Епоха дипломатії добігає кінця: особисті образи - можливо, вперше в історії - стають в державних справах нормою, пише The Financial Times.
Видання зауважкє, що навіть Гітлера рідко ображали публічно. У роки холодної війни і СРСР, і Захід побоювалися, що особиста образа може розпалити полум'я світової війни.
«В останні роки образи, які лунають за закритими дверима, все частіше просочуються в пресу. Тільки завдяки американському Закону про свободу інформації (доступ до секретних документів за постановою суду. - Прим. Ред.) ми дізналися про дослідження, проведене Пентагоном в 2008 році. Його автори, переглянувши багатогодинні відеозаписи Путіна, дійшли висновку, «що російський президент - носій неврологічної аномалії, в якій провідні неврологи впізнали синдром Аспергера - аутичний розлад, що впливає на всі його рішення», - йдеться в статті.
Іноді світ дізнається про образи завдяки мікрофонам, які випадково включаються. Так, у 2011 році Саркозі зізнався Обамі, що «терпіти не може» Нетаньяху, а Обама поскаржився, що змушений «мати з ним справу щодня».
Однак ще рік тому залишалася одна сфера,
в якій лідер держави не міг чекати образ на свою адресу, - дипломатія. Тепер цьому край. «Дональд Трамп схильний ображати зарубіжні країни, а не конкретних лідерів. Можливо, він просто не знає їхніх імен», - йдеться у матеріалі. Але закордонним політикам, які ображають Трампа, немає числа. Британські депутати іменували Трампа «ідіотом», «блазнем» і «помаранчевим принцом американської самореклами».
Борис Джонсон раніше заявляв, що в деякі райони Нью-Йорка не сунеться через ризик зустріти Трампа. Він же порівняв Хілларі Клінтон з «медсестрою-садисткою з психлікарні». Примітно, що прем'єр-міністр Мей, незважаючи на ці висловлювання, призначила Джонсона міністром закордонних справ, пише видання.
Коли сучасні політики ображають своїх зарубіжних суперників, продовжує The Financial Times, вони зовсім не хочуть розпочати війну. Швидше вони дають зрозуміти власним виборцям: «Я людина щира, кажу відверто, я буду ображати іноземців з кращих спонукань і відстоювати інтереси своєї країни в боротьбі за принципом «все або нічого». А лідери держав доходять висновку, що в нову епоху треба виробляти в собі нечутливість до образ, вважає автор статті.
