Візит до Москви французького міністра економіки та фінансів Бруно Ле Мера перед Новим роком залишає в прискіпливих спостерігачів чимало запитань. «Ми, звичайно, не можемо скасувати санкцій, адже умови для цього не склалися, — обережно прокоментував свою поїздку до Білокам’яної міністр, що закликає «відокремлювати економіку від політики». — Проте ми робитимемо максимум для того, щоб, щойно скасують санкції, французькі підприємства мали найкращі можливості».
Політкоректна за умовчанням французька преса цього разу не стала заморочуватися із загладженими формулюваннями. «Бруно Ле Мер закликав малі та середні підприємства інвестувати в російську економіку та посилювати економічну співпрацю», — повідомило радіо France Info. «Париж хоче зміцнити відносини з Москвою, попри санкції», — врізав правду-матку часопис Le Figaro. Економічна щоденна газета Les Echos пішла ще далі: «Ле Мер хоче перегорнути сторінку санкцій із Росією». Отакі відверті заголовки... Несподівано? Не зовсім, адже санкції зачіпають лише частину російської економіки: насамперед оборонну сферу, частково — банківську та виробництво нафти...
Поза санкційним переліком, у повній згоді із законом, французькі та бельгійські підприємці радо інвестують, скажімо, у російські сироварні. Не бракує й інших виробничих проектів: у царині відновлюваної енергії, цивільної авіації, залізничного транспорту...
«Економіка не має бути заручником політики», — заявляє французький міністр Бруно Ле Мер. У світі прибутків, видатків та товарообігів не лише він викохує мрію відокремити економіку від політики, як церкву від держави. Ніби й влучно сформульовано, але нездійсненно. Бо як відокремити, коли економіка за всіх часів та народів була кров’ю політики, а фінанси — її донором? Питання зовсім не філософське з огляду на гібридну війну, яку Росія веде не тільки проти України.
Нехай у телеканалу не аж така велика аудиторія. Не будемо мінімізувати проблему: вона є. Також нікуди не поділися всі ті політики, що системно й невтомно працюють, аби переконати французів: санкції контрпродуктивні для національних інтересів Франції. 2016-го тільки 16 сенаторів проголосували проти рекомендацій уряду та Єврокомісії скасувати санкції проти РФ.
302 народні обранці підтримали ініціативу російського лобіста Іва Поццо ді Борґо. Себастьян Сальдес, сенатор від Соціалістичної партії, гидливо назвав тоді голосування «сигналом підлеглості». Інший сенатор-республіканець, Клод Малюре, проконстатував, що його країна «стала на коліна перед диктатором».
Формули, формули... Політики вміють узагальнити так, щоб сказане запам’ятовувалося. Водночас бізнес нетерпляче домагається державної підтримки до своїх зарубіжних інвестицій. Auchan, Danon, Olmix, Total, Safran, l'Oréal, Leroy Merlin, Renault та кілька десятків, якщо не сотень малих, середніх та великих французьких підприємств заробляють у Росії та готові розширювати свою присутність. З якими планами поїде до Санкт-Петербурга в травні Емманюель Макрон? Чи стане в нього політичної витримки, щоб не переступити межу, за якою в пошуках національних інтересів починається відступ від стандартів світового права? Немає сумнівів: тиск на нього чиниться потужний. Очевидно також, що цей політик прагне залишити по собі слід в історії своєї країни. Яким він буде? Чи не дозволить Макрон московському змію спокусити себе? Питання аж до весни залишається відкритим. Врешті, у липні знову вичерпується черговий термін санкцій, які треба буде або продовжити, або… пом’якшити.
