Збірка оповідань під назвою «Воспоминания ушедших столетий» була представлена в центральній міській бібліотеці у понеділок, 16 квітня. В затишному родинному колі за чашечкою чаю зі смаколиками зібралися найближчі і найрідніші поціновувачі таланту бердичівського краєзнавця, кандидата педагогічних наук, вчителя-методиста, вчителя музичного мистецтва в гімназії №2 і людини, закоханої в своє місто. А все для того, аби зігріти свої серця словом та спогадом а й поринути у новий цікавий світ, створений у книзі письменницею. Мілада Мартинюк розповіла, що надихнуло її на створення таких збірок, котрі увійшли у вищевказаний цикл, які персонажі та події вміщені у книги і змістова наповненість кожної розповіді.
А почалося все з так званої «проби пера» у вигляді першої книги з вищевказаного циклу під назвою «Когда-то были времена», на сторінках якої розмістилися цікаві розповіді, пов’язані з історією нашого міста, та цікаві люди, котрі в ньому свого часу жили. Книга отримала популярність, її з задоволенням читали і чекали на наступну, яка згодом була видана під назвою «Листая время».
Тепер же світ побачила і третя збірка з 12-ти розповідей, і кожна з них, за словами авторки, унікальна, як і самі персонажі цих розповідей. Герої збірки – реальні люди, вони жили раніше в Бердичеві, про них, можливо, не всі знали, але свого часу вони робили, як і, в принципі, нинішнє покоління, чимало помилок в житті. І головну мету таких розповідей Мілада Мартинюк вбачає у тому, щоб читачі могли познайомитися з персонажами і їхнім життям, зрозуміти їхні вчинки і помилки та не повторювати їх.
Одну із таких негативних людських рис бердичівський краєзнавець описала в своїй збірці, відома вона усім під простонародною назвою «Жаба». Це заздрість, яка «душить» часто багатьох людей, а ще є жадібність, злість і багато інших... Наприкінці кожної розповіді є своя мораль у вигляді слів відомих поетів, мислителів, філософів.
Мілада Мартинюк вклала велику частину своєї душі в попередні і в цю збірку, та й у всі свої творіння, що з певною періодичністю виходять у світ, аби знайомити бердичівлян зі своїм рідним містом та його жителями, минулим поколінням і нинішніми традиціями.
Вона працювала з архівними документами, розмовляла з людьми, які розповідали їй факти з життя колишнього Бердичева. Тому в збірці «Воспоминания ушедших столетий» є ще й розповіді про архітектуру міста, про те, що не вдалось зберегти і що ще залишилося, як згадка про події давнини. Тут написано і про відомий будиночок Горенштейна, яким зацікавилася Мілада Мартинюк, побувавши на заході «Мой путь к Горенштейну» ще одного бердичівського краєзнавця Володимира Сінчука.
Сама письменниця зазначає, що після виходу таких книг до неї особисто телефонують і приходять люди, просять написати про інших постатей, які жили в Бердичеві і про яких вони можуть повідати. Клопітка дослідницька, але водночас цікава і натхненна, робота бердичівського краєзнавця продовжується. Жінка, як вона говорить сама, не є одинокою у своїх пошуках, творіннях і своїй зацікавленості та захопленні. Є ті, хто її підтримують, надихають – її діти в школі, які залюбки читають книги письменниці. Бердичівлянку радує, що їх це теж цікавить, і вона сподівається, що, знаючи наше минуле, ми зможемо сьогодні впевнено жити і з упевненістю дивитись у майбутнє, аби наше життя було краще і ми не повторювали помилок своїх предків.
