11/02/2016 В паризькому виставковому центрі Porte de Versailles компанія показала автомобілі, що принесли їй спортивну славу. На Салоні ретромобілів 2016, який проходив з 3 по 7 лютого в паризькому виставковому центрі Porte de Versailles, компанія Renault презентувала масштабну експозицію присвячену своїй 115-річній історії. Стенд Renault Classic площею 700 квадратних метрів став місцем демонстрації автомобілів, які розповідають про спортивний доробок марки. Renault Type AK, 1906 рік. Переможець першого в історії перегонів Гран-прі, яке було проведене поблизу Ле-Ману (Франція) 26-27 червня 1906 року. Воно відбувалось на колі de la Sarthe, що являло собою петлю з асфальтовим покриттям довжиною 103,18 км. Учасники мали проїхати по 6 кіл за день, подолавши загальну відстань у 1238,16 км. В гонці взяли участь 32 учасника, які стартували з інтервалом в 90 секунд. Renault виставив три автомобілі, які мали номери 2А, 2В та 2С. Перемога дісталась Ференцу Шишу (Ferenc Szisz), номер 2А, який подолав дистанцію за 12 годин і 14 хвилин. Рекордсмен 1926 року Renault 40 CV.
У 1920-х кожен поважаючий себе автовиробник прагнув встановити нові рекорди, чому сприяло будівництво нових швидкісних кільцевих трас. Автодром Монлері у Франції, відкритий в 1924 р., став справжньою ареною для битв лідерів автомобільної галузі. Renault була серед лідерів тих років завдяки, в першу чергу, своїй флагманській моделі 40 CV, під капотом якої стояв гігантський двигун об’ємом 9 л. У 1926 р. Робер Плесьє та Еллері Гарфілд, головні інженери проекту, випустили на трасу спеціально адаптований 40 CV з одномісним кузовом і радіатором позаду двигуна. Автомобіль подолав 50 миль зі швидкістю 190,013 км/год, а під час добової гонки показав середню швидкість 173,649 км/год.
Представлений на стенді автомобіль є точною копією автомобіля-рекордсмена. Він був побудований в 1970-х роках. Nervasport, 1930-ті. Моделі Renault Nerva, що з’явилися в 1930 р., були обладнані шестициліндровими двигунами і спочатку доповнювали модель Reinastella. Однак в 1932 році Renault внесла ряд конструкторських змін, представивши легшу і коротшу версію. Вона називалася Nervasport,
яка в подальшому досягла гарних результатів в гонках на витривалість. На Ралі Монте-Карло 1933 року один з трьох автомобілів Nervasport трішки не дійшов до першого місця, ставши другим. Два роки потому, в 1935 р., Renault виставила на Ралі Монте-Карло 7 автомобілів, включаючи два Nervasport, один з яких здобув блискучу перемогу. У тому ж році цей успіх повторився на ралі Льєж-Рим-Льєж, де автомобіль змагався за титул з Bugatti. 4CV – зірка перегонів «24 години Ле-Ману» 1951 року. Після Другої світової війни Renault, яка виступала тепер під назвою Regie Nationale, зосередилася на доступних народних автомобілях. 4CV був випущений в 1946 р. з двигуном об’ємом 750 см3 і потужністю близько 30 к.с. Type 1063, був спортивною модифікацією Renault 4CV. Внесені зміни дозволили йому розганятися швидше 130 км/год, і в період з 1951 по 1954 рр. він досяг серйозних успіхів на таких складних гонках, як Альпійський кубок, ралі Льєж-Рим-Льєж, Тур-де-Франс, Мілле Мілья і навіть легендарних перегонах «24 години Ле-Ману» в 1951 р., де він лідирував в дуже конкурентному класі 750 см3.
Etoile Filante («Падаюча зірка»), 1956 рік. Після війни авіаційна промисловість перебувала на підйомі, тому не дивно, що автопром запозичив багато авіаційних технологій, і чудовим прикладом цієї тенденції стала модель Etoile Filante.
Йозеф Шидловськи, засновник Turbomeca, був визнаним експертом в області двигунів з турбонаддувом. Він був упевнений в майбутньому цієї технології, горів бажанням розповісти широкому загалу про її переваги і для цього звернувся в Renault. Перший післявоєнний голова ради директорів Renault, П’єр Лефошо, довірив виробництво експериментального автомобіля трьом досвідченим фахівцям: директору з досліджень Фернану Пікару, видатному експерту по двигунах Альберу Лорі та інженеру-випробувачу Жану Еберу. Так народилася модель Etoile Filante з 270-сильним двигуном з трубним кузовом, обтягнутим поліестером.
5 вересня 1956 р. над висохлим сольовим озером Бонневіль в США пролунало виття турбіни, що сповістило про встановлення нового рекорду швидкості на суші – 306,9 км/год на кілометровій ділянці і 308,85 км/год на п’ятикілометровій. Dauphine №65,
1958 рік. Dauphine відмінно зарекомендувала себе в міжнародних змаганнях, здобувши серію перемог в своєму класі на таких складних гонках, як італійська Мілле Мілья і 12 годин Себринга в США, а в 1956 році виграла Тур-де-Корс з бельгійським чемпіоном Жильбертом Тіріона за кермом.
У 1958 р. Автомобільний клуб Монако вирішив зробити легендарне Ралі Монте-Карло ще складнішим. Прийнявши цей виклик, гоночний директор Renault Франсуа Ландон виставив Dauphine, який з великим відривом обійшов 302 суперників і, незважаючи на сніг, ожеледицю та дощ, з великим відривом фінішував першим. Renault 17 Group 5, 1972 р. Автомобіль Renault 17 успішно виступав в змаганнях. Він взяв участь у величезній кількості гонок в період з 1972 по 1975 рр. і став першою моделлю Renault, яка перемогла на етапі Чемпіонату світу FIA з ралі, коли Жан-Люк Тер’є і Крістіан Дельферьє посіли перше місце на «Ралі незалежної преси» (Press-on-Regardless Rally) в США в 1974 році.
Загалом на заводі Renault було випущено 14 «заводських» автомобілів. На виставці був продемонстрований останній з них і найдосконаліший технологічно:
це полегшена за рахунок використання алюмінієвих компонентів версія Group 5. A442B – герой Ле-Ману в 1978 р. 2 червня 1978 р. Renault Alpine під керуванням Дідьє Піроні і Жана-П’єра Жоссо першим перетнув фінішну стрічку на гонці «24 години Ле-Ману». Це стало тріумфальним завершенням історії, що почалася п’ятьма роками раніше.
Перемога на «24 годинах Ле-Ману», яка багатьма вважається найскладнішою гонкою світу, ніколи не стає випадковою. Перші кроки до успіху 1978 р. були зроблені в 1973 р., коли Alpine вирішила повернутися в кільцеві гонки найвищого рівня за підтримки Elf.
За ці 5 років перша модель A440 з безнаддувним двигуном еволюціонувала до A441, а потім в A442 з турбонаддувом і почала регулярно перемагати на етапах чемпіонату світу. У 1977 р. перемога на Ле-Ман, здавалося, була вже в кишені, проте три «заводських» автомобіля зійшли з дистанції через несправність двигунів. Тоді було ухвалене рішення знайти випробувальний трек, який дозволяв би давати автомобілям таке ж навантаження, як і відома 50-секундна пряма Мульсан. Вже наступного року два Renault Alpine посіли перше і четверте місце на Ле-Ман,
і тоді ж президент і генеральний директор Renault Бернар Анон оголосив про закінчення виступів марки в гонках на витривалість і переході в Формулу-1. Renault 5 Alpine Group 2, 1978 р. Незважаючи на не найпотужніший двигун, Renault 5 Alpine Group 2 домінував в своєму класі з 1978 по 1980 рр., періодично піднімаючись на вищий щабель подіуму в ралі чемпіонату світу.
У 1978 р. Renault Sport поставила собі нове завдання, вирішивши зробити ставку на компактний передньопривідний автомобіль. Жан Раньотті, який керував Renault 5 Alpine Group 2, відразу ж потрапив на перші шпальти газет, фінішувавши другим у загальному заліку Ралі Монте-Карло 1978 і вигравши в своєму класі. Це стало початком вражаючої серії результатів, яка продовжилася в 1979 р. другим місцем на Тур-де-Корс. Мініатюрний Renault 5 не загубився на тлі конкурентів і продовжив свою спортивну кар’єру, дозволивши Раньотті разом зі штурманом Жаном-Марком Андріє виграти Французький чемпіонат з ралі в 1980 р. Він практично завжди лідирував в Групі 2 і часто обходив лідерів в загальному заліку – досить згадати третє місце на Ралі Жана Бера в Ніцці,
друге місце на Ралі Польщі, перемоги на Ралі Шарбоньер, Ралі Лоррен і Ралі Мон-Блан. Цими приголомшуючими успіхами Renault 5 Alpine проклав дорогу для майбутньої легенди: Renault 5 Turbo. Renault 20 Turbo 4×4 братів Моро, 1982 р. У 1979 році брати Морро змусили всіх говорити про себе на Ралі Париж-Дакар, після того як вони на своєму Renault 4 посіли друге місце в своєму класі, а через три роки виграли цю виснажливу гонку на Renault 20 Turbo 4×4.
У найпершому сезоні ралі Париж-Дакар брати Клод та Бернар Морро привернули до себе велику увагу, коли поставили свій скромний Renault 4 на друге місце, поступившись лише Алену Генестьє, Джозефу Тербло і Жану Лемордану на Range Rover. Однак це був не перший їх досвід африканських гонок – вже в 1971 році вони стали володарями рекорду гонки з Кейптауна в Алжир.
У 1982 р. вони повернулися на Париж-Дакар з прототипом повнопривідного Renault 20, обладнаного турбованим двигуном. Видатні навички навігації та пілотування дозволили їм першими перетнути фінішну лінію, випередивши 380 суперників. В 1983 році брати Морро фінішували на дев’ятому,
а в 1985 р. – на п’ятому місці в загальному заліку за кермом Renault 18 V6, а двигун Renault дозволив Жану-Луї Шлессеру виграти Дакар на баггі в 1999 і 2000 рр. Болід Формули-1 RE40 Алена Проста, 1983 рік. В епоху турбонаддуву в Формулі-1 Renault ніколи не підходила так близько до завоювання Кубка конструкторів, як їй це вдалося з болідом RE40, а 1983 рік став найкращим сезоном тієї епохи для команди.
Renault постійно прогресувала в Формулі-1, починаючи з 1980 р. Після не надто вдалого старту в 1983 р. Ален Прост отримав блискучу перемогу на Гран-прі Франції. Лідерство турбованих двигунів, вперше представлених Renault в 1977 р., вже не піддавалося сумніву, і крім французького виробника ними користувалися багато відомих команд, які боролися за перемогу – від Ferrari до Brabham-BMW і Williams-Honda. Прост вів запеклу боротьбу, вигравши в Спа, Сільверстоуні і Цельтвельзі, а також піднявшись на подіум в Сан-Маріно, Монако і Брендс Хетч. Автомобіль Renault 21 Super Production, клас touring 1988 р. Проект був відкритий в жовтні 1987 р., а 20 березня 1988 року відбулася перша гонка автомобіля,
в якій Жан Раньотті, відразу ж піднявся на подіум. З десяти етапів сезону Renault 21 виграв в шести – по три на Раньотті і Жана-Луї Буске, що дозволило їм випередити в підсумковому заліку таких конкурентів як Audi Quattro і Porsche.
З технічної точки зору все було зовсім новим, включаючи 430-сильний двигун, потужність якого обмежувалася запобіжним клапаном, як у Формулі-1. 2,35-метровий карданний вал з вуглеволокна був запозичений у Espace Quadra, випробування в аеродинамічній трубі дозволили знайти найбільш оптимальні рішення для кузова, а наполеглива праця перетворила дволітровий Renault 21 Turbo 4×4 на ключового учасника чемпіонату 1988 р. R26, переможець Чемпіонату світу з Формули-1 в 2006 р. Renault поставила собі за мету повторити успіх Фернандо Алонсо в 2005 р. на Renault F1 R25, одночасно вирішивши завдання, що постали із введенням в силу нового технічного регламенту по двигунах V8.
У 2006 р. в боротьбу за чемпіонський титул вступили дуже сильні конкуренти. Команда Renault F1 під керівництвом Флавіо Бріаторе виставила два боліда під керуванням іспанця Алонсо,
який захищав свій чемпіонський титул, і Джанкарло Фізікелли з Італії.
Renault чудово розпочала сезон завдяки шести перемогам Алонсо, трьом другим місцям і п’яти поул-позиціям в перших дев’яти гонках, а Фізікелла здобув одне перше місце, виграв поул-позицію і один раз став третім.
Міхаель Шумахер і Ferrari досить швидко надолужити згаяне, зробивши спробу поборотися за титул. Однак після того, як Алонсо завдяки чудовій роботі всієї команди взяв ще одне золото і чотири срібла, він виграв другий титул Чемпіона світу поспіль, а Renault повторила свій успіх в Кубку конструкторів. Фізікелла завоював четверте місце в фінальному заліку Чемпіонату пілотів.
Перемога боліда R26 з монококом з формованого вуглеволокна і пористого алюмінію з двигуном Renault V8 з розвалом в 90 градусів в останній гонці поставила крапку в сезоні 2005 р. Одномісний болід Формула-E, 2016 р. Renault брала участь в створенні Формули-E з самого початку чемпіонату електричних одномісних автомобілів. Французька компанія в тісній співпраці з командою e.dams-Renault зіграла важливу роль в завоюванні першого в історії цієї інноваційної дисципліни титулу чемпіона серед команд.
Болід e.dams-Renault складається з шасі Spark-Renault SRT_01E і нової силової установки Z.E.15, розробленої Renault Sport в місті Вірі-Шатійон недалеко від Парижа. Своєю появою він зобов’язаний технічному досвіду, що отримала команда Renault Sport в різних спортивних змаганнях.
