І радість, і зажура в очах

 І хоч дощило, але це не завадило учням Суховерхівського ЗНЗ І-ІІ ступенів вишикуватися на урочисту лінійку, щоб під оплески вітати дев’ятикласників-випускників. Звертаючись до них, сільський голова Юрій Ткачук зауважив, що у непростий для України час вони закінчують рідну школу і дуже важливо, щоб знання, виховання, які вони отримали, допомогли їм стати розумними, самодостатніми громадянами, патріотами рідної землі, справжніми людьми. Як їх односельчанин Віктор Васильович Романко, який загинув, рятуючи життя своїх побратимів при виконанні службового обов’язку, і нагороджений посмертно орденом Червоної зірки. В цей день при вході в школу відкрили меморіальну дошку відважному солдату-земляку, яку виготовили при фінансовій допомозі місцевих добродійників: Анатолія Петренка, Віктора Ткачука, Василя Кожухаря, Юрія Ткачука. Пам’ять загиблого земляка Віктора Романка, а також Героїв Небесної сотні і тих, хто загинув, захищаючи територіальну цілісність України на Сході, усі присутні вшанували хвилиною мовчання. З настановами до випускників та всіх учнів звернулися директор школи Микола Крушніцький,

заступник з навчальної роботи Ярослава Бужак, які вручили кращим учням грамоти та подякували вчителям і школярам за високі досягнення в навчанні. Адже другий рік поспіль Суховерхівська школа займає перше місце за кількістю призових місць з предметних олімпіад, конкурсів, змагань серед навчальних закладів І-ІІ ступенів Кіцманщини. Та, безумовно, найбільше уваги на лінійці приділили випускникам, в очах яких була радість і зажура водночас. Їм адресували найщиріші вінчування, благословляючи у доросле життя, перша вчителька Орися Ткачук, мама Валентина Семенюк і першокласники, які захоплено дивилися на випускників, бажали легкого життєвого шляху, високого польоту і здійснення мрій. А мрій у нинішніх випускників багато. Павліна Семенюк вступатиме у медичний коледж, щоб в майбутньому стати лікарем, Іринка Перволяк планує бути архітектором… Хай їхні найзаповітніші мрії здійсняться, але найголовніше, побажала у виступі мама, стати справжніми людьми, і процитувала слова Василя Симоненка: "Сьогодні усе для тебе — озера, гаї, степи. І жити спішити треба, кохати спішити треба, гляди ж, не проспи!". Були квіти усім учителям, був і прощальний шкільний вальс. Під рясним дощем кружляли дівчатка і хлопчики, за долю яких моляться батьки, вчителі і Україна.