Але робили вони це тихо і мирно. Не стояли з плакатами, не заважали депутатам, а просто прийшли за півгодини до початку сесії райради і зайняли половину крісел в актовій залі.
Як тільки в актовій залі почали з’являтись посадовці, от тоді і вихлюпнули на них скраглівчани всі заготовлені слова і вигуки. Ними виявились, правда, не теперішні депутати чи керівники райради, а колишні, які нині обіймають посади голів об’єднаних територіальних громад.
Але Максиму Самчику і Габріелу Мкртчану до таких перипетій було не звикати і вони досить легко відповіли на всі звинувачення, а на які не відповіли, то перекинули відповідальність на інших.
В основному жителі Скраглівки хотіли знати, чому без них продали стадіон, що буде з оздоровчим табором «Березовий гай», працівники якого вже рік не отримували зарплату, і чому їх амбулаторія якимось дивним чином опинилась у підпорядкуванні Райогородецької ОТГ, а не Бердичівської, до якої увійшла Скраглівка.
Габріел Карленович взагалі направляв людей у бердичівський міськвиконком, бо, мовляв, це місто відмовилось від своє частки в колишніх підприємствах району (у 6%),
а захотіло забрати собі повністю всі об’єкти, які є на території міської громади. Натомість Максим Юрійович старався пояснити, що амбулаторія все ж буде передана у власність міста, процес цей вже іде, і лише час потрібен для переоформлення декларацій пацієнтів після переоформлення лікаря.
А щодо боргів по зарплаті працівникам «Березового гаю», то ця проблема мала б бути врегульована саме на сесії районної ради, де збирались перерозподілити залишки грошей, що залишились від колишніх районів, які увійшли у склад Бердичівського. Але до часу проведення сесії інструкції про порядок використання таких грошей так і не було оприлюднено, а залишок колишнього Бердичівського району знову не змогли розподілити, бо депутати не захотіли проголосувати за звіт (про це детальніше в наступній публікації).
Отже скраглівчани сиділи-сиділи, слухали-слухали, та й почали розходитись, так і не отримавши відповіді на свої запитання.
