— Пане Сергію, скільки людей у Житомирі проживало до війни і скільки залишилося зараз? Є статистика? — Приблизна статистика є. В Житомирі до війни було приблизно 265 тисяч людей. На даний час виїхало приблизно 40 відсотків. — Це за кордон і у Західну Україну? Чи багато хто роз’їхався по селах? — По-різному. В тому числі і по селах.
— У вас нещодавно бомба влучила у теплокомуненерго, внаслідок чого без тепла лишилися 30% житомирян. Виправляєте ситуацію? — Завтра вже все місто буде з теплом. Все нормально. — Яка ситуація з їжею та медикаментами? Чи немає дефіциту певних лікарських засобів? — Дефіциту немає. Зараз основна наша робота—забезпечення населення всім необхідним. Ми навіть надаємо фури, аби мережі могли привезти продукти зі Львова та інших міст. І ми формуємо запаси їжі; вже відбулося кілька хвиль роздачі їжі найбільш незахищеним - пенсіонерам, багатодітним і всім іншим. Плюс велику кількість хворих людей ми вивезли в Голандію. Зараз займаємося вивозом дітей наших військових; тут нам допомагають Італія і Угорщина. Також ми близькі до вирішення питання вивезення дітей з онкозахвореннями до Швейцарії.
Ми вже на фінальному етапі: день-два і, думаю, почнемо це робити. — А як справи з гуманітарними маршрутами? — Через Житомир іде велика кількість гуманітарної допомоги. Частину її направляємо під Київ, частину даємо на територіальну оборону і ЗСУ. Працює декілька центрів, які ведуть облік; надається звітність - і таким чином працюємо. Окрім цього, вже кілька днів ми виконуємо таку функцію: кожного ранку наші комунальні автобуси їдуть під Київ і забирають людей, які інколи просто під обстрілами виходять з дітьми— і ми їх забираємо до Житомира. Тут ми їх поселяємо в школах-садочках; у нас підготовлені ліжка, гаряче харчування. І на другий день більша частина цих людей на потягах від‘їжджають до Івано-Франківська, Хмельницького, Львова. Ще частину людей на автобусах відправляєм до Рівного. — А як справи з водою? Дивлячись на жахи в Маріуполі, кожний міський голова в Україні, гадаю, вже міркує, як діяти, що робити, яку буде перервано постачання води. Це, звичайно, окрім того, що поналивали по ваннах та відрах містяни. Чи є у міської влади план Б? — План Б ми підготували приблизно за 2 тижні до початку війни.
Поставили на облік всі свердловини, які є в місті і поруч з ним; забезпечили їх генераторами. У нас також є на обліку необхідна кількість водовозів для того, щоб у разі чого забезпечити підвезення води. Оці авіаудари по Житомиру відбуваються майже кожен день. Тільки сьогоднішня ніч, слава Богу, була спокійною. А так ураження - це або гуртожитки, або приватні будинки, а також лікарні, нафтобаза в Житомирі, теплокомуненерго та водогін, який забезпечує місто водою. Але там незначні пошкодження, то все нормально. Повторюся: ще за кілька тижнів до початку війни всі ці плани відпрацьовували. Зараз ми більше займаємся тим, що вже 4 дні забезпечуємо бомбосховища та укриття безкоштовним wi-fi; намагаємося зробити великі дитячі кімнати. Скоро вже почнемо шпалери клеїти. Про шпалери — це я жартую (сміється). — Це дуже добре, що ви жартуєте; сміх, як відомо, знімає напругу. Скажіть, а ви обмінюєтеся з іншими мерами інформацією, напрацюваннями, відносними надлишками ресурсів? — Обов‘язково! Я кожний день на спілкуванні з Дніпром, Маріуполем, Миколаєвом, Харковом. Звичайно,
постійний контакт є і з мерами міст Західної України; нам дуже допомагає хмельницький міський голова Олександр Семчишин. Чернівці допомагають, Рівне. А, і забув Вінницю! Моргунову привіт, він теж допомагає. — Сергію, питання отих міток, по яких орієнтувалися бомбардувальники ворога, вже зняте з порядку денного? — Ну, ми їх свого часу знаходили багато. Були вони і біля 25-ї школи, у 300 метрах від мого кабінету. Школа повністю зруйнована. Слава Богові, 3 працівники школи в цей час перебували в укритті, вони не постраждали. А перед ударом по теплокомуненерго тероборона затримала людину, у якої були інфрачервоні ліхтарі. Ну, передали його компетентним службам. — Мер Херсону глузливо подякував зрадникам: мовляв, ми вивчили цей ваш урок. А у вас є підстави казати щось таке? Чи виявилися у Житомирі люди, яких ви знали і які допомагали ворогу? — Я не можу про це казати. Є такі факти, але це може коментувати тільки Служба безпеки України. — А якщо не називати імен - такі люди, на жаль, були? — На жаль, були, хоча і небагато. Декілька депутатів обласної ради, декілька депутатів міської ради — просто втекли з міста,
чи з країни, залишили місто. Ну, я зробив пару звернень, після цього один депутат міської ради повернувся і написав заяву на складання депутатських повноважень. — А чого в цих випадках більше — переляку чи цілеспрямованої зради? — Переляку. —Сергію, з тієі інформації та досвіду, що у вас є, росіяни дійсно умисно гатять по шпиталях, школах та дитячих садочках? — Росіян важко зрозуміти. Я б сказав, що за 2 тижні війни престиж їхньої арміїї, її майстерності — підірвано. Виявилося, що це міф. Тому може бути і невлучення, і що завгодно. І другий момент: ми бачимо міста без фортифікаційних споруд, без серйозного спротиву всередині міст, по яких росіяни майже не роблять бомбових нальотів та ракетних ударів. А от ті міста, про які росіяни знають, що вони точно не здадуться, вони намагаються залякати, зламати волю мешканців цих міст. Це й Чернігів, Суми, Миколаїв. Ну, і на першому місті, зрозуміло, Маріуполь. — Не вийде у них зламати нашу волю ніякими бомбами та ракетами. Сергію, а скільки ви спите цими днями? — Сьогодні спав класно і довго. А перші 10 діб—по 2-3 години. — Дякую дуже! Тримайтеся! А ми триматимемо кулаки за ваше місто і всю Житомирщину! Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"
