Протести в Ірані тривали декілька тижнів та були однією з найобговорюваніших тем у світі протягом перших тижнів 2018 року. Принаймні 24 людини загинули унаслідок сутичок з силами безпеки, тисячі людей були затримані.
Редакція "NewWest Media" пояснює, які справжні причини протестів, чому вони виявилися невдалими, та яке майбутнє може очікувати Ісламську Республіку.
Що саме відбувалося в Ірані?
Протести спалахнули 28 грудня у місті Мешхед — другому найбільшому місті країни та головному оплоті консервативної частини іранської еліти. Там на вулиці вийшли декілька тисяч людей. Консерватори, які нині знаходяться в опозиції до чинного "реформаторського" уряду президента Хассана Рухані, закликали виходити на демонстрації через різкий зріст цін на продукти харчування та бензин. Утім вони швидко втратили контроль над протестами.
Протягом наступних декількох днів на мітинги вийшли мешканці майже 70 міст, включно з найбільшими: Тегераном, Ісфаханом та Кереджем. Учасники протестів скандували "Смерть диктатору!", "Ні Ісламській республіці!" та "Наша країна — не Ірак і не Сирія",
вимагаючи скоротити витрати на підтримку шиїтських рухів та урядів за кордоном. Дехто з протестувальників несли плакати зі зображеннями Мохаммеда Рези Пахлаві — останнього шаху Ірану. 1979 року його було усунуто від влади внаслідок революції. Шах проводив прозахідний зовнішньополітичний курс, але водночас сприяв розвитку корупції та збагаченню еліт.
Ісламська революція — революція 1978-1979 років в Ірані. Унаслідок революції було повалено монархічний режим шаха Пахлаві, а влада перейшла до шиїтського духовенства та встановлення Ісламської Республіки.
У відповідь були спішно організовані провладні демонстрації в Тегерані.
30 грудня з'явилась інформація про перших загиблих: двоє протестувальників померли внаслідок сутичок з поліцією у місті Доруд. Перед Новим Роком сутички посилилися, загинули щонайменше 10 людей.
Президент Ірану Хассан Рухані намагався закликати протестувальників до миру. Він визнав їхнє право на протести, але попереджав, що не дозволить насилля. Згодом Рухані зайняв значно жорсткішу позицію.
Водночас підтримку протестувальникам почали активно висловлювати офіційні представники США,
у першу чергу — президент Дональд Трамп.
Twitter:https://twitter.com/realDonaldTrump/status/947810806430826496?ref_src=twsrc%5Etfw&ref_url=https%3A%2F%2Fua.newwest.media%2F
Це дозволило іранській владі звинувачувати в організації та підбурюванні протестів своїх зовнішніх ворогів — США, Саудівську Аравію, Ізраїль та Велику Британію.
З 4 січня в Ірані розпочалися активні арешти протестувальників. Загалом протягом 2 тижнів заарештували до 3 700 людей. Серед них опинився і колишній президент Ірану, критик чинної влади Махмуд Амхадінежад. Щоправда, більшу частину затриманих випустили до 14 січня.
5 січня лідер "Корпусу вартових Ісламської революції" оголосив про закінчення протестів. Фактично ж активні протести тривали ще декілька днів, але невдовзі вони також зійшли нанівець. Після цього, участь у протестах брали в основному представники меншин, що зазнають дискримінації — суніти та курди.
Корпус вартових Ісламської революції (Сепах) — елітний підрозділ сил безпеки Ірану, що існує паралельно зі збройними силами та підпорядковується особисто верховному лідеру Аятолі Хомейні.
Основними каналами комунікації протестувальників були соціальні мережі та месенджери. Найбільш популярним інтернет-додатком в Ірані є "Telegram", яким користується приблизно половина населення Ірану. 31 грудня влада тимчасово заборонила роботу "Telegram" на території країни після відмови його засновника Павла Дурова блокувати опозиційні канали.
Деякі інші популярні соціальні мережі, зокрема "Twitter", "Facebook" та відеохостинг "YouTube" заборонені на території Ірану з 2009 року. Водночас іранці все одно користуються цими мережами, використовуючи віртуальні приватні мережі (VPN).
Читайте більше: США закликають Іран розблокувати соцмережі та месенджери
У чому полягали причини протестів?
Для визначення причин протестів, необхідно чітко розуміти політичну систему сучасного Ірану.
Попри назву "Ісламська республіка", Іран не є класичною теократією. Політична система Ірану — "Вилаят аль-факіх", —була запроваджена першим верховним лідером Ісламської республіки — аятолою Рохуллою Хомейні. Цей принцип передбачає, що остаточне рішення у країні приймає духовенство на чолі з верховним лідером (аятола).
Водночас у країні також існують виборчі органи законодавчої та виконавчої влади: парламент (Меджліс) та президент, який очолює уряд.
Кандидатів, які допускаються до парламентських та президентських виборів, має обов'язково затверджувати Рада вартових Конституції Ірану. Цей орган складається з 12 членів — 6 факіхів (знавців ісламського права), яких призначає аятола, та 6 юристів, яких призначає парламент за поданням голови судочинства.
Як би іранській владі не хотілося звинуватити у всьому зовнішніх ворогів, основні причини виникнення протестів все ж внутрішні. Їх можна розділити на три очевидні групи : економічні, соціальні та політичні.
Формальним поштовхом до початку протестів стало рішення уряду підвищити ціни на паливо на 50%. Цьому передував різкий стрибок цін на продукти харчування, зокрема на яйця. Загальна річна інфляція в Ірані склала 9,6%. ВВП показує слабке зростання вже другий рік поспіль завдяки зростанню цін на нафту, але значна частина доходів уряду йде на обслуговування державного боргу, військові витрати та роздуту соціальну сферу.
Раніше, 2016 року в Ірані збанкротували 12 великих банків,
що призвело до знецінення ріалу — іранської національної валюти. Значна кількість мешканців країни втратила свої кошти.
В Ірані економічні проблеми довго пояснювали західними санкціями. Однак після їхнього часткового зняття унаслідок підписання ядерної угоди 2015 року, ситуація радикально не змінилася. Це обумовлено багаторічною відсутністю системних реформ, високим рівнем державного втручання в економіку, наявністю державних монополій у багатьох ключових галузях та неефективністю виробництва.
Ядерна угода 2015 року — це міжнародний багатосторонній договір, який регулює питання ракетної та ядерної програм Ірану. Офіційна назва цієї угоди — "Спільний всеосяжний план дій". Її уклали 14 липня 2015 року під час переговорів у Австрії. Угоду підписали Іран з одного боку та "шістка" міжнародних посередників (Китай, Росія, США, Велика Британія, Франція та Німеччина) з іншого.
Ба більше, в Ірані актуальна проблема корупції. 2016 року Ісламська республіка розділила з Україною 131 місце зі 176 у рейтингу сприйняття корупції організації "Transparency International".
Безробіття в Ірані залишається стабільно високим.
Нині воно становить приблизно 12%. Водночас набагато вищий рівень безробіття серед молоді — 30%. Іран є однією з найбільш "молодих" націй у світі. Середній вік іранців становить усього 29 років.
Молоді іранці відчувають зрозумілу втому від нав'язування консервативних релігійних норм. Під час протестів головний опозиційний "Telegram"-канал Ірану публікував список консенсусних вимог протестувальників. До нього входило проведення референдуму з таких питань, як обов'язкове носіння хіджабу, свобода ЗМІ, відділення релігії від політики, незалежний суд та справедливий розподіл матеріальних благ.
Але початок протестів був зумовлений також політичними причинами. Попри те, що верховною владою володіє аятола Хомейні, в Ірані йде постійна політична боротьба між консерваторами та реформістами. Останнім зараз знаходяться при владі. Вдало використавши непопулярне рішення про підняття ціни на бензин, консерватори закликали людей виходити на протести в своєму головному оплоті — місті Мешхед.
Чому протести провалилися?
По-перше, в протестах взяли участь відносно мало людей. За даними іранського уряду,
на вулиці за тиждень вийшли приблизно 42 тисяч осіб. Ймовірно, що ця цифра є заниженою, але для 80-мільйонної країни учасників протестів все одно було недостатньо. До того ж, відносно слабкими протести були в столиці країни Тегерані.
Ці протести були спонтанними та не мали харизматичного лідера. Адже лідери опозиції переслідуються або висилаються з країни. У протестах брали участь в основному молодь і найменш забезпечені вертви населення, яким не вистачало організованості та структурованості.
Що буде з Іраном далі?
Подальше майбутнє Ісламської республіки залежить від здатності іранської влади адаптуватися та відповідати на соціально-економічні виклики.
Якщо влада не зможе вжити конкретних заходів з реформування економіки, підвищення конкурентоспроможності державних підприємств, створення робочих місць і оптимізації бюджетних витрат, вже скоро можна очікувати на нові демонстрації.
Ба більше, Іран буде змушений відповідати на запити свого молодого населення та вживати заходів щодо лібералізації суспільного життя та переходу до більш світської форми правління, як це робить спадковий принц Мухаммед бін Сальман в Саудівській Аравії.
Важлива також особистість наступного верховного лідера Ірану. Нинішньому аятолі Алі Хомейні, який очолює країну з 1989 року, вже 78 років. Протягом останнього часу ходять чутки про те, що він може бути хворий на рак. В Ірані вже почалася закулісна боротьба за посаду наступного Верховного лідера. Найімовірніше, що саме наступному аятолі належить вирішити питання політичного курсу Ірану, а разом з ним і виживання Ісламської республіки.
