12 років «холоду» у відносинах Анкари та єврейської держави, що розпочався із захопленням ізраїльським спецназом порома «Маві Мармара», який прямував із гуманітарною допомогою з Туреччини на прорив блокади сектора Газа, закінчилися. Настає «відлига», яка обов'язково поміняє карту стримувань та противаг у регіоні.
Перший крок до цього було зроблено у 2019-2020 роках, коли обидві країни активно вкладалися у будівництво збройних сил спільного для них союзника на Південному Кавказі – Азербайджану, що завершилося блискучою перемогою останнього у 44-денній війні. Саме тоді керівництву двох країн стало зрозуміло, що спільними зусиллями вони можуть вирішувати найскладніші зовнішньополітичні питання.
Тож «відлига» визрівала не так вже й легко. Тому ж єврейській державі потрібно було на власному досвіді переконатися, що бути з Туреччиною разом йому вигідніше, ніж у стані її противників. І насамперед – у питаннях просування ізраїльського газу до Європи.
З 9 березня, коли в Анкарі президент Ізраїлю Іцхак Герцог зустрівся з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом,
йдуть переговори про будівництво газопроводу від найбільшого ізраїльського родовища Левіафан у Середземному морі до Туреччини для подальшого транспортування сировини до Південної Європи. Що виглядає ймовірним розвитком подій, оскільки маршрути транспортування газу, що пропонуються Афінами та Нікосією, не витримують економічної критики.
Крім того, у стратегічному відношенні прийняте керівництвом двох країн рішення про нормалізацію відносин знаменує собою закріплення відносин Анкари з великою близькосхідною трійкою, Саудівською Аравією, Еміратами та Ізраїлем. Втім, реальних результатів цього процесу ще доведеться дочекатися. А ось головні зміни від ізраїльсько-турецької «відлиги» найближчим часом будуть, зрозуміло, у Сирії.
Звична для Москви схема лавірування між протиріччями Туреччини, Ізраїлю та Ірану сиплеться як картковий будиночок. Російське керівництво славиться вмінням створювати конфлікти із лояльними партнерами буквально на порожньому місці. І в той час, коли ізраїльтяни шукають спільні інтереси, Москва буквально з нічого через юридичні претензії до діяльності агентства «Сохнуть» створила собі проблеми у відносинах з Ізраїлем.
Єврейська держава вже наочно продемонструвала своє невдоволення, здійснивши повітряні атаки на Тартус, зону виняткового російського впливу в Сирії, яку ВПС Ізраїлю раніше, відповідно до негласних домовленостей із Москвою, оминали. Чітко давши зрозуміти, що ці домовленості вже не працюють.
А всі розмови турків про можливість якогось діалогу з Асадом – не більш як риторика. Операція Туреччини в Сирії розпочнеться вже найближчими днями. Таким чином, Росія ставиться перед дилемою – або укладати нові домовленості з Єрусалимом та Анкарою, причому на їх умовах – або тихо «зливатися», зберігаючи обличчя тим, що робить це добровільно, адже «всі завдання в Сирії виконані».
Втім, подітися Москві нема куди. Ізраїльсько-турецька «відлига» впевнено і олівцями яскравих кольорів креслить нову карту балансів і противаг у близькосхідному регіоні та країнах, що примикають до них. Карту, з якою доведеться зважати на тих, хто ще вчора вважав себе головним гравцем у цьому регіоні.
З вторгненням в Україну у путіна валиться вся геополітична конструкція, яку він довгі роки створював винятково дмухом щік. А коли всі зрозуміли, що король голий, карта сильних світу цього почала перекроюватися. І для Москви там більше місця немає.
