Представники Трампа щодо України Віткофф і Кушнер є не дипломатами, а торгашами, які переговори щодо припинення кривавої бійні в Україні, розв’язаної Москвою, перетворюють на обговорення бізнес-проєктів з агресором. Нічого іншого від них і Трампа очікувати не варто було.
Наразі адміністрація Трампа домагається відновлення постачання російського газу до Європи через територію України.
Цю тему обговорювали на переговорах у вересні як частину «енергетичного перемир'я» напередодні зими.
Втім, жодного «енергетичного перемир'я» не вийшло через агресивну тупість Кремля.
Російський газ пропонується продавати через американського посередника, щоб обійти європейські санкції та створити вигідні можливості для інвесторів у США. Доходи Росії при цьому передбачається зараховувати на ескроу-рахунок у третій країні, щоб Москва не могла використовувати їх на військові потреби. Постачання російського газу до Європи також забезпечили б Україні доходи від транзиту.
Також розглядається можливість відновлення роботи газопроводу «Північний потік».
На думку Вашингтона, помилка колишньої канцлерки Німеччини Ангели Меркель полягала в тому,
що вона просувала проєкт газопроводу, не добившись укладення з Москвою ширшої угоди у сфері безпеки.
У Європі ставляться до проєкту скептично, посилаючись на план повної відмови від імпорту російського газу до кінця 2027 року, і порівнюють ідею відновлення закупівлі газу в Росії з тим, як колишній британський прем'єр Невілл Чемберлен пожертвував Чесловаччиною заради угод із Гітлером.
Проте у США розраховують, що через різке зростання цін на енергоносії, дефіцит ЗПГ на тлі ситуації на Близькому Сході та низькі запаси у сховищах опір європейців виявиться не таким завзятим.
У Кремлі, своєю чергою, відкидали енергетичне перемир'я з Україною. Прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков заявляв, що Москві «потрібен мир, а не перемир'я».
Сам Путін заявляв про готовність відновити постачання газу до Європи «хоч завтра». Для цього він пропонував задіяти нитку газопроводу «Північний потік-2», що збереглася і не була запущена в експлуатацію.
Транзит російського газу через Україну було зупинено у січні 2025 року.
Перед вторгненням Москви в Україну російський газ надходив до ЄС чотирма основними трубопровідними маршрутами,
а також морем у вигляді ЗПГ.
Згідно з даними Єврокомісії, у 2021 році 88,3 млрд кубометрів газу постачалося через «Північний потік — 1» та газопровід «Ямал — Європа» через Білорусь (58,8% російського газового експорту до ЄС), 36,5 млрд — через Україну (24,3%), 11,9 млрд — через «Турецький потік» (7,9%) та 13,5 млрд — у вигляді ЗПГ (9%).
За даними оператора Nord Stream AG, у 2021 році по «Північному потоку — 1» було прокачано 59,2 млрд кубометрів газу. Таким чином, через нього та українську газотранспортну систему Росія постачала близько 95,7 млрд кубометрів — майже 64% усього російського газу, що надходив до Євросоюзу.
Це означає, що в разі відновлення прокачування через Україну та «Північний потік» із завантаженням на рівні 2021 року Росія теоретично змогла б відновити майже дві третини довоєнного газового експорту до ЄС.
Наразі на Росію припадає 11% постачання газу до Європи. Газ надходить двома основними каналами: на танкерах у вигляді ЗПГ або газопроводами системи «Турецький потік».
З відмовою Європи від російського трубопровідного газу після початку війни різко погіршилося фінансове становище «Газпрому»,
який у 2023 році зазнав збитків на суму майже 7 млрд доларів, що стало першим річним збитком за понад 20 років.
У Кремлі заявили про неможливість відновлення транзиту газу через Україну.
За словами Пєскова, ситуація на фронті «більш ніж красномовно» свідчить про неможливість реалізації таких планів.
Водночас у західних медіа активно обговорюється тема відновлення постачання російського трубопровідного газу.
Віткофф і Кушнер завзято «газують»США домагаються відновлення постачання російського газу до Європи через Україну, пише видання The Wall Street Journal.
За словами офіційних осіб із США, Європи та України, США підтримують ідею якнайшвидшого відновлення постачання російського газу до Європи трубопроводами, що проходять через Україну. Обговорення відбувалося в межах переговорів, спрямованих на досягнення «енергетичного перемир'я» напередодні прийдешньої зими.
Ця ідея, висунута американськими посланцями Джаредом Кушнером і Стівом Віткоффом під час поїздок до Москви та Києва у вересні, передбачає продаж російського газу через американського посередника в обхід європейських санкцій — і може стати вигідною можливістю для американських інвесторів,
як повідомили учасники обговорень.
Згідно з чинним законодавством ЄС, усі закупівлі російського природного газу мають бути повністю припинені до кінця 2027 року. Лідери найбільших європейських країн заявили, що не зацікавлені у відновленні залежності від постачання енергоресурсів із країни, яку вони вважають своєю головною стратегічною загрозою.
Минулого місяця план «енергетичного перемир'я» було відкладено після того, як Україна в односторонньому порядку припинила завдавати ударів по російських НПЗ під тиском президента Трампа.
Київ не бив по НПЗ майже два тижні, тоді як Росія продовжувала завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі України, а Москва почала постачати дизельне паливо до США. США перенесли акцент на можливість укладення суттєвішої мирної угоди.
Проте у п'ятницю Київ відновив удари, завдавши за останні три дні трьох ударів по трьох великих російських НПЗ.
Це надало нової актуальності прагненню укласти більш всеосяжне енергетичне перемир'я напередодні тристоронніх мирних переговорів між США, Росією та Україною, запланованих на середину листопада в Абу-Дабі.
Росія поки що відкидає спроби США укласти таку угоду.
На думку американських переговорників, повернення Росії на європейський ринок природного газу стало б потужним стимулом для Путіна погодитися на це. Використання мережі газопроводів радянських часів, що проходить до Європи через Україну від Уренгойського газового родовища у Сибіру, також забезпечило б Києву такі необхідні доходи від транзитних зборів.
Представники Білого дому запропонували, щоб Росія розміщувала доходи від продажу газу до Європи на ескроу-рахунку в юрисдикції третьої сторони, щоб Кремль не міг використовувати ці кошти для фінансування війни, повідомив високопоставлений американський чиновник. Вони намагалися переконати європейських лідерів прийняти цю ідею як спосіб знизити ціни на енергоносії напередодні зими, коли запаси газу в Європі досягли найнижчого сезонного рівня за останні кілька років.
Такий тиск є повним розворотом порівняно з політикою першої адміністрації Трампа. Тоді Трамп неодноразово критикував канцлерку Німеччини Ангелу Меркель за будівництво газопроводу «Північний потік — 2» із Росії.
Він попереджав, що «Північний потік — 2» зробить Німеччину «залежною від Росії», і наприкінці 2019 року запровадив проти нього санкції.
Поточна офіційна позиція Європи полягає в тому, що ЄС не відновить закупівлі російського газу навіть після укладення повноцінної мирної угоди з Росією, не кажучи вже про його використання в межах нестійкого «енергетичного перемир'я», яке дозволяє Путіну продовжувати війну та забезпечує фінансування його збройних сил.
Комісар ЄС з питань енергетики Дан Йоргенсен у жовтні заявив, що заборона на імпорт російського газу має бути постійною.
«Я, звісно, не довіряв би Росії. Навіть якщо завтра настане мир, на який ми всі сподіваємося», — сказав він.
Адміністрація Трампа робить ставку на те, що опір Європи виявиться менш жорстким, ніж здається на перший погляд.
Проте в приватних розмовах деякі високопоставлені європейські офіційні особи висловлюються різкіше. Чиновник із однієї зі скандинавських країн заявив, що ідея відновлення закупівлі російського газу суперечить усім принципам, яких дотримуються європейці, а високопоставлений чиновник однієї з великих європейських країн порівняв це з тим,
як колишній британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен пожертвував Чесловаччиною Гітлеру в обмін на вигідні угоди.
Зі свого боку, США тепер розглядають можливе відновлення роботи «Північного потоку» як потенційно важливу складову ширшої угоди, спрямованої не лише на припинення війни в Україні, а й на врегулювання давніх тертя між Росією та європейськими союзниками США.
За словами одного з високопоставлених американських чиновників, помилкою Меркель було те, що вона просувала проєкт газопроводу, не намагаючись спочатку виробити з Росією ширші домовленості у сфері безпеки, які влаштували б Москву.
Один з американських чиновників повідомив, що під час переговорів сторони обговорювали різні економічні пропозиції. За його словами, європейці виявили інтерес до пропозиції, яка дозволила б різко знизити ціни на газ по всьому континету, додавши при цьому, що будь-які економічні угоди стануть частиною всеосяжної мирної угоди.
Відновлення роботи газопроводів «Північний потік — 1» та «Північний потік — 2» займе значний час, навіть якщо вдасться якимось чином подолати політичні та регуляторні перешкоди.
Натомість робота мережі, що проходить через Україну та має з'єднання зі Словаччиною, а далі — з Австрією та Німеччиною, може бути відновлена практично негайно. Обмежені обсяги газу продовжували надходити нею до моменту зупинки у січні 2025 року.
Європейські чиновники визнають, що наслідки війни Трампа проти Ірану можуть підірвати опір Європи. Постачання скрапленого природного газу з Катару досі застрягли у Перській затоці, а світове зростання цін на енергоносії триває, попри збільшення обсягів нафтових поставок через Ормузську протоку.
За словами дипломатів, Європі було б простіше змінити свою позицію, якби Київ підтримав продаж газу в межах угоди про припинення вогню.
Спроба Трампа «купити» в Путіна мир в Україні: дурість та/або спрага наживи?Трамп робить ставку на економічні стимули, щоб зупинити Путіна в Україні, але досвід Німеччини показує ризики такої стратегії, пише видання The New York Times.
Трамп хоче покласти край війні в Україні. Він неодноразово намагався це зробити, але зазнавав невдачі. Його останній підхід, очолюваний двома бізнесменами — Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером — агресивно зосереджений на пропозиції Путіну економічних стимулів.
Віткофф і Кушнер стверджують, що перспектива ведення бізнесу із Заходом може переконати Москву піти на компроміс у питанні України. Поки що це не спрацьовує — Путін із задоволенням користується всіма поступками, не даючи нічого натомість.
Ідея пом'якшити поведінку Росії за допомогою економічних стимулів не нова і за своєю суттю не є неправдоподібною. Фактично, саме такий підхід Німеччина застосовувала протягом десятиліть і, принаймні певний час, домагалася значного успіху.
Але цей підхід перестав працювати для Німеччини з тієї самої причини, з якої, на думку більшості експертів, він не спрацює зараз для США — є речі, які для Росії важливіші за бізнес-угоди.
До початку війни у лютому 2022 року в Німеччині існувало загальне переконання — яке поділяли ціла низка канцлерів, лідерів промисловості та широка громадськість — що Росія, пов'язана торговельними відносинами, ризикує занадто многим, щоб вступати в конфлікт з Європою.
Вважалося, що ведення бізнесу з Росією вигідне для обох сторін — це зробить Німеччину безпечнішою та багатшою.
Ця політика сягає корінням в епоху холодної війни,
коли уряд Західної Німеччини почав проводити нову політику взаємодії з Радянським Союзом, яка стала відома як Східна політика (Ostpolitik). Вона являла собою широку концепцію, що включала й інші аспекти відносин — дипломатію, культурні контакти.
Але одним із її визначальних стовпів, значення якого з часом лише зростало, стало поняття «Wandel durch Handel», або «зміни через торгівлю».
Авторка книги про еволюцію політики Німеччини щодо Росії Ліана Фікс вважає, що Ostpolitik сприяла зміцненню довіри між двома сторонами, особливо в період холодної війни. Проте в той час газові угоди супроводжувалися заходами стримування.
«Іншою складовою цього процесу були ракети, націлені на Москву», — сказала Фікс.
Ситуація змінилася після закінчення холодної війни. Возз'єднана Німеччина скоротила військові витрати. Водночас вона зміцнила ділові та енергетичні зв'язки з Москвою.
За словами Фікс, спочатку вважалося, що ці зв'язки допоможуть перетворити пострадянську Росію на ліберальну демократію. Але навіть коли німецький політичний істеблішмент розчарувався в Путіні, він, як і раніше,
дотримувався думки, що взаємозалежність зробить для нього занадто дороговартісним вихід за межі дозволеного.
Виявилося, що все було інакше. Путін першим обмежив постачання газу у 2021 році, а наступного року розпочав війну в Україні.
США не мають такої болісної історії, як Німеччина, і до того ж не ділять один континент із Росією. І вони ніколи не будуть стратегічно залежними від російського газу так, як Німеччина була донедавна.
Але якщо мета Трампа — покласти край війні, то досвід Німеччини показує, що Путіним керують не лише комерційні інтереси. Ця війна коштує Росії неймовірно дорого, і Путін продемонстрував, що готовий заплатити цю ціну.
Люди, чиї погляди на мотиви Путіна розпочати цю війну різко відрізняються, все ж сходяться в одному — ділових угод буде недостатньо, щоб змусити його зупинитися. Гірше того, вони можуть дати йому можливість діяти й додати сміливості.
