Жителі села Киїнки Чернігівського району виявили в землі людські останки. Кістки та череп викопали випадково, коли брали пісок. І замість того, щоби прикопати чи заявити в міліцію, селяни лишили їх біліти на сонці. Голова Киїнської сільської ради Людмила Хомазюк звернулася до пошуковців громадської організації «Пам’ять перемоги». Члени організації обстежили місце, з’ясувавши, що це останки солдата Радянської армії часів Другої світової війни. Провівши розкопки, пошуковці знайшли польову сумку, в петлиці – посвідчення сержанта. Більше ніякої інформації. 19 вересня сержантові, який загинув, захищаючи Батьківщину, віддадуть належну шану, перепоховавши його в селі. Саме такою благородною і важливою роботою займаються пошуковці клубу «Пам’ять перемоги». Не маючи грошової підтримки, на волонтерських началах, вони проводять розшуки та обстеження імовірних місць загибелі або поховання людей і техніки під час військових конфліктів; здійснюють перепоховання та увічнення пам’яті загиблих у роки війни; працюють з документами в архівах та бібліотеках, намагаються ідентифікувати останки і розшукати родичів загиблих.
Про особливість діяльності свого клубу розповідає один із його засновників та активних діячів Олексій Назмутдінов. Пошуковці, криміналісти та екстрасенси… – Як утворилась ваша організація, з чого все починалося? – Ми займаємося пошуковою діяльністю із 2000 року. Почесний громадянин Чернігова Герард Кузнєцов у себе вдома вирішив організувати міський пошуковий клуб «Патріот». Його очолював Олександр Світличний. Займалися розкопками, встановленням особистості. Штат розростався, і настав момент, коли ми зрозуміли, що потрібно або реорганізовуватись, або закриватися. Я, Герард Кузнєцов та Олександр Балан організували обласний клуб «Пам’ять перемоги» й розширили сферу своєї діяльності. До речі, Герард Кузнєцов раніше займався розкопками Антонієвих печер, написав не одну книгу про пошуки в печерах. Нещодавно вийшла друком його нова книга. 23 вересня він святкуватиме 90-ліття. – Ви проводите розкопки, досліджуєте останки людей. Така діяльність, очевидно, повинна чітко регламентуватися законами? – Так, від самого початку наша організація зареєстрована, взято всі дозволи.
Ми діємо згідно із законодавством. – Скільки членів нараховує клуб? – У клубі 18 осіб. Нарешті нам вдалося знайти приміщення — його надали ветерани 1-ї Гвардійської армії. Тепер маємо дві кімнати у приміщенні військкомату. Робимо ремонт. Там відбуватимуться збори, робота з документами. Влітку ми виїжджаємо на місця, проводимо розкопки. А от узимку частіше працюємо з документами, оформлюємо, досліджуємо, опитуємо людей. – Яким чином відбувається процес пошуку останків солдатів? – Якщо ми знаходимо свідка, котрий може розповісти, де він бачив поховання, то виїжджаємо до нього. Ця людина має точно окреслити місцевість, показати на карті. Потім — розвідка. Пробиваємо щупом землю або робимо пробний розкоп. Якщо знайдемо останки, то закопуємо їх, оформлюємо дозвіл і виїжджаємо вже бригадою на повномасштабні розкопки. Після того як останки й речі вилучені на поверхню, з ними працює експерт-антрополог, яка також є у складі нашого клубу. Це співробітниця Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру міліції, і вона може визначити стать, вік, навіть причину смерті,
розділити, кому які останки належать, коли в могилі поховано кілька людей. Далі досліджуємо речі, намагаємося знайти медальйони (капсули), всередині яких має бути записка з іменем загиблого. Медальйон або капсулу ще потрібно правильно відкрити й розшифрувати. Ім’я написане на звичайному папері, і якщо капсули загвинчені нещільно, то записи будуть зіпсовані, їх не прочитати. Дуже нечасто ми встановлюємо прізвища та імена солдатів, іще рідше знаходимо родичів. Але якщо солдата й не опізнано, ми все одно його перепоховуємо з усіма почестями як безіменного. – Де ви здійснюєте перепоховання? – На Яцевому виділений сектор, де ми ховаємо тих солдатів, чиї останки виявили в Чернігові та на околицях міста. І перепоховання відбувається, як правило, перед 9 Травня. Тих, кого виявляємо в районах, ховаємо там. Звертаємося до спонсорів, щоб допомогли з організацією поховань та пам’ятником. – Є детективний елемент у вашій роботі… – Так. Ми й екстрасенсів запрошували не раз. Якось жінка-екстрасенс вказала на карті місце, де є поховання. І вона, у принципі, не помилилася,
тому що поховання там справді було, але давнішого періоду. Інша жінка вказала місце, ми намагалися щупами знайти. Але поки що нічого не виявили. – Які інструменти для пошуку використовуєте? – Щупи – їх виготовляємо самі. Це металевий прут від метра до трьох. Ними промацуємо землю. Якщо людина була роздягнута, без амуніції, то металошукач не допоможе. Використовуємо біолокаційний метод (рамки) – виявляємо аномалії і там шукаємо останки. Солдати безіменні та впізнані – Розкажіть про знайдені вами найбільш масові поховання солдатів? – Вони ще попереду. Ми займаємось пошуком загиблих військовополонених, яких у вересні 1943-го гнали з Чернігова в бік Любеча. До Любеча колона не дійшла, десь під Мокрими Величками її розстріляли. Серед цих 473 полонених було 6 жінок. Є копія протоколу роботи комісії із розвідування злодіянь німецько-фαшиcτських загарбників. І там вказано, що свого часу були розкопані могили, перераховані тіла, але точне місце поховання не згадується. Свідки події, на жаль, померли. Цього літа ми дізналися, що живе бабуся, котра знає, де це місце,
і навіть щороку ходить покладати квіти. Вона перев’язувала поранених у польовому госпіталі – про це говорять її односельці. Ми зв’язалися з жінкою по телефону, і вона сказала: «Приїжджайте, я вам розповім». Однак коли приїхали члени нашого клубу, з камерою для запису свідчень, бабуся повідомила, що нічого не пам’ятає, ніде не була. – Виходить, люди бояться ділитися своїми спогадами? – Іноді вони не мають для цього особливого бажання. Я думаю, що ця жінка пам’ятає, адже за тиждень до цього мені дещо розповіла. Нещодавно звернувся дідусь із Жеведі, сказавши, що він був свідком того, як німці з поліцаями закопували живими поранених червоноармійців та офіцерів. Він про це місце нікому не казав, а нині відчуває, що його в будь-який момент може не стати, й вирішив це місце показати. Під час детальнішого розпитування, коли ми приїхали до того дідуся, він сказав, що все забув і нічого не пам’ятає. – Які випадки вам особливо запам’яталися? – Біля Рудки навесні знайшли останки чотирьох воїнів. Трьох із них вдалося ідентифікувати, навіть знайти родичів. Це — унікальний випадок.
Біля останків виявили особисті речі бійців – компас, протигази, пляшки з невідомою рідиною (імовірно – знеболювальним). Також поруч були гранати, патрони та іменні капсули. Завдяки їм і вдалося встановити імена загиблих, котрі досі вважалися зниклими безвісти. 8 травня відбулося їх перепоховання – у Щорсі, Коробках, Рудці та Березні. У четвертого солдата, котрого не змогли ідентифікувати, знайшли скляну колбу, в ній була згорнута стаття з газети за 1941 рік. Газета майже зотліла. Але внизу статті – прізвище фотографа. Очевидно, що це була стаття або про цю людину, або про її найближчого родича. Тож потрібно за прізвищем фотографа виявити газету, а для цього – попрацювати в архівах. На це потрібен час. – Скільки осіб зазвичай бере участь у розкопках і яким чином ви шукаєте родичів? – Якщо виявлено четверо солдатів, розкопки вести може 2-3 людей. У складі клубу є директор Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського Сергій Лаєвський. Він допомагає нам вести листування з родичами. – Які знахідки траплялися вам під час розкопок? – Знаходимо зброю. У Рудці виявили 9 гранат і більше 200 патронів.
Ми викликали МНС, фахівці приїхали і все вилучили. Вибухівку віднесли у безпечне місце і там її знищили. Крім того знайшли пляшку із запалювальною сумішшю, яка добре збереглася. Таких випадків раніше не було. Буває, знаходимо особисті речі: ложку, виделку, ніж, кухоль з написами власників, фляги. За такими речами і встановлюємо особу. Часто у солдатів не було «смертних капсул», бо вони вважали це поганою прикметою, тому писали свої імена на флягах, на гільзах. У багатьох солдатів були натільні хрестики. – Окрім пошуків загиблих солдатів та перепоховання учасники організації «Пам’ять перемоги» цікавляться історичною реконструкцією. Розкажіть про це детальніше. – Реконструкція входить у діяльність клубу. Ми вивчаємо форму, зброю, техніку. Одяг тих часів купуємо на блошиних ринках. Іноді організовуємо навчальні походи: збираємо групу людей — до десяти, вдягаємось у форму зразка Великої Вітчизняної війни, чоботи, беремо зброю, здатну стріляти тільки холостими патронами. І лісами проходимо від 30 до 70 км. Це триває 3-4 дні. – Які у вас плани на найближчий час? – Займемось розстріляними радянськими військовополоненими в урочищі Кривулівщина, що недалеко від лижної бази та фабрики «Сіверянка» в Чернігові. Там є чотири братські могили, дві з них занедбані, засипані сміттям. Поруч — німецьке кладовище, в ідеальному стані, окремо кожен солдат, підписане ім’я, все обгороджено й пофарбовано. А наші півтори тисячі людей у ямі під сміттям лежать. Могилу збираємося привести до ладу. Але спочатку – дослідити останки, можливо, вдасться встановити прізвища та імена. Вікторія Гаврик
