Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області розглянув кримінальне провадження щодо військовослужбовця, обвинуваченого у самовільному залишенні місця служби в умовах воєнного стану за частиною 5 статті 407 КК України.
Суд визнав військовослужбовця винним та призначив йому п’ять років позбавлення волі. Оскільки нове кримінальне правопорушення він вчинив у період іспитового строку за попереднім вироком, остаточне покарання за сукупністю вироків становило п’ять років і один місяць позбавлення волі.
Суть справиЯк встановив суд, обвинувачений проходив військову службу під час мобілізації на особливий період та обіймав посаду оператора безпілотних літальних апаратів у механізованому батальйоні військової частини.
На цю посаду його призначили наказом командира військової частини від 23 жовтня 2025 року. Того ж дня його зарахували до списків особового складу військової частини та визнали таким, що прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов’язків.
За встановленими судом обставинами, 14 листопада 2025 року близько 19:00 військовослужбовець без дозволу командування та без поважних причин самовільно залишив місце служби — тимчасовий пункт дислокації підрозділу військової частини на території Ужгородського району Закарпатської області.
Після цього він був відсутній на службі, проводив час на власний розсуд та не пов’язував свою діяльність із проходженням військової служби до 24 лютого 2026 року, коли його затримали.
За матеріалами службового розслідування, під час перевірки особового складу ввечері 14 листопада 2025 року було виявлено його відсутність у місці несення служби. Командування організувало заходи з розшуку військовослужбовця, однак вони результату не дали. Місце його перебування було невідоме, із командуванням військової частини та іншими військовослужбовцями він на зв’язок не виходив і про неможливість прибуття на службу не повідомляв.
25 листопада 2025 року службове розслідування завершили, а військовослужбовця визнали таким, що з 14 листопада 2025 року відсутній на службі без поважних причин понад три доби. Йому також припинили виплату грошового забезпечення.
24 лютого 2026 року його затримали за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України.
За висновком судово-психіатричної експертизи, обвинувачений не страждав на психічне захворювання на час інкримінованого йому злочину та не страждав на нього на момент проведення експертизи.
Під час вчинення інкримінованого діяння він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Позиція обвинуваченогоУ судовому засіданні обвинувачений вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав.
Він заявив, що нікуди не тікав і винним себе не вважає, а також просив звільнити його з-під варти.
Суд зазначив, що обвинуваченому неодноразово роз’яснювали передбачене статтею 20 КПК України право на захист як у підготовчому судовому засіданні, так і під час судового розгляду. Від отримання захисника він відмовився.
Суд переконався, що таке рішення було добровільним і не пов’язувалося з матеріальним становищем обвинуваченого чи іншими обставинами.
Позиція та висновки судуНезважаючи на невизнання вини, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого підтверджується дослідженими у судовому засіданні документами.
Серед доказів суд дослідив повідомлення командування про самовільне залишення військової частини, матеріали службового розслідування, накази про призначення військовослужбовця на посаду та проведення службового розслідування, рапорти щодо його відсутності на службі,
доповідь про факт самовільного залишення військової частини, наказ про завершення службового розслідування, протокол затримання та висновок судово-психіатричної експертизи.
Проаналізувавши докази та встановлені фактичні обставини кримінального провадження, суд дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого за частиною 5 статті 407 КК України як самовільного залишення військової частини, вчиненого в умовах воєнного стану, ґрунтується на правильному застосуванні закону про кримінальну відповідальність.
Суд визнав зібрані у кримінальному провадженні докази належними, допустимими, достатніми та достовірними, оскільки вони були отримані в порядку, встановленому КПК України. Доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав і свобод людини, суд не встановив.
Суд також зазначив, що дослідив усі докази, надані учасниками кримінального провадження. Прокурор відмовився від допиту свідків, пославшись на те, що вони перебували в зоні бойових дій і зв’язок із ними був відсутній, а обвинувачений на їхньому допиті не наполягав.
Суд нагадав, що відповідно до статті 370 КПК України судове рішення має бути законним,
обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до статті 94 КПК України.
Також суд послався на статтю 22 КПК України, відповідно до якої кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, а сторони обвинувачення та захисту самостійно обстоюють свої правові позиції й мають рівні права на збирання та подання доказів.
Відповідно до статті 94 КПК України суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття процесуального рішення.
За результатами розгляду суд кваліфікував дії обвинуваченого за частиною 5 статті 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Призначення покаранняВизначаючи вид та розмір покарання у справі № 308/5640/26,
суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого.
Суд зазначив, що обвинувачений є осудним у розумінні статті 19 КК України, за висновком експерта ознак психічного захворювання у нього не виявлено, він є особою молодого віку та раніше був судимий. Водночас суду не надали відомостей про перебування його на обліку у лікаря-нарколога та фтизіатра.
Обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, суд не встановив.
Керуючись положеннями статей 50 та 65 КК України, а також принципами законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначити покарання в межах санкції частини 5 статті 407 КК України — п’ять років позбавлення волі.
Водночас суд врахував, що вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2024 року чоловіка було засуджено за частиною 1 статті 309 КК України до трьох років обмеження волі та на підставі статті 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.
Нове умисне кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби він вчинив у період іспитового строку.
Суд застосував частину 1 статті 71 КК України, відповідно до якої, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчиняє нове кримінальне правопорушення, суд повністю або частково приєднує до покарання за новим вироком невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Суд наголосив, що ця вимога має імперативний характер, а остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим як за покарання, призначене за нове кримінальне правопорушення, так і за невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
У зв’язку з цим до п’яти років позбавлення волі частково приєднали невідбуту частину покарання за попереднім вироком за правилами статей 71 та 72 КК України.
Суд вказав, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Підстав для застосування статей 69 та 75 КК України суд не встановив.
У результаті військовослужбовця визнали винним за частиною 5 статті 407 КК України та призначили п’ять років позбавлення волі, а за сукупністю вироків — остаточне покарання у виді п’яти років і одного місяця позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишили без змін. У строк покарання зарахували час попереднього ув’язнення з 24 лютого 2026 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі. Строк відбування покарання обчислюється з моменту затримання — з 24 лютого 2026 року.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
