «найгарячіша» країна у світі. А потім він повернувся до Вашингтона на зустріч, яка була сповнена символізму саме тому, що виявилася напрочуд бідною на зміст — із лідером, якого йому так і не вдалося залякати за час свого другого терміну.
У торішній торговельній війні Сі Цзіньпін завів Трампа в безвихідь. Пекін відповів на спрощену атаку американських мит взаємними тарифами та контролем за експортом рідкоземельних елементів. Економіка Китаю може бути слабкою, але його репресивні інструменти залишаються потужними.
В умовах цих загроз Трамп на тривалий час призупинив посилення контролю за експортом американських технологій і сповільнив продаж зброї Тайваню. Сі Цзіньпін позиціює себе як рівного Трампу у відносинах «конструктивної стратегічної стабільності». У Вашингтоні йому виявили особливі знаки поваги, зокрема влаштували особисту зустріч із Трампом прямо на злітній смузі.
Дружні стосунки не триватимуть вічно: під позірним спокоєм ховається запекла конкуренція. Окрім торговельної війни, США та Китай борються за перевагу у сфері штучного інтелекту та лідерство в західній частині Тихого океану.
Пекін надає допомогу Тегерану — і фактично веде опосередковану війну проти Америки — водночас конфліктуючи з Вашингтоном на Близькому Сході.
Помічники Трампа стверджують, що він просто вичікує і готується до відновлення суперництва. Проте ми вступили в епоху, коли осміліле китайське керівництво намагається нав'язати власну версію стабільності у відносинах із Вашингтоном — і відмовляється підкорятися.
Це свідчить про значно масштабнішу проблему. Союзників США непокоїть зверхнє ставлення Трампа до ключових аспектів побудованого Америкою світового порядку, а супротивників США недостатньо вражають сильні сторони, які так рекламує президент.
Путін відкинув прагнення Трампа до миру в Україні. Незважаючи на катастрофічні втрати серед росіян і дедалі більші економічні збитки, він вважає, що здатен нав'язати Києву мир переможця. Росія також проігнорувала будь-які попередження директора ЦРУ Джона Реткліффа, зроблені ним під час поїздки до Москви минулого місяця: Кремль лише посилив насильницькі диверсії та воєнні погрози щодо Європи.
Мета цієї гібридної війни, як попередив очільник данської розвідки,
— розділити та дискредитувати Організацію Північноатлантичного договору. Рішення Трампа врегулювати створену ним самим кризу навколо Гренландії усунуло один із розколів у трансатлантичних відносинах. Однак суперечливі сигнали — Пентагон направляє підводні човни, ракети та інші сили для посилення стримування, тоді як Трамп відкрито ворогує з Європейським Союзом, — імовірно, підживлюють кампанію Путіна.
Іран тим часом зазнав утрат, але залишається непохитним. На стратегію економічної блокади Трампа Тегеран відповів воєнною ескалацією. Він завдавав ударів по суднах в Ормузькій протоці та запускав сучасні ракети по американських військових кораблях і базах у регіоні. Тегеран та його союзники також розширили географію протистояння, здійснивши атаки на саудівський газопровід Схід-Захід — найважливіший обхідний шлях в Ормузькій протоці — і завдавши по ньому ударів силами єменських хуситів.
У 2025 році хусити також боролися з Трампом, звівши ситуацію до патової: американські військові завдали цьому угрупованню серйозних утрат, проте не змогли його зламати. Трамп віддав перевагу деескалації конфлікту через угоду,
у межах якої хусити припинили напади на американські судна в Червоному морі та Аденській затоці, але залишили інші кораблі вразливими.
Однак цього літа хусити запровадили блокаду саудівського судноплавства; вони захопили ключові території поблизу Баб-ель-Мандебської протоки та запустили ракети й безпілотники вглиб території Саудівської Аравії. Трамп відмовився від прямого втручання, імовірно, побоюючись втягування у другу виснажливу війну в той час, коли конфлікт з Іраном залишається неврегульованим. Перевантажена Америка, по суті, дозволяє хуситам зміцнювати свої позиції на надважливому водному шляху і толерує морську блокаду свого давнього друга. У ключових відносинах та гарячих точках США з усіх сил намагаються досягти свого.
Проблема не у слабкості Америки: Трамп має рацію, стверджуючи, що можливості США, як і раніше, не мають собі рівних. Американські суперники — Китай, що економічно стагнує, агресивна, але ослаблена Росія, добряче пошарпаний Іран — стикаються зі значно серйознішими проблемами.
Однак міць Америки надмірно виснажена одночасними викликами на кількох театрах воєнних дій; вона ослаблена погано спланованими торговельними війнами та військовими конфліктами; її підриває постійна напруженість у відносинах із союзниками. Насамперед могутності США протистоїть група геополітичних ревізіоністів, які прагнуть підірвати глобальний вплив Америки і вважають, що зараз перевага на їхньому боці.
Одна річ — демонструвати силу в затоці Тартл-Бей (поруч розташована штаб-квартира ООН – О.К.). Але на межі суперництва та конфліктів могутність США вже не здається такою вже переконливою.
