Здається, що немає такої роботи чи посади, яка б була непідвладна жінці. Саме такою неймовірною жінкою є директорка музею родини Косачів Людмила Петрівна Гамма, завдяки якій музей отримав нове «звучання» у культурному середовищі Новограда-Волинського. Тож і про неї, і про музей – розмова напередодні жіночого свята.
– Як у Вас з’явилася ідея піти працювати до музею?
– Я взагалі вже на пенсії була, а потім мені зателефонували і запросили на цю роботу. Це зовсім нове для мене: раніше я працювала у Палаці культури, а потім начальником відділу культури і більше була обізнана з роботою масово-розважальною. Тож на фоні того активного життя музей для мене не був цікавою структурою, здавалося, що час тут стоїть… Коли знайомі пророкували, що після виходу на пенсію працюватиму в музеї, сміялася з цього: це було абсолютно не моє у той час. Тепер про цей крок не жалію. Для мене цей рік – повне переосмислення музейної справи, абсолютно нове.
– Із чого Ви починали свою роботу?
– Як тільки я прийшла, чесно, не знала, з чого починати. Тож почала вивчати все, що стосувалося цієї родини,
а згодом – писати й друкувати тематичні статті. Мали змогу готувати презентації книг, проводити літературні вечори. Коли готували нову презентацію книги (це припало на «Лесині джерела»), нам у музей передали копію архіву Михайла Косача. Для нашого музею це дуже важливо і за це хочеться подякувати Ларисі Мірошниченко, яка вирішила віддати копії саме нам. А згодом розпочався сезон екскурсій.
– Хотілося б про ваші екскурсії детальніше…
– Раніше була тільки оглядова екскурсія, а нині я проводжу і планую далі проводити тематичні. Розробила і запроваджую інтерактивні екскурсії, декілька вже провела. Зараз працюю над тематичними екскурсіями, про кожного члена родини. А ще хочеться збільшити наповнення музею, хочеться додати документів. Впевнена, що оригіналів ми точно не отримаємо, то хоча б мати копії документів, фотодокументами: хочеться, щоб під час екскурсії люди могли не лише чути, а й бачити.
– Які у Вас плани на цей рік?
– Цей рік для нас ювілейний, а тому я маю безліч планів. Найперше – це 170 років від дня народження Олени Пчілки. На «Лесині Джерела» припадає 150 років від дня народження Михайла Косача,
тож починаю працювати над отриманим архівом. А ще – 20-річчя музею. Тому нині для нас такий напружений, бо багатий на події, час.
– Раз уже зайшла мова про «Лесині джерела», то що готуєте до свята саме у вашому музеї?
– Плануємо провести у себе традиційний Всеукраїнський художній конкурс «Лесине слово», концерт камерної музики ансамблю «Класік». Також плануємо захід, приурочений ювілею музею, який було відкрито саме на «Лесині джерела», і 150-річчю від дня народження Михайла Косача.
– Наскільки часто відвідують музей? Яка вікова категорія є найактивнішими відвідувачами?
– Я роблю все можливе, аби привабити відвідувачів. Нині у нас по п’ять-шість екскурсій на день, в основному це школярі. Але трапляється, що приходять і сім’ї, і бабусі приводять своїх онуків. А якось приїздила молода пара з Луганська: жіночка їхала у Польщу і побачивши на навігаторі наш музей, вирішила заїхати на екскурсію. Торік же до нас завітали гості із Великобританії та з Ізраїлю. Відвідувачів з інших міст у нас теж немало.
– Які плани на найближче майбутнє?
– У нас їх дуже багато! Найбільше хочеться додати експонатів у музей,
а до оглядової екскурсії хочеться додати аудіозаписи, слайди, частинки віршів. Ну от, наприклад, зараз, де говориться про дитинство Лесі, ми записали голос чотирирічної дівчинки, яка читає байку Глібова – адже Косачі дуже шанували цього письменника. З’явилася також ідея організувати нову тематичну екскурсію до дня народження Тараса Шевченка «Тарас Шевченко у родині Косачів», бо і він був шанованою людиною у цій родині. Хочеться мати більше технічного забезпечення… Мрію і придбати вітрину під узори, які ми маємо в музеї. Отож, планів у нас багато, залишилося працювати, аби втілити їх у життя. Тож поринула у роботу з головою, але залишається великий інтерес та бажання працювати. І найголовніше – мені неймовірно подобається працювати, напевно, це і дає мені сили, аби рухатися і розвиватися далі.
Розмову вела Інна Жур
