Росія в Придністров'ї (1992-1993 роки)
Коли 1991 року Молдова заговорила про бажання відділитися від СРСР та отримати незалежність в частині країни, а саме в Придністров'ї, цю ідею не підтримали. Конфлікт, який назрівав ще з 1989 року, відразу посилився. 25 серпня 1991 року Придністров'я оголосило незалежність від Молдови та бажання зберегти на своїй території чинну радянську Конституцію. Тоді там знаходилася військова база, де розміщувалася російська 14-а армія. Через два дня, 27 серпня 1991 року, Молдова стала незалежною країною.
У повноцінне військове протистояння конфлікт між Молдовою та Придністровською Молдавською Республікою (цю назву офіційно затвердили наприкінці 1991 року) перейшов навесні 1992 року. Найзапекліші бої точилися в двої містах: Дубоссари та Бендери. А одну з найголовніших ролей у нього зіграла саме 14-а армія Радянського Союзу. СРСР розпався, а тому армія висловила бажання перейти до складу Збройних Сил Росії офіційно. Проте від РФ її відрізала територія України і сама Молдова. В червні 1992 року до Придністров'я таємно прибув генерал-майор Олександр Лєбедь.
Саме він, за офіційними даними, і втягнув російську армію у конфлікт проти молдовський сил. Тоді парламент Молдови навіть звертався до ООН з закликом скликати Раду Безпеки через відкриту агресію з боку Росії.
Російська армія неодноразово обстрілювала молдовських військових. Останні несли чималі втрати. 21 липня 1992 року президент Молдови Мірча Снігур, президент РФ Борис Єльцин та лідер Придністровської Молдовської Республіки Ігор Смірнов підписали мирну угоду. Конфлікт перетворився в "заморожений". І питання Придністров'я не можуть врегулювати вже майже три десятиліття.
2003 року заступник голови адміністрації президента РФ Дмитро Козак запропонував план "федералізації Молдови", згідно з яким Придністров'ю надавався особливий статус. Після цього тут мали б змогу блокувати ті закони Молдови, які є "небажаними" для Російської Федерації. Водночас сама Молдова повинна була демобілізувати свою армію, дотримуватися нейтралітету і дозволити Придністровській Молдовській Республіці використовувати російські війська для врегулювання конфлікту протягом 20 років. Цей план тодішній президент Молдови Володимир Воронін не підписав в останню хвилину.
До речі, саме Дмитро Козак наразу курирує в Кремлі питання, які стосуються окупованного Донбасу і Луганська.
2005 року президент України Віктор Ющенко запропонував новий план врегулювання конфлікту, який він оприлюднив на саміті ГУУАМ. За цим планом Придністров'я поступово пройде демократизацію. Там проведуть демократичні вибори, а в зоні конфлікту будуть розміщені українські миротворці та спеціальні сили ОБСЄ. Також Придністров'я б отримало спеціальний статус, який би дав цій частині вийти зі складу Молдови.
В липні 2005 року Молдова ухвалила Закон про особливий статус Придністров'я. Регіон отримав автономію. Було також визнано існування Верховної Ради Придністров'я. Проте в самому Придністров'ї цей план не був схвалений лідерами Республіки. А сам план Ющенко не був до кінця виконаний, адже Росія відмовилася вивести свої війська.
2006 року на вимогу Молдови Україна заборонила транзит придністровських товарів і перехід через кордон без наявності сертифікації від офіційних органів Молдови. Почалася економічна блокада Придністровської Молдовської Республіки. Хоча сама Молдова економічні зв'язки з Придністров'єм не розірвала.
Насамперед через його індустріалізацію.
2020 року на президентських виборах в Молдові перемогла Майя Санду, яка відразу заговорила про бажання врегулювати придністровський конфлікт. Вже під час одного з перших своїх виступів президентка закликала Росію вивести свої війська з регіону та замінити їх представниками ОБСЄ. Також в планах Санду було відновлення добросусідських відносин з Україною. Вони були зруйновані за роки правління в Молдові проросійського президента Ігоря Додона. Саме він фактично визнав АР Крим територією Росії.
Володимир Путін на заклики Майі Санду відреагував досить швидко і сказав, що Росія виведе війська з Придністров'я, якщо "налагодити нормальний діалог» між Кишиневом та Тирасполем і щоб не заважав Євросоюз".
Як Росія спровокувала війну в Абхазії (1992-1993 роки)
14 серпня 1992 року саме Росія спровокувала війну між урядом Грузії та сепаратистами з Абхазії. При чому РФ воювала саме на боці сепаратистів. Тоді в руках абхазів опинилася російська зброя, літаки з Російської Федерації скидали бомби на цивільні об'єкти на території, яка була підконтрольна Грузії,
а російські військові судна обстріляли Сухумі. Війна закінчилася тим, що Абхазія від'єдналася від Грузії. Саме цього і добивалася Росія. Всього лише за один рік війни абхазька сторона (яку підтримувала РФ) вбила понад 2000 військових Грузії.
Як Росія несла "руський мір" в Чечню (спроба перша: 1994-1996 роки)
Як можна помітити, Росія неодноразово "допомагала" іншим країнам втратити суверенітет та підтримувала сепаратиські настрої. А в самій же Росії в той самий час чеченський народ намагався отримати свою незалежність. Звичайно, це стало початком жорстокої війни.
Перша військова кампанія 1994-1995 років завершилася битвою за Грозний, під час якої місто було майже повністю зруйновано. Також російськими військами були прийняті спроби взяти під свій контроль гірські райони Чечні. Проте цей план провалився. Хоча росіян і було більше, їхнє озброєння та техніка були кращими, проте партизани відбили всі їхні атаки. Уряд Бориса Єльцина був змушений припинити вогонь 1996 року через те, що суспільство не приймало цю жорстоку війну, а серед військовослужбовців РФ була помітна деморалізація.
На початку першої російсько-чеченської війни тодішній президент РФ Борис Єльцин оголосив, що буде використовувати всі засоби, які є в розпоряджені держави. Скоріш за все, він був впевнений, що зможе швидко придушити претензії Чечні на незалежність, продемонструвавши їй свою силу та перевагу в військовому плані. Проте війна затягнулася на майже два роки. А Москва не отримала жодних результатів. Єдине, що тоді змогли зробити російські військові - за допомогою керованої ракети вбити лідера Чечні Джохара Дудаєва (в квітні 1996 року).
Через війну багатонаціональний та сучаасний на той час Грозний перетворився на купу уламків, які більше нагадували Сталінград часів Другої світової війни. А для Росії ця війна стала тим переломним моментом, коли у світі її перестали сприймати як мирну демократію. А саме такий імідж вона намагалася створити після розвалу СРСР.
Російсько-чеченська війна (спроба друга: 1999-2009 роки)
Друга російсько-чеченська війна розпочалася під бій курантів. Перед закінченням 1999 року Бориса Єльцина змогли переконати, що владу в країні краще передати молодому,
здоровому і амбітному Володимиру Путіну. Більша частина бойових дій розгорнулася на прикордонних регіонах Північного Кавказу і в Чечні.
Її перша фаза продовжувалася до весни 2000 року. Вона закінчилася тим, що в Чечні встановили проросійський уряд. Проте навіть це війну не закінчило. Наступні 9 років з російськими спецслужбами вели запеклу боротьбу на Північному Кавказі, де перебував повстанський рух.
Під час другої чеченської війни були повністю відсутні безпечні гуманітарні коридори для вивезення мирного населення. Періодично їх обстрілювали з артилерії, а також наносили ракетно-бомбові удари російські військові. Тому багато жителів залишалося у своїх домівках. Особливо багато було людей похилого віку, інвалідів, дітей.
В багатьох містах та селищах "руський мір" влаштовував показові розстріли, щоб показати, що цього разу все не буде так, як було під час першої російсько-чеченської війни. Тоді солдатам наказали вбивати всіх: і не важливо воює ця людина чи не воєю, жінка це чи чоловік, дитина чи пенсіонер. Наприклад, "зачистку" мирного населення провели в селищі Нові Алди та Вінстажі.
В останньому було вбито 38 осіб.
21 жовтня 1999 року по ринку міста Грозний завдали ракетного удару забороненими ракетами "Земля-Повітря" з касетними боєголовками. Такі накази може віддати тільки Верховний головнокомандувач. Тобто сам Володимир Путін. Через ракетний обстріл тоді загинуло 118 людей, а ще 400 було поранено.
В березні 2002 року тимчасовим виконувачем обов'язків голови російської влади на території Чечні став Ахмад Кадиров (бойовик-сепаратист, який перейшов на бік Росії). 2004 року його вбили унаслідок замаху. 2007 року Володимир Путін призначив керівником Чечні Рамзана Кадирова (син Ахмада Кадирова). Він залишається ним до нині. За словами правозахисників, Рамзан Кадиров постійно використовує залякування та насильство, а також неодноразово грубо порушував права людини (викрадання, вбивства, катування).
"Руський мір" в Грузії (вторгнення 2008 року)
8 серпня 2008 року російські війська під приводом "захисту місцевого населення" вторглися на територію Грузії зі сторони двох сепаратиський республік: Абхазії і Південної Осетії.
На початку серпня загострився конфлікт між Грузією та двома сепаратиськими районами в її складі.
Особливо гостро ситуація складалася в Південній Осетії, яка прагнула отримати незалежність ще з 1990-х років. Серйозні розмови про можливу війну почали вестися з початку літа. В липні грузинська і південноосетинська влада неодноразово звинувачували одна одну в обстрілах прикордонних населених пунктів.
В другій половині липня Грузія спільно з США провела неподалік Тбілісі навчання під назвою "Негайна відповідь". Водночас на Кавказі пройшли навчання Росії "Кавказ-2008". Згодом у Тбілісі і Москві прозвучали звинувачення, що саме ці навчання стали початком війни.
На 13:00 (за Московським часом) 8 серпня 2008 року було заплановано переговори між Південною Осетією і Грузією за посередництва Москви. Але вже тоді було зрозуміло, що назріває конфлікт.
Тоді Москва звинуватила Грузію у спробі повернути сепаратиський район силою і назвала операцію "примушуванням до миру". Але більшість західних країн та сама Грузія назвали війну агресією з боку РФ. Саме 2008 року Росія вперше відкрито пішла у протистояння з сусідньою країною.
Цікаво, що російські війська перетнули кордон з Грузією через Рокський тунель і увійшли в сусідню державу ще 7 серпня.
Вони навіть не приховували розпізнавальні знаки. Тоді вночі військові РФ розстріляли територію країни, буквально змусивши грузин воювати. Коли в Грузії спробували взяти контроль над районом Південної Осетії, росіяни відразу "прийшли на допомогу братському народу". Як наслідок було обстріляно та бомбардовано чимало мирних грузинських міст і сіл. Від російської агресії тоді загинуло 224 мирних жителя, 14 поліцейських та 170 військовослужбовців.
Роль Росії в громадянській війні в Сирії (2011-2022 роки)
В березні 2011 року в містах Алеппо і Дамаску в Сирії почалися мирні масові виступи проти режиму Башара Асада. Людей розганяли силами безпеки, які застосовували вогнепальну зброю та навіть танки. Тоді жертвами стали сотні мирних людей, ще тисячі були пораненими. Це спровокувало початок громадянської війни проти Башара Асада і його режиму, яка триває досі.
З самого початку громадянської війни Росія підтримала сирійський уряд та його керівника Башара Асада, а також забезпечувала його зброєю, військовими радниками. В 2011 та 2012 роках РФ заблокувала важливі резолюції в Раді Безпеки ООН від західних країн,
які були направлені на створення санкцій проти сирійського уряду Асада. Володимир Путін не раз заявляв, що громадянська війна в Сирії викликана США, які прагнуть провести в країні так звану демократичну революцію.
З вересня 2015 року в Російській Федерації на прохання Башара Асада затвердили використання російських військових в Сирії. Без цієї допомоги диктатура Башара Асада була приречена на крах. Але військовослужбовці і російська зброя, підтримка з повітря лише підсилили режим Асада та зруйнували життя мільйонів мирних людей.
Наразі з 2020 року конфлікт вважається "частично замороженим", хоча військові дії інколи продовжуються, а політичного врегулювання питання немає. За деякими оцінками, до цієї війни 5% сирійців володіли половиною національного багатства. Сьогодні ж 90% знаходиться за межею бідності. Через бойові дії та, зокрема, допомогу Росії 2015 року були зруйновані цілі міста, ще досі в країні функціонує лише половина лікарень. Економіка давно підірвана війною.
Російсько-українська війна (2014-2022 роки)
Навесні 2014 року Росія окупувала Автономну Республіку Крим,
провела там незаконний референдум та, прикриваючись сфальсифікованими результатами, оголосила про те, що півострів переходить до складу РФ.
Пізніше того ж 2014 року російська влада на чолі з Володимиром Путіним спробувала створити "народні республіки" по всій території України. Хоча їй вдалося захопити владу лише в деяких регіонах Донецької і Луганськлї областей, де були створені так звані "ДНР" (Донецька Народна Республіка) та "ЛНР" (Луганська Народна Республіка). Україна водночас розпочала антитерористичну операцію. Після важких боїв 2014-2015 років конфлікт перейшов в "заморожений стан". Він залишався таким до 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, назвавши її "спецоперацією".
Окупанти бомблять мирні міста, розстрілюють мирне населення, скидають ракети на пологові будинки, дитячі садки, житлові масиви. Хоча Росія і називає свої війни "миротворчими місіями", "захистом російськомовного населння" та "спецопераціями", після її вторгнення в будь-яку країну залишається лише попіл та руйнування.
