Згадка про цей ліс вже давно не асоціюється з природою чи відпочинком. Ця територія вже кілька років є ареною найзапеклішого протистояння в російсько-українській війні, і від лісу там залишилась лише назва.
Саме тут, 29 вересня 2025 року, під час артилерійського обстрілу місця розвантаження боєкомплекту, загинув оператор безпілотних літальних апаратів 1 аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, бердичів’янин Олексій Золотухін.
Жителем нашого міста Олексій став у 2012 році, а народився він у Горлівці Донецької області 3 червня 1977 року. Там здобував знання у школі, потім навчався на шахтаря, пізніше опановував спеціальність токаря у Горлівському вищому професійному училищі.
Дванадцять років тому родина вирішила переїхати з Донбасу до Бердичева, але батьки Олексія, як кажуть, тут не прижилися. До донецьких, все-таки було раніше досить упереджене ставлення, хоча потім, після 14 року, дуже багато переселенців змінили його на краще. Отож, батьки, не знайшовши тут чого очікували, повернулись до Горлівки,
а двоє їх синів залишились.
Олексій осів у Бердичеві, а його брат згодом перебрався у Рівне. Обидва були спеціалістами з роботи на верстатах з числовим програмним управлінням, тож роботу довго шукати не прийшлось. Олексій працював на підприємстві «Брикетуючі технології», яке з Демчина перенесло свої потужності на територію колишньої сільгоспхімії. Сьогодні багато працівників підприємства прийшли провести свого токаря в останню путь.
Колектив став його родиною, а один з колег – найкращим другом. Та три роки тому цей друг несподівано помер, без чоловіка залишилась дружина, без батька – дитина. Олексій як міг допомагав жінці, а через рік вони одружились.
Сусіди з вулиці Шолом-Алейхема, які пришли сьогодні прощатись із загиблим воїном, розповідали про їхні чудові взаємовідносини, про щирість Олексія та готовність завжди прийти на допомогу.
Одного січневого дня цього року Олексій Золотухін повертався з роботи і зустрівся біля Заманихи з працівниками ТЦК. Додому він не дійшов, а дружина вже навздогін відправила новою поштою необхідні повсякденні речі. А вже невдовзі Олексій розпочав навчання базовій військовій підготовці в одному з навчальних центрів.
Технічну грамотність його одразу відзначили командири, тому після базової послідувала спеціальна підготовка в якості оператора БПЛА. Олексій Золотухін гідно захищав Україну зовсім поруч з місцем свого народження і зростання. Донецькі степи були йому рідними, і він, без сумніву, мріяв, що зможе пройти колись вулицями звільненої рідної Горлівки.
20 жовтня він мав отримати першу відпустку, в яку його так чекали в Бердичеві, але, на жаль, дочекались раніше…
Почувши звістку про смерть сина, батько і мати почали довгий шлях, щоб попрощатись з ним. Через росію, Білорусь, Польщу, три доби вони добирались до Бердичева. І сьогодні, згорьовані, вони побачили свого Олексія востаннє.
Уродженець Донбасу, який захищав цілісність України, знайшов свій останній спочинок на військовому секторі бердичівського кладовища, в ряду справжніх Бердичів’ян.
