Але, сперечались по-доброму, немов змагаючись у хитрих бердичівсько-житомирських інтонаціях про те, які об’єкти в Бердичеві потрібно будувати в першу чергу, а які ще швидше. Але, про все по порядку.
У середу 6 березня в міському Палаці культури імені О. Шабельника відбувся захід під назвою «Виїзне засідання ради регіональних реформ». Такі заходи нині проходять у всіх містах і центрах об’єднаних сільських громад по всій Україні. Цю геніальну тактику, напевно, придумали президентські піарники і, треба сказати, що іноді вона таки діє. Я йшов на цю «раду» з досить критичним настроєм, але після її закінчення цей настрій трохи змінився.
Зі складом глядачів, які вщерть заповнили залу МПК, в статті напередодні я не помилився. Біля входу запитав кількох людей звідки вони, і зрозумів, що це шкільні вчителі та співробітники, які сказали, що з кожної школи мало бути по 15 осіб. Але коли запитав жінок більш поважного віку, з якої вони школи, сказали: «З двісті сорок дев’ятої». Таких шкіл у Бердичеві, звичайно ж, немає, зате є виборча дільниця з таким номером, яка буде розташована по вулиці Братів Міхєєвих.
Отже, бюджетники і агітатори поспішали до Палацу культури, де мали бути без п’ятнадцяти чотири. Та в фойє рух цього людського потоку значно стишувався і навіть надовго затримувався, адже тут наливали безкоштовну каву та роздавали безкоштовне печиво, попереджаючи дітей, щоб ті по багато не брали.
А на кожному стільчику театральної зали лежав комплект: запрошення, ручка і анкета. Поки чекали гостей, учасникам заходу запропонували відповісти на питання анкети. В ній був чималенький перелік об’єктів соціального призначення, які планується збудувати в Бердичеві і питання, чи згодні вони з таким списком. Нижче були вільні графи, де можна було написати свої пропозиції та згода або відмова про участь в аналогічному заході в Житомирі.
Через двадцять хвилин після призначеного часу до зали увійшли і зайняли призначені для них на сцені стільці головні гості «ради» - міський голова Бердичева Василь Мазур, народний депутат Олександр Ревега, голова облдержадміністрації Ігор Гундич та віце-прем’єр України Геннадій Зубко.
Геннадій Григорович виступав дуже гарно, розповідаючи про досягнення децентралізації та інші здобутки,
які Україна зробила протягом останніх років під проводом діючого президента, жодного разу не згадавши «Томос» і «Безвіз». А коли запитав, чи є в залі голови об’єднаних сільських громад, відповіддю стала тиша. Напевно, він не знав, що в Бердичеві офіційні заходи районних і міських очільників ніколи не перетинаються, наче і не існує в природі сусідніх територіальних громад.
Голова ОДА Ігор Гундич продовжив розповідь про досягнення на теренах області. Досягнення в їх розумінні – це збудовані заново або реконструйовані за багато-багато мільйонів об’єкти освіти, медицини чи культури. І ключові смисли в цих досягненнях саме ці багато-багато мільйонів, які «освоюють» вельми небагато численні будівельні фірми.
А його фразу: «Децентралізація дає можливість самим громадам вирішувати де і що будувати…», можна проаналізувати на прикладі реконструкції Гришковецької гімназії. Так, зовсім не громада селища і навіть не районна рада приймали рішення про реконструкцію найновішої школи району, яка нині носить назву «гімназія».
Хтось в Житомирі придумав, що за 10 мільйонів можна провести термосанацію (утеплення)
будівлі і зажадав, щоб селищна і районна рада взяли участь у спів фінансуванні будівництва на 10%. Селище дало півмільйона і район мільйон, але роботи затягнулись на роки.
Мало того, потім знову хтось в Житомирі вирішив, що крім утеплення тут треба провести ще й повний внутрішній ремонт приміщень, що «тягне» ще на 22 мільйона гривень. Розвернули пів школи, діти вчаться в дві зміни, харчуватись ніде, і до того ж тепер вимагають спів фінансування у селищної ради в обсязі 30%, тобто ще близько шести мільйонів.
Та якби місцева громада знала наперед, що будівництво буде тягнутись так довго і потребуватиме з ресурсів громади стільки коштів, ніхто б і ніколи не погоджувався б на таку «реконструкцію». З лікарськими амбулаторіями ситуація аналогічна. В селах і селищах повно закинутих приміщень, натомість ми радо рапортуємо, що будемо будувати нові.
Коли дійшла черга виступати міському голові Бердичева, Василь Мазур запропонував спочатку подивитись фільм-презентацію міста. А розпочався цей фільм саме з аналізу економічного становища бердичівських підприємств, які є базисом і основою наповнення місцевих бюджетів.
Це дуже правильний підхід, адже всі бюджетні прожекти можуть лопнути, як мильні бульбашки, якщо не буде працювати реальна економіка.
Ну, а після фільму і виникла та невелика суперечка, яка увійшла до заголовку статті. Василь Костянтинович неодноразово робив спроби почути від посадовців області та країни прилюдно обіцянки надати фінансову допомогу на всі заплановані у місті об’єкти, але ті так само віртуозно говорили про все, що завгодно, аби не давати гарантій, яких вони, можливо, і не зможуть дотриматись.
Загалом збори тривали більше двох годин, а на підсумковому брифінгу для журналістів, коли столична репортерка майже дістала Зубка питанням, чому ж він приїхав саме в Бердичів, Геннадій Григорович відповів: «Бердичів є уособленням багатьох міст обласного значення в Україні…»
І дуже хочеться сподіватись, що Бердичів стане уособленням не проблем міст обласного значення, а їх здобутків. Що вулиці міста колись вкриватиме рівний асфальт, з кранів тектиме чиста питна вода, тепло в оселях не буде залежати від уряду, президента чи мера, а житимуть тут добрі, розумні і заможні люди.
