У зв’язку з масовими виступами проти «декрету про дармоїдів», які відбуваються в Білорусі, частина опозиції традиційно задумалася: чи не набудуть вони «промосковського характеру»? Чи не використає їх Кремль для «дестабілізації обстановки»? Запитання немовби абсурдне, але воно показує, наскільки білоруси бояться повторення в себе українських подій і всерйоз побоюються появи «ввічливих людей».
Оцей страх і намагався використати Лукашенка, щоб «заспокоїти» хвилю протестів у країні. 28 лютого, відвідавши Республіканський науково-практичний центр трансплантації органів і тканин, він висловився не за темою. «Сьогодні деякі під виглядом «дармоїдства» і ще чого-небудь намагаються цей човен розхитати й доказати нам, що це не наші землі, а чиїсь… «Дармоїди» повинні знати, що їх просто намагаються сьогодні використати з найкорисливішою метою, щоб зруйнувати те, що є, знищити докорінно те, що ми відродили, аби не дати нам змоги закріпитися», — заявив очільник Білорусі.
Очевидно, що Лукашенка цього разу кинув камінь у город не НАТО й Заходу, з якими Мінськ останнім часом намагається нормалізувати відносини.
Немає загроз Синьоокій також ні з півдня — від України, ні з півночі — від країн Балтії. Небезпечним залишається тільки схід — Росія.
І під час тих-таки відвідин РНПЦ 28 лютого Лукашенка високо оцінив висунуту на здобуття держпремії наукову працю «Джерела білоруської державності: Полоцька та Вітебська землі в IX–XVIII століттях». У дослідженні стверджується, що білоруська державність почала формуватись у середині IX століття — з виникненням Полоцької землі. Становлення Полоцька як центру того державного утворення відбувалося на місцевій племінній основі, тоді як у Новгороді й Києві для цього запрошували варягів. Навіть пізніше Полоцька земля, входячи до Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, розвивалась автономно. Лукашенка поставив вимогу відобразити дані цього дослідження в нових підручниках історії. «Треба прописати і вселити в уми наших людей правду. Тут якщо і є якийсь націоналізм, то це націоналізм здоровий», — зазначив він.
Наразі позиція Лукашенки така: піти від Росії «на м’яких лапах», особливо не дратуючи східної сусідки. Чи надовго це — велике питання. Не менше питання в тому, чи вдасться це очільникові Білорусі: рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Очевидно, що ця стратегія до кінця не вироблена. Яким чином відбуватиметься розлучення й наскільки акуратним (без військового втручання Росії) воно виявиться, не відомо. Але бажання розлучитися офіційний Мінськ останнім часом демонструє абсолютно чітко.
