На День вишиванки, на вулиці Михайлівській, зібралось чимало майстрів народної творчості, аби продемонструвати містянам свої вироби та розповісти про техніки їх виконання.
Так до свята долучилась й Світлана Прохорчук. Житомирянка понад 10 років займається вишивання та створює сорочки, підбираючи візерунки та кольори, в залежності від енергетики майбутнього власника.
Світлана Прохорчук, майстер народної творчості: «Я вишиваю лише на замовлення, лише конкретній людині. Моя позиція така, що сорочка - оберіг тіла, і вона має бути індивідуальна. Ми для початку спілкуємося з людиною, інколи це займає від 2-х тижнів до місяця, аби відчути людину на енергетичному рівні. Потім підбираємо колір, візерунок, обережний знак, саме для цієї людини. Сорочка має слугувати не лише прикрасою, але й оберігати від різних негативних впливів. Коли вишиваємо, то думаємо лише про гарне, світле, сонячне. Наповнюємо душу сонячною енергією, аби сорочка її потім випромінювала».
Одну із своїх робіт пані Світлана виконала для своєї маленької донечки Зоряни. Жінка розповідає, що цей виріб є першою сорочечкою дитини,
яка слугуватиме оберегом від усього злого до 3-х років. Далі, зберігатиметься все життя.
Світлана Прохорчук, майстер народної творчості: «На моїй донечці перша дитяча сорочка – «льоля». Дітки до 3-х рочків ходять не підперезані. Я її вишивала, коли дитині був 1 місяць, на ім’я наречення. Ось з першого місяця свого життя, вона на всі свята її одягає. Це її оберіг і вона його буде зберігати все життя як першу сорочку. Тому, я не хвилююся, що моя дитина в натовпі, спілкується з незнайомими людьми. Вона під надійним захистом маминого оберегу. Тому, ми дуже комфортно почуваємося серед людей».
Окрім вишивання, Світлана Прохорчук займається колекціонуванням старовинних сорочок, які віднаходить переважно на Полтавщині. За її словами, вона мріє зберегти та передати тогочасні візерунки та техніки виконання наступним покоління.
Світлана Прохорчук, майстер народної творчості: «Останні років 8 я захопилась відродженням поліської техніки – занизування та лиштва. Ми також відроджуємо наші старовинні, слов’янські візерунки. Шукаємо інформацію по музеях, робимо реконструкції костюмів. Надихнули ж мене на це сорочки ,які ми знаходили по селах та нам їх дарували. Ця сорочка, що на мені, то її вдягали на весілля у 1927 році. Тобто їй понад 100 років. Ці сорочки у нас не пропадуть, ми їх збережемо та передамо наступним поколінням ці традиції та візерунки».
