«Єдина українська нація з антиросійською ідентичністю – це наратив останнього десятиліття, який масово фінансувався США», - на перший погляд, це має бути цитата когось із російських пропагандистів. Але авторка цих слів не працює на RT чи Sputnik. Вона – професорка європейської політики Боннського університету Ульріке Ґеро. Таке висловлювання з її вуст не зовсім неочікуване. Від початку повномаштабного вторгнення Ґеро запрошували на німецькі ток-шоу, де вона розповідала про «громадянську війну в Україні» і про війну між «НАТО та Росією». До того Ґеро була активною критикинею політики боротьби із пандемією у ФРН та обмежень для невакцинованих громадян. Окрім книги «Фінальна гра Європи: Чому європейський політичний проєкт провалився і як ми можемо про нього мріяти знову» (Endspiel Europa: Warum das politische Projekt Europa gescheitert ist und wie wir wieder davon träumen können, 2022), в якій вона роздумує про «українську націю із антиросійською ідентичністю», Ґеро авторка ще кількох книг, але… цього року у двох із них знайшли плагіат. Утім прихильники професорки,
і одночасно послідовники конспірологічних ідей щодо пандемії та російської війни проти України, опонували звинуваченням, стверджуючи, що це все – через позицію професорки та її бажання говорити «правду». Російська пропаганда у «альтернативних» німецьких медіаІсторія із Ульріке Ґеро дуже показова не лише для Німеччини, але й для усього західного світу, де послідовники конспірологічних теорій про походження коронавірусу та пандемії, так само виступають за те, щоб «припинити війну із Росією, яку розпочало НАТО». У такої позиції є одне джерело – російська пропаганда. Німецькі чи інші європейські «альтернативні» медіа, зазвичай, мають однакову позицію як щодо пандемії, так і щодо російської війни проти України і вона співзвучна із пропагандою Кремля. Більше того, часто автори та гості місцевої редакції RT та місцевих «альтернативних» ЗМІ – це одні й ті самі люди. Наприклад, Єнс Берґер, головний редактор такого «альтернативного» німецького порталу NachDenkSeiten – частий гість та співрозмовник німецького бюро російського пропагандистського RT. Саме через такі джерела російська пропаганда із забороненого у Німеччині RT потрапляє до німецького глядача та слухача.
Механізм простий: псевдомедіа просто передруковують інформацію один одного. Так, інтервʼю із Ульріке Ґеро та її співавтором Гауке Рітцом про книгу «Фінальна гра Європи», яке взяв журналіст NachDenkSeiten, передрукувало у себе RT.Важливо зазначити, що позиції Ґеро і подібних до неї коментаторів, тобто тих, чиї думки легітимуються інституціями, до яких вони належать, часто і різко критикують. Ще від початку повномасштабного вторгнення позиції викладачки відкрито критикували студенти Боннського університету, після публікації ж останньої книги почалася критика і з боку колег. «Вона не розмовляє ані російською, ані українською, ніколи детально не займалася НАТО, тому не може давати обґрунтовану оцінку», - написав професор східноєвропейської історії Віденського університету Філіп Тер, реагуючи на пасажі із останньої книги Ґеро. Дистанціювався від професорки і університет, де вона працює, не називаючи, щоправда, імені співробітниці: «Заяви окремих вчених принципово не відображають позиції Боннського університету. Крім гарантованої Конституцією свободи поглядів,
вчені також користуються академічною свободою».Те, що професорка політології одного із провідних німецьких університетів (а вона, на жаль, не єдина представниця європейського академічного кола зі схожими поглядами) поширює відверту російську пропаганду, несе в собі неабияку небезпеку, адже легітимує її для тих груп німецького населення, які сумніваються в офіційному наративі. А таких, як показують останні опитування, в Німеччині чимало і російська пропаганда там знайшла для себе «родючий ґрунт». Так, згідно з результатами досліджень, які проводив Центр моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS), кожен пʼятий німець (19%) погоджується із тезою, що Росія «була вимушена вдатися до війни через тривалу провокацію з боку НАТО». Ще в травні тих, хто вірив у таке твердження було 12%. Небезпечно виглядає ще й той факт, що є значна група громадян ФРН, які вагаються щодо цього твердження і відповіли, що «частково погоджуються» із ним. Таких 21%, хоча ще у квітні їх було всього 17%. На зростання підтримки чи вагання щодо підтримки саме цієї тези якраз і впливають такі «експерти» і «альтернативні медіа».
І якщо щодо думки Ґер, ми не маємо якоїсь інформації про вплив на неї російських грошей, то з працівниками «альтернативного» медіапростору ситуація геть інша. Розцінки на брехнюУ 2019 році німецький режисер Вільгельм Домке-Шульц презентував фільм «Remember Odesa» про події 2 травня 2014 року в Одесі. Російська пропаганда роками спекулює щодо цієї трагедії, через яку загинули 40 одеситів, називаючи її «Одеською Хатинню» та переконує, що в такий спосіб «укронацисти» намагалися знищити організаторів проросійських виступів того дня. На підтримку цього міфу і спрямований фільм Домке-Шульца. Нещодавно Тиждень отримав доступ до листування, з якого можна зробити висновок, що німецький режисер знімає такі фільми не просто через власні погляди (хоча вони у нього збігаються із кремлівською пропагандою), але й за російські гроші.Наприкінці серпня українські кіберактивісти, ховаючись за акаунтом представника російського МЗС, поспілкувалися із Вільгельмом Домке-Шульцом. З листування можемо дізнатися, скільки коштують його послуги та з ким серед російських пропагандистів він співпрацює.
Так, німецький режисер готовий зняти 20-30-хвилинний фільм усього за місяць і просить за таку роботу €4-5 тис. На такий випадок завбачливий режисер має рахунок у російському банку і передає свої банківські дані співрозмовнику, бо інакше такі фільми не виходить знімати. «Мої фільми «Життя та смерть на Донбасі» і «Обличчя Донбасу» були профінансовані таким чином спонсорами із Росії, іншого шляху, на жаль, немає», – пояснював у листуванні Домке-Шульц.Німецьке видання Die Welt, так само маючи листування Вільгельма Домке-Шульца із українським активістом, що ховався за акаунтом представника російського МЗС, звернулося по коментар до режисера. Домке-Шульц відповів на запит видання, що знав про «несправжність» співрозмовника, але «втягнувся у розмову, аби дізнатися, хто і з якою метою за цим стоїть», а його відповіді були «сатирично-полемічними». Вочевидь, як і банківські дані, які він відкрито передав співрозмовнику. У згаданій вище розмові Домке-Шульц також розповів, що працює не сам. Він співпрацює із «кількома колегами», які «підтримують його у роботі над фільмами»,
хоча «мають власні канали із великою аудиторією». Це Аліна Ліпп, Томас Рьопер та Ульріх Гейден. Ліпп та Рьопер – добре відомі автори «альтернативного світу» німецьких ЗМІ. «Щасливі в Криму» і «Нємка в Росії»Аліна Ліпп є авторкою телеграм-каналу «Neues aus Russland» («Новини із Росії») із майже 200 тисячами підписників. До березня вона вела також інстаграм-сторінку із тою ж назвою, але для значно меншої аудиторії (на сьогодні майже 8 тис. підписників). Ліпп надзвичайно активна і мабуть є найбільшим джерелом російської пропаганди німецькою. Вона також має свої канали у ютюбі та зʼявляється на каналах інших пропагандистів, але також і на російському державному телебаченні. У ютюбі один із каналів Ліпп називається «Glücklich auf der Krim» («Щасливі в Криму»). Туди Ліпп потрапила у 2016 році, коли він вже був окупований Росією, для начебто дослідницького проєкту. До Криму тоді також емігрував її батько. Батько Ліпп – Владімір – росіянин, але жив у Німеччині, де народилася і виросла його донька Аліна. Владімір Ліпп часто зʼявляється на відео каналу «Щасливі в Криму»,
де порівнює життя на окупованому півострові та в Німеччині, критикує німецьку політику, зокрема й щодо боротьби із коронавірусом, порівнюючи із тим, як до цього ставляться у Криму. Після «дослідницького» проєкту Ліпп повертається ненадовго до Німеччини, де у 2021 році закінчує навчання. У своїй рідній країні вона була активісткою «Зелених», але покинула партію, бо вона, на її думку, надто «антиросійська».У вересні 2021 року у фейсбуці Ліпп опублікувала фото теплої зустрічі із Марією Захаровою, представницею російського МЗС, а вже за місяць вона перебирається жити до Донецька, звідки поширює російську пропаганду через на той час щойно започаткований телеграм-канал «Neues aus Russland». Саме там вона залишалася упродовж багатьох місяців від початку повномасштабного вторгнення. Нині, як каже у своїх відео, перебуває у Криму. Окрім телеграм-каналу Ліпп тоді започаткувала і ще один ютюб канал – «Немка в России».Томас Рьопер та його телеграм-канал і сайт «Anti-Spiegel» (Анти-Spiegel, назва підкреслює протиставлення із найбільшим німецьким тижневиком) також мають чималу аудиторію – 94 тис.
підписників у телеграмі. Рьопер живе в Росії, зʼявляється на російських пропагандистських каналах. Він також написав кілька книг. Одна з них має назву Inside Corona («Внутрішній погляд на пандемію коронавірусу») і розвиває конспірологічні теорії про боротьбу із пандемією. Разом з тим у російських пропагандистських програмах представляється «німецьким журналістом», таким чином демонструючи «підтримку кремлівського режиму у Німеччині».Загалом, майже усіх поширювачів «альтернативної» думки, або ж російського наративу у Німеччині обʼєднують спільні позиції: щодо пандемії, її походження та боротьби із нею, вакцинації, «глобального уряду» та російської війни проти України. Хтось не цурається вірити у зовсім божевільні теорії (як наприклад, про американські біолабораторії в Україні), хтось працює тонше, намагаючись переконувати та заохочувати переходити до свого табору тих, хто сумнівається. І як показує дослідження CeMAS, тут поки що Кремлю в німецькому суспільстві вдається досягати успіху. «Родючий ґрунт» засівають інформаційно, а працьовитих місцевих сіячів підтримують фінансово або даючи платформу для поширення потрібних ідей і думок.
