Житомир

В Бердичеві попрощались з Героєм-десантником Дмитром Бачинським

Дмитро Бачинський народився в Бердичеві 14 травня 1989 року. Родина жила в будинку біля зупинки з колишньою назвою «Цегельний завод», тож зрозуміло, що навчатись він пішов до 12 школи, розташованою буквально за сто метрів від дому.

На траурному мітингу сьогодні виступала перша вчителька, яка чотири роки готувала маленького Діму до життя в колективі, до здобуття нових знань, до розуміння простих істин та вмінню радіти кожному новому дню. За ці чотири роки Діма жодного разу ні з ким не посварився, не те, що побився, він був спокійний і веселий , завжди посміхався, був щирий і доброзичливий. Мама сама виховувала його разом з меншим братиком, і хоч було часом важко, але вона старалась докласти усіх зусиль, щоб її сини виросли достойними людьми.

Після дев’ятого класу Дмитро перейшов на навчання ще ближче до дому – став учнем будівельного ліцею де отримав наймирнішу професію у світі. Але більше ніж до будівництва він мав потяг до техніки і до автомобілів, і саме це стало згодом його другою професією і долею.

Після строкової служби Дмитро Бачинський уклав контракт та став професійним військовим.

І місце служби обрав теж недалеко від дому – Бердичівський окремий автомобільний батальйон, де був вправним водієм та ще більш вправно ремонтував далеко не нову автомобільну техніку. Він як ніхто міг справитись з найрізноманітнішими проблемами електричних систем що в уазиках чи «газонах», що в багатотонних військових тягачах. Сьогодні попрощатись з Дмитром прийшло чимало його побратимів по службі в цьому батальйоні і згадували загиблого лише найкращими словами.

Потім був і цивільний період в житті Дмитра Бачинського, який теж був пов’язаний з електрикою та автомобілями. На бердичівських обшивках він показував чудеса в облаштуванні різноманітних електронних пристроїв, їх ремонті та налагоджуванні.

З часом Дмитро одружився, а п’ять років тому в молодій родині народилась донечка. ЇЇ тато і мама плекали надію на її щасливе майбутнє, будували плани на родинне життя, які в один момент перервала звістка про повномасштабне вторгнення.

Дмитро Бачинський добровільно прийшов на збірний пункт і отримав направлення до легендарної 95-ї Житомирської десантно-штурмової бригади.

Тут він знову сідав за кермо будь-яких автомобілів, і знову часто-густо ремонтував не тільки свій, а й інші автомобілі підрозділу. Командир, який проїздив з «Дімоном» більше трьох років сьогодні теж приїхав провести десантника в останню путь.

Він згадував, що розбиратись «з дротиками» на любій техніці у Дмитра виходило краще всіх. Але це не означає, що він лише сидів на базі та ремонтував автівки. Ще в 2022 році перед виконанням надважкого завдання, Дмитро Бачинський був один з 5 добровольців, які згодились їхати туди, звідки повернутись шансів було дуже мало.

Рік тому Дмитро приїхав в коротку відпустку до рідного Бердичева та купив разом з дружиною будинок на Загребеллі. Дружина працює в 11 школі, тож тепер їй стало близько до роботи, адже до того вони жили в орендованій квартирі на Червоній Горі. Знову складали плани, мріяли про майбутнє у власному гніздечку, але…

Сьогодні усі вільні вчителі і працівники 11 школи разом з директором прийшли розділити горе своєї колеги та підтримати її в найважчу мить життя.

Розповів командир і про останнє бойове завдання загиблого Героя.

12 травня на ГАЗ-66 (ця невибаглива автівка, за словами командира, Дмитру подобалась більше за інші) він віз боєкомплект до танків в Сумській області, поблизу з кордоном. Але на дорозі між селами Юнаківка та Садки автомобіль догнав FPV-дрон, який вибухнув прямо поблизу водія. Дмитро загинув миттєво, а його товариш ледь встиг витягнути тіло з автомобіля з боєкомплектом, який після прильоту ще кількох дронів перетворився на попіл.

Побратим, звичайно ж, не знав, що Дмитро заповідав своїм рідним після смерті кремувати його, і не виконати останню волю відважного воїна вони не могли.

Саме тому сьогодні на траурній церемонії було незвично бачити замість труни з тілом, урну з прахом загиблого, але тим не менш, усі церковні та усі військові почесті були відправлені належним чином.

Крім першої вчительки та міського голови на траурному мітингу в Гарнізонному будинку офіцерів, куди зібралось багато рідних близьких, знайомих і колег, скорботні промови виголосили військовий капелан Іван Цихуляк та голова спілки батьків загиблих бердичів’ян Володимир Катюшко.

Траурна процесія знову рухалась вулицею Артилеристів, берези на якій вже вчетверте за цю війну вкриваються в зелені шати, слухаючи сумні мелодії військового оркестру. А траурна колона знову розтягнулась на пів міста, і люди з останніх автомобілів ледь встигли на церемонію поховання на військовому секторі кладовища. Знову тут лунали молитва, військовий салют і Гімн України, під який урна з прахом опустилась в рідну землю, яку оберігав і за яку загинув Дмитро Бачинський.

Садок, Зелень, Береза, Колона, Доля

Читайте еще