Всі ми знаємо, у яких умовах зараз доводиться працювати загальноосвітнім навчальним закладам міста Бердичева, адже галузь освіти часто залишається недофінансованою, а тягар забезпечення школи предметами першої необхідності та можливість провести ремонтні роботи, частково лягають на плечі батьків, діти яких ходять до школи. Бердичівляни з розумінням відносяться до цього, вигрібаючи з кишень останні копійки, аби допомогти рідному навчальному закладу. Проте лише сьогодні ми на власні очі побачили, наскільки жахлива ситуація у деяких школах міста Бердичева, а тому запитуємо ще раз: куди дивиться міська влада, допускаючи настільки катастрофічну ситуацію?
Бердичівська гуманітарна гімназія № 2 являється однією з найстаріших шкіл міста Бердичева, і знаходиться по вулиці Л. Карастоянової. До цієї пори у даному навчальному закладі не всі старі дерев’яні вікна замінені на металопластикові, мабуть і досі є проблеми по матеріально-технічній базі (це загальна проблема для багатьох шкіл міста). Водночас видно, що у гуманітарній гімназії дбають про безпеку, оскільки останнім часом збільшилася кількість випадків,
коли зловмисники вдираються до навчальних закладів, викрадаючи комп’ютери, телевізори та іншу техніку.
З цією метою на вікнах першого поверху другої гімназії встановлено металеві грати та, мабуть, грошей на те, щоб убезпечити усі вікна, не має. Зате тут підійшли креативно до вирішення цього питання, встановивши замість металевих решіток… саморобні, дерев’яні грати. Навіть не зрозуміло, яким чином вони взагалі прикріплені, а за своїм зовнішнім виглядом ця незрозуміла конструкція справляє доволі неприємне враження.
Знову ж таки питання: куди дивиться наша міська влада, чим займається управління освіти, де наш Бердичівський міський голова? Невже звичайні грати на вікна коштують настільки дорого, що немає можливості забезпечити ними навчальний заклад? І взагалі – шановні чиновники, Ви самі бачили що робиться в наших школах, наскільки усе жахливо? Може вже досить залишати навчальні заклади напризволяще, звітуючи про виділення певних коштів на ремонти і оновлення матеріально-технічної бази загальноосвітніх шкіл у той час, коли батьки утримують їх за свій власний рахунок? Хіба Вам не сумно бачити таку картину, як дерев’яні грати на одному з вікон? І це ми так йдемо у Європу? Мабуть з таким відношенням ми туди точно не дійдемо найближчих років двадцять – поки ті люди, які займають керівні посади, не почнуть відповідально ставитися до своєї роботи.
Денис ЗАРЕМСЬКИЙ
