Оригінал на сайті Іллі Варламова
Вчора прилетів з Туркменістану, де провів 4 дні. Незабутніх 4 дні! Туркменістан – одна їз найбільш важкодоступних країн у світі. Ні, дістатися сюди просто: з Москви є прямі рейси S7 і Туркменських авіаліній, квитки теж стоять адекватних грошей. Просто візу ви не отримаєте. У Туркменістані були одиниці. Візу можуть отримати одиниці. Звітів про Туркменістан у мережі практично немає. А ті, що є, майже завжди необ'єктивні. Щоб отримати омріяну візу, мандрівники йдуть на різні хитрощі. Часто їх хтось запрошує, а потім вони стають заручниками гостинності сторони, що приймає, і строчать хвалебні пости про те, як все добре, якою золотою людиною (у прямому сенсі) є Туркменбаші, і його наступник Бердимухамедов теж золотий, навіть не знаєш, чиє золото яскравіше сяє на туркменському сонці.
Мене, на щастя, ніхто не запрошував. Туркменську візу я отримав самотужки якимось дивом. Адже отримати туристичну візу журналістові неможливо. Всім завжди давали відмови. Отримав я за свою візу лише завдяки неуважності туркменських чекістів, які, мабуть,
напившись з нагоди світлого свята Новруз, видали мені дозвіл наприкінці березня. Тож розповім вам про Туркменістан всю правду, все як є, без звичних позолочених дифірамб і вихваляння мудрості туркменських вождів.
Отже, перед нами Туркменістан, одна з найбільш закритих і загадкових країн у світі. Як же так вийшло? Все дуже просто: після розвалу Союзу біля керма опинився Сапармурат Ніязов, більш відомий нам як Туркменбаші (голова туркмен) або Вічно Великий Сапармурат Туркменбаші. Насправді звичайний кімнатний диктатор, у якого від грошей і безмежної влади знесло дах. Туркменістану в цьому плані пощастило і не пощастило одночасно. З одного боку, він виявився найбагатшою пострадянською республікою. Країна – 4-а в світі за запасами природного газу, і все це багатство дісталося 5 млн людей. Така маленька Саудівська Аравія. Всі сусідні країни дивилися на Туркменістан із заздрістю. Крім того, самі туркмени – народ добрий, спокійний, не релігійний, що дозволило новоявленому цареві легко робити з ними що завгодно, не боячись потрясінь. Отже, взявши під пахву 5 млн довірливих туркменів і нечувані природні багатства,
Вічно Великий Сапармурат Туркменбаші зачинив двері в країну і почав будувати свою велику Імперію. Спочатку все було нормально, плани були хороші, Ніязов хотів побудувати велику країну, тим більше всі ресурси для цього у нього були. Але незабаром оточення знайшло шлях до серця вождя: — Дорогий ти наш Сапармурате Атаєвичу! А не хочеш ти на грошах свій портрет надрукувати? — говорили йому підлабузники з оточення — Та що ви, це ж якось зовсім нескромно! — бентежився Ніязов. — Як нескромно? Ось поглянь: в американців друкують президентів, і нічого! У них просто президентів багато, а ось ти у нас один! Треба з чогось починати! — наполягали підлабузники з оточення. — Ну, я не знаю, якщо ви наполягаєте... А потім приїжджали турецькі девелопери і говорили: — О, великий Туркменбаші! Світло очей твоїх осяває небосхил, мудрість твоїх думок розливається по світу, наче спів райських птахів! Твій лик пестить наш погляд, твої слова підкорюють наші серця! Ну, ближче до справи, давай відкриємо який-небудь готельчик, дай грошей, у тебе їх багато! — Так, готельчик – справа хороша,
давайте будувати! На відкритті готелю виявиться, що він названий на честь Туркменбаші, а перед ним стоїть золота статуя Туркменбаші. Ніязов на початку соромився, але як відмовитися від подарунку?
Багато хто вважає, що Ніязов був ласим на лестощі і подарунки з-за свого минулого. Він був сиротою і виховувався в дитячому будинку. Прийшовши до влади, він зірвався. Вже скоро його пальці почали прикрашати величезні персні з дорогоцінними каменями, в його гаражах не було місця від розкішних машин. Багатства він не соромився і любив хвалитися перед гостями. Незабаром у всіх туркменських містах стояли золоті статуї Ніязова, він дивився на свій народ з мільйонів портретів, з кожної купюри і монети, поштових марок та з перших шпальт газет. Але на цьому він не зупинився: коли від безмежної влади і грошей йому остаточно знесло дах, зупинитися було складно. І ось вже в Туркменістані з'являється новий календар, де замість січня починає рік місяць Туркменбаші! Його іменем називали гірські вершини, вулиці, готелі, хотіли навіть перейменувати країну.
Одночасно з країною Ніязов почав вибудовувати свій народ.
Ввели тотальну цензуру у ЗМІ, знищили всіх інакомислячих. На побутовому рівні заборонили неформальні зачіски, в школах і університетах ввели сувору форму, жінок зобов'язали ходити в національних сукнях і заплітати коси. Заборонили золоті зуби... Хочеш вчитися чи працювати? Міняй зуби. — Я пишаюся, що у мене всі зуби білі. У Туркменістані мода на золоті коронки існувала, коли ми жили погано. Настав час відмовитися від пережитків минулого, — прокоментував це рішення сам Туркменбаші. — Все вірно! Туркменам якщо даси волю щось робити – це буде жах! Якщо туркменів не підстьобнути добренько, порядку не доб'єшся, — прокоментував рішення Туркменбаші мій туркменський один. Туркменбаші скасував балет, оперу і цирк. "Я не розумію балет, — зауважив він. — Навіщо він мені? Не можна прищепити туркменам любов до балету, якщо у них в крові його немає. Я як-то ходив з дружиною в Ленінграді на оперу "Князь Ігор" і нічого не зрозумів", — сказав Туркменбаші. Пізніше заборонили виконувати нетрадиційну музику по телебаченню, радіо і в громадських місцях. Про культ особистості і самодурство туркменських царів ми ще поговоримо окремо.
У 2006 році у Туркменбаші серце не витримало дивитися на всю цю красу, і на трон сів Гурбангули Бердимухамедов. Ну як на трон... Були чесні вибори, на яких він набрав 89%. Гурбангули вирішив відкрити кватирку. Він повернув туркменам балет, цирк і оперу, дозволив знову ходити з золотими зубами, а лик Туркменбаші на туркменських гроші замінили портрети туркменських мудреців і поетів. Але незабаром і у Гурбангули вежу знесло, і ось вже його портрети прикрашають все, що можна прикрасити, його статуї потихеньку займають площі міст Туркменістану. Ось один з епізодів, щоб ви розуміли глибину ями, в якому сидить Туркменістан. Вождь написав книгу:
Перше, що бачиш у літаку, – це портрет вождя, улюбленого президента і головного людини по сходу сонця вранці – Бердимухамедова. Він висить у золотій рамці в кожному салоні літака.
Але це ще не все. В кишені кожного крісла буде лежати свіжа туркменська газетка, з першої смуги якій на вас теж буде дивитися світлий лик Бердимухамедова.
Якщо ви захочете трохи відволіктися і почитати журнал авіакомпанії, то здивуєтеся, адже з першої сторінки журналу на вас знову буде дивитися Бердимухамедов,
прямо з того місця, звідки зазвичай дивиться директор авіакомпанії. І ось тут ви зрозумієте, що Бердимухамедов – директор усього, що є в Туркменістані, він повелитель птахів і звірів, вранці для нього сходить сонце, щоб освітлювати його шлях, і вечорами сонце сідає, щоб вранці Бердимухамедов знову міг показати своєму народові диво.
Перед поїздкою мені видали правила:
Всі туристи, які прибувають в Туркменістан з категорією візи туризм, зобов'язані проживати в готелі. І це суворо контролюється щоденно. Туристи зобов'язані знаходитися в готелі не пізніше 22.00 вечора. Зміна готелю заборонена, в іншому випадку депортація і оплата штрафів, так як реєстрація проходить по готелю, в який Ви заїхали. Не ночівля в готелі, заборонена і загрожує депортацією та оплатою штрафів.
Кожен турист, при виїзді за межі міста Ашгабата, повинен супроводжуватися співробітником туристичної компанії. У разі перевірки відповідними органами, туристам без супроводу загрожує штраф і депортація. Турист може відвідати тільки ті міста Туркменістану, які до заїзду були обговорені і подані у програмі для візового запрошення.
Відхилення від програми загрожує штрафом і депортацією туриста. Всім туристам, які прибувають з категорією візи "туризм", заборонено відвідувати приватні будинки, квартири друзів, родичів, знайомих і т. д. У разі не дотримання, загрожує штрафом і депортацією з Туркменістану. Забороняється здійснювати фото та відео зйомки Палацу Президента, міністерств, державних установ, урядових будівель, межі і аеропорти, ринки і базари.
Підлітаємо до Ашхабаду. Перше, що дивує, – це велика кількість зелених дахів! Тут все даху зелені.
Летиш на зеленому літаку, а під тобою зелені дахи!
Прилітаєш в зелений аеропорт, виходиш із зеленого літака, біля трапа стоять люди в зеленій формі. Таке враження, що прилетів не в Ашхабад, а в Дублін на день святого Патріка.
В аеропорту спочатку треба отримати візу. Коштує вона 169 доларів. Спочатку даєш запрошення спеціальним мужику, а потім йдеш в касу. Незважаючи на те, що на віконці каси висить цілих 3 наклейки з логотипом платіжної системи Visa, касирка геть відмовляється приймати картки, вимагаючи готівку. Після внесення в касу американських грошей прикордонник вклеює зелену візу,
і можна йти на паспортний контроль. У черзі до мене підходить дивний дядько в чорному костюмі. Весь такий доброзичливий, милий мужик в образі свого старого друга. Він робить вигляд, що стоїть в черзі на паспортний контроль і цікавиться, чи вперше я прилетів, як збираюся добиратися до міста та інші питання. Я спочатку не надав цьому ніякого значення, але потім звернув увагу, що у мужика немає з собою речей, зате на ремені є рація. Я подивився на нього викриває поглядом. Чекіст зрозумів, що розкритий, і припинив розмову. Прикордонник на стійки паспортного контролю хвилин 5 гортав паспорт і втовкмачував в комп'ютер деталі мого маршруту. Потім він вирішив засумніватися в достовірності вклеєною в паспорт візи. — А де візу отримували? — запитав він мене, розглядаючи під лупою захисні знаки на зеленій наклейці в паспорті. — 5 хвилин тому в сусідньому віконці, — відповів я, хоча на візі написано ж, що видана вона в аеропорту. — Цікаво, цікаво... — прикордонник продовжував з недовірою вивчати візу, ніби я намагаюся йому продати старі годинники, а він з'ясовує їх реальну цінність...
— а є квитанція про оплату? — Ось вам квитанція. — Цікаво... Прикордонник тепер взявся вивчати квитанцію, розглядати друку і про щось радитися з напарником.
БАЦ!
Ура, паспорт прилітає черговий штамп, і мене пропускають у країну! Але це ще не кінець. Тепер треба пройти контроль багажу. Всі туркмени розгортають валізи для огляду. Мабуть, діють суворі правила ввезення в країну різних товарів. Прикордонники змушують відкривати коробки, пакети, перевіряють цінники на речі. Знову дивляться паспорт. Рамки металодетектора в аеропорту вистелені килимами в захисній плівці. Дуже гарно!;)
Третій раз перевіряють паспорт вже на виході до зустрічаючим. І ось вона, свобода (насправді немає)! В аеропорту Ашхабада я нарахував 5 величезних портретів Бердимухамедова. "Ласкаво просимо в Ашхабад! З білокам'яної в беломраморную!" — жартує таксист. Туркменістан як ніяка інша колишня радянська республіка зберегла совок. І тут навіть не заповідник совка, а самий що ні на є справжній совок. Ось прямо усіх ностальгуючих можна надсилати сюди. Новий Ашхабад вражає порожніми широкими вулицями.
Все будується за підручниками 30-х років минулого століття. Всі ці широкі порожні проспекти, всі помпезні будівлі для номенклатури, всі урядові палаци. Все це ми бачили на листівках 30-х років.
Якби Сталін жив сьогодні, він би побудував Ашхабад таким, яким його почав будувати Ніязов і продовжує будувати Бердимухамедов.
Іноземець в Туркменістані знаходиться під пильним поглядом чекістів. Просто так ви сюди приїхати не можете. Зняти звичайний готель не зможете переміщатися по країні без гіда і за несогласованному маршруту теж не зможете. Вас обов'язково хтось повинен відповідати. Місцеві не можуть вільно купити долари. Ви не завжди можете розплатитися місцевою валютою. Виїжджаю з готелю, а мені дають рахунок в доларах. — А можна манатами заплатити? — Ні, іноземці повинні сплачувати рахунки у доларах, — каже мені дівчина на ресепшені. Ви не можете придбати квитки на літак через інтернет або забронювати готель, так як в Туркменістані досі дбайливо охороняють давню радянську традицію "дістати". Навіть у самий розпал сезону за годину до вильоту можна "дістати" квиток.
Номер в переповненому готелі теж можна "дістати". Дуже мило. Інтернет у країні вкрай повільний, хоча раніше його взагалі не було. Більшість сайтів, заблоковані. Тут не працює ЖЖ, Facebook, Youtube, Рутьюб, Яндекс.Новини, всі відомі мені порносайти закриті, і навіть Пикабу заблокований! В Китаї інтернет вільніше, ніж у Туркменістані.
Життя туркменів контролює телевізор і спецслужби. Нещодавно вождь оголосив, що квітень буде місяцем зарядки. Значить, всі повинні робити зарядку. Я вранці вмикаю телевізор, а там по всіх каналах радісні болванчики махають руками під національну музику, стоячи на килимах. Таке инкубаторное щастя і благодать. "Спасибі нашому лідеру, Бердимухамедова, дай бог йому багато років життя, що наказав нам робити зарядку!" — особа радісного громадянина в кадрі розпливається в усмішці і ледве поміщається в екран телевізора. Здається, ще трохи, і ця інкубаторна посмішка, наче чорна діра, яка поглине спочатку телевізор, потім номер мого готелю, а потім і сам готель, поки весь Туркменістан не потоне в ній, роблячи ранкову зарядку.
Спускаюся на сніданок і чую розмову двох працівників готелю: — Мені вранці ця криса з докором говорить, чому я не прийшов на зарядку! Каже, що напише на мене доповідну! — скаржиться чоловік у костюмі своєму колезі.
— Так ти б їй сказав, що в наступний раз ти підеш на зарядку, а вона буде за тебе підлоги натирати! Про Туркменістані буде багато цікавих нарисів найближчим часом! Так, я розумію, що більше ніколи не зможу потрапити в Туркменістан, але правда дорожче.
Ілля Варламов
Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua
