Днями Єврокомісія запропонувала зобов'язати країни ЄС ділитися газом у разі його нестачі. Крім того, передбачається:
- створення механізму спільної закупівлі газу. Європейським компаніям буде дозволено сформувати консорціум із закупівлі газу;
- цілеспрямоване втручання у формування ринкових цін газу з метою боротьби з високими біржовими цінами. Комісія пропонує запровадити механізм обмеження цін через головну європейську газову біржу, TTF, який запускатиметься за потреби;
- країни ЄС мають звітувати про заходи щодо економії газу кожні два місяці.
Запропоновані заходи підтверджують, що країни ЄС однозначно мають намір позбавитися залежності від газу з Росії.
На цьому тлі Путін дістав із комірчини стару ідею: продавати газ до Туреччини, а до Європи турки його продаватимуть як свій.
Що таке «турецький газовий хаб»
Путін, виступаючи на форумі в Москві 12 жовтня, запропонував створити у європейській частині Туреччини «найбільший газовий хаб». Росія постачатиме туди газ, турки його купуватимуть і самостійно експортуватимуть до інших країн. Ця ідея схожа на постачання західного одягу та взуття до Росії,
де зараз ті самі товари продають магазини з іншими вивісками.
Глава «Газпрому» Міллер заявив про новий газопровод через Чорне море до Туреччини, який замінить підірвані «Північні потоки».
Міністр енергетики та природних ресурсів Туреччини Фатіх Донмез уперше дізнався про цю ідею з виступу російського президента. «Напевно, ще рано говорити про те, що ми знаємо, як це зробити. Для нас це нова пропозиція. Нам потрібні якісь юридичні питання, торговельно-економічні питання, технічні моменти обговорити», – сказав чиновник.
Ідея турецького хаба вперше була висловлена в грудні 2014 року, після того, як було остаточно закрито проєкт «Південний потік», який передбачав постачання газу через Чорне море до Болгарії. Головна причина краху того проєкту – жорстка позиція ЄС, який не дав дозволу на таку схему постачання.
Немає сумніву, що у 2022 році й нова «хитрість» Путіна не зустріне розуміння у Євросоюзі. Росіяни можуть прокласти нову трубу до Туреччини, але покупців у газу, що поставляється, практично не буде.
Як зараз російський газ постачається до Туреччини
Росія постачає газ до Туреччини двома трубопроводами через Чорне море:
«Блакитному потоку» (потужність – 16 млрд куб. м на рік), запущеному в лютому 2003 року, та «Турецькому потоку» (дві нитки по 15,75 млрд куб. м), який почав працювати у січні 2020-го.
«Блакитний потік» призначений для постачання газу лише на турецький ринок. Одна нитка «Турецького потоку» використовується для постачання газу турецьким споживачам, друга – для постачання країн Південної та Південно-Східної Європи, включаючи Болгарію, Грецію, Македонію, Румунію, Сербію, Угорщину, Боснію та Герцеговину.
Чому турецький газовий хаб не працюватиме
Для постачання до Європи нових обсягів газу потрібно прокласти новий трубопровід дном Чорного моря. Раніше для РФ подібні проекти реалізовували іноземні компанії, зараз вони не робитимуть цього через санкції. Власними силами прокласти труби дном Чорного моря, де великі глибини та агресивне зовнішнє середовище, росіяни навряд чи зможуть.
Для доставки нового газу до Європи необхідно розширити мережу існуючих газопроводів у Болгарії, Угорщині, Сербії та Австрії. Дозволи на таке будівництво має видати ЄС.
Навіщо європейцям газовий хаб на території Туреччини,
де вони не зможуть контролювати його? Євросоюз не зацікавлений у газовому хабі за межами Європи, і тим більше у Туреччині, вважає експерт з енергетики, професор Інституту політичних досліджень у Парижі (Sciences Po) Тьєррі Бро. «У нас є британський хаб NBP, якщо з цією роллю перестане справлятися нідерландський TTF», — пояснив він. Експерт вважає, що Росія навряд чи намагатиметься створювати аналог європейських віртуальних хабів, які також є центрами ціноутворення. Вона просто зацікавлена у тому, щоб російський газ реекспортувався до деяких країн Європи. Ні те, ні інше не відповідає інтересам ЄС, вважає Бро.
Як Європа споживає російський газ
За даними Міжнародного енергетичного агентства, 2021 року ЄС закупив 155 млрд куб. м російського газу, що становило 45% європейського газового імпорту та близько 40% газового споживання.
Газ надходив до Європи через українську газотранспортну систему, «Північний потік – 1», «Турецький потік», а також газопровід «Ямал – Європа» через Білорусь та Польщу. Зараз із цих маршрутів працюють лише українська, і то не на повну потужність, і турецька.
Постачання з Росії почали різко скорочуватися після початку війни в Україні, запровадження західних санкцій (хоча вони безпосередньо не стосувалися постачання газу) та вимоги Москви, щоб недружні країни платили за газ рублями.
