Історичний сюрприз 9 серпня 1999 року історія Росії змінилася назавжди. Тодішній президент Борис Єльцин призначив виконувачем обов'язків прем'єр-міністра Володимира Путіна, його колишнього голову внутрішньої розвідки. Здавалося, що це недовге призначення. Попередник Путіна прослужив лише кілька місяців, і Єльцин бачив, як три інших прем'єр-міністри приходили і йшли після фінансової кризи серпня 1998 року. У той час у Путіна не було аури світового лідера. До приходу в адміністрацію Єльцина у нього була неофіційна кар'єра радника мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака. Потім він переїхав до Москви і почав працювати в Департаменті управління президентською власністю, що навряд чи могло стати трампліном для керівної посади на рівні держави. Читайте також: Сімейна справа. Роль близького оточення Єльцина в сходженні Путіна до влади Але менше ніж через півроку після призначення Путіна прем'єр-міністром, напередодні Нового року, Єльцин передав йому президентство. Цей історичний сюрприз був початком надзвичайного підйому Путіна, який став безперечним лідером Росії.
Цифри говорять самі за себе. У серпні 1999 року, коли він став прем'єр-міністром, незалежне соціологічне опитування Левада-Центру оцінило рейтинг схвалення Путіна на рівні 31%. До січня 2000 року, після вступу на посаду президента, він був 84%. За даними Левада-Центру, з тих пір він ніколи не опускався нижче 60%. Трагедія і популярність Чим пояснюється зростання популярності Путіна в ці вирішальні перші місяці? Був очевидним один фактор: сильна відповідь Путіна на внутрішній тероризм. У вересні 1999 року внаслідок таємничих вибухів у житлових будинках загинули сотні людей у декількох містах по всій Росії, це паралізувало країну страхом. Це було 11 вересня для Росії. І так само, як і президент Джордж Буш, який під час виступу перед рятувальниками у Ground Zero в Нью-Йорку після 11 вересня 2001 року обіцяв, що Аль-Каїда поплатиться, Путін виступив з подібною жорсткою промовою, яку багато росіян хотіли почути. «Ми будемо переслідувати терористів скрізь. Якщо вони перебувають в аеропорту, в аеропорту. Це означає, вибачте на слові, що, якщо вони будуть в туалеті,
ми знищимо їх у туалеті», - обіцяв Путін, поки російські війська бомбили столицю республіки Чечня, яка відкололася. Читайте також: Леонід Бершидський Почему Путин не боится убивать своих врагов Російські слідчі дійшли висновку, що напади були здійснені ісламськими екстремістами. Але противники Путіна - найвідоміші з них - вигнаний олігарх Борис Березовський та колишній російський шпигун Олександр Литвиненко - продовжували просувати теорію похмурої змови, згідно з якою російські спецслужби доклали руку до організації вибухів у житлових будинках заради провокації, щоб форсувати бойові дії в Чечні. Березовський був знайдений мертвим внаслідок самогубства у своєму заміському особняку у Великій Британії у 2013 році. Литвиненко помер після отруєння полонієм-210 у Лондоні - вбивство, яке, за висновком британського розслідування, імовірно, було зрежисоване Путіним. Образ людини дії Хто б не був їх винуватцем, вибухи стали поворотним моментом у кар'єрі Путіна: вони забезпечили йому підтримку нації і зробили його правління популярним. Не менш важливо і те,
що це дозволило грізній машині Кремля сформувати імідж Путіна як могутнього лідера. Читайте також: Путін представив нові ядерні ракети з непередбачуваною траєкторією та пригрозив світові У 1999 році росіяни були колективно травмовані розпадом СРСР і переходом до ринкової економіки. Рішучість Путіна була представлена як контраст із помилковим правлінням Єльцина. Незабаром після того, як він став виконувачем обов'язків президента, Путін вилетів до столиці Чечні Грозного на літаку Су-27. В тодішньому прес-релізі Кремля зазначалося, що він сам пілотував літак під час польоту. Протягом наступних двох десятиліть міфотворча машина буде працювати не покладаючи рук, щоб вдосконалювати образ Путіна як людини дії. Воєнна кампанія 1999 року в Чечні також створила зразок ведення Путіним війни. Російські війська зрівняли із землею бунтівну столицю Грозний. Фотографії зруйнованого міста з часом стануть разюче схожі на обложені сирійські міста, такі як Алеппо, які інтенсивно бомблять російські військові літаки з тих пір, як у 2015 Путін почав у цій країні воєнну інтервенцію.
Від спільної справи із Заходом до санкцій Путінська війна з тероризмом, принаймні, спочатку, була спільною справою із Заходом. Після терактів 11 вересня Путін першим зі світових лідерів зателефонував Бушу. Російський уряд погодився на військову присутність США в Центральній Азії, щоб підтримати вторгнення в Афганістан. Згодом він дозволив американським військам і техніці, що прямували до Афганістану, перетинати російський повітряний простір, що було немислимо під час Холодної війни. Читайте також: Путін вже шкодує про захоплення Криму - Джемілєв Однак кремлівський лідер побоювався намірів США. Він розкритикував розширення альянсу НАТО, виступив проти планів США щодо розвитку протиракетної оборони та захопив Крим у 2014 році, що стало визначальним у відносинах Росії зі світом. Анексія Криму коштувала дорого: Росія зазнала економічних санкцій з боку США та їхніх союзників. Ці санкції вдарили по кишенях простих росіян, але це мало вплинуло на престиж Путіна. Путін також дотримувався політики суворої бюджетної дисципліни: раніше цього літа Центральний банк Росії підтвердив,
що валютні резерви перевищили $500 мільярдів. Росія після 20 років з Путіним На відміну від 1999 року, кремлівська політика щодо російських ЗМІ більш жорстка. Постійне придушення свободи преси під час президентства Путіна означає, що критичне висвітлення його політики дуже обмежене, принаймні, всередині країни. Російські державні ЗМІ мало що зробили, щоб відзначити два десятиліття правління Путіна. Але після 20 років правління на його лідерському фасаді почали з'являтися тріщини. Хоча рейтинги Путіна, як і раніше, високі, вони зараз далекі від того рівня, який був після того, як анексія Росією чорноморського півострова Крим в України у 2014 році викликала хвилю патріотичних настроїв. В останні тижні нова хвиля вуличних демонстрацій через муніципальні вибори стала новим викликом для Кремля. Хоча протести не становлять прямої загрози путінській монополії на владу, невелика і роздрібнена опозиція Росії використовувала ці марші, щоб висловити невдоволення тим, що президент, на їхню думку, занадто довго залишається при владі, а також правлячою елітою, у якої,
схоже, закінчилися свіжі ідеї. Читайте також: Іван Яковина Страх та гнів у Москві. Коли піде Путін Головним в умах російського політичного класу є той факт, що явного наступника Путіна не з'явилося. Згідно із законом, Путін повинен відійти від влади після того, як закінчиться його президентський термін у 2024 році. Але багато оглядачів припускають, що Путін може придумати спосіб утримати свою посаду, як президент Китаю Сі Цзіньпін або колишній президенту Казахстану Нурсултан Назарбаєв, який формально пішов у відставку, але все ще зберігає колишній рівень влади. На несанкціонованому фестивалі стріт-арту в Єкатеринбурзі на початку цього року вуличний художник на ім'я Філіп Козлов, який працює під псевдонімом Філіппензо, намалював графіті з балеринами, які танцюють Лебедине озеро - це натяк на широко відому трансляцію цього балету під час перевороту проти радянського лідера Михайла Горбачова у серпні 1991 року. «Протягом 20 довгих років ми з надією чекали балету», - говорить підривний підпис, ясно посилаючись на два десятиліття правління Путіна. Переклад НВ
