Днипро

Кількість постраждалих під час протистояння в Києві буде зростати

Фельдшер із Переяслава Олександр Овчаренко чергував на Майдані від початку протистоянь Під час кривавих днів української революції Олександр Овчаренко, фельдшер із Переяслава-Хмельницького (Київська обл.), працював на Майдані. Нашого земляка показували в прямих телетрансляціях з місця подій. Про свої заслуги 48-річний Олександр Овчаренко, працівник Центру екстреної медичної допомоги міста Києва, не любить розповідати. Зауважує, що на рівні з іншими медпрацівниками виконував свою роботу і кожен з них вартий доброго слова.

– З якого періоду Ви працювали на Євромайдані?

– Район, де були масові протистояння, обслуговується нашою підстанцією швидкої медичної допомоги. Тому з 30 листопада, від початку акцій протесту, моя бригада чергувала на Майдані та прилеглих вулицях.

Фото з газети "Вечірній Київ" – З якими хворобами зверталися до медиків на початку протистояння?

– Люди довго перебували на вулиці, тому, відповідно, хворіли на вірусно-респіраторні інфекції, бронхіти, пневмонії. На моїй зміні ми доправили до лікарні двох хворих на туберкульоз. На Майдані були люди,

які вийшли з місць позбавлення волі. У вечірній час траплялися сутички. У результаті -- в кого ніс перебитий, в кого щелепа.

Олександр Овчаренко згадує найтяжчі дні протистояння, які випали на його зміну – 18 і 20 лютого.

– 18 лютого моя бригада чергувала переважно біля Будинку профспілок. Ми не розуміли до кінця, що відбувається. Під’їхали до будівлі: гранати рвуться, канонада така, що автомобіль ходором ходить.

З Будинку профспілок не встигали забирати поранених. В основному потерпілі – це чоловіки віком до 35 років. Велика подяка медикам-волонтерам, які на першому й третьому поверхах будівлі влаштували величезні операційні: обробляли, зашивали дрібні рани, накладали пов’язки. Якщо люди потребували госпіталізації, викликали нас. Ми брали коли й трьох-чотирьох осіб, скільки могли вмістити. Поки одного хворого забирали, в коридорі – вже не менше десятка людей з різними пораненнями: в того голова закривавлена, в того нога пошкоджена. Колеги розповідали про випадки, коли в когось із протестувальників відірвало руку або кульовим пораненням рознесло півголови.

Шумові гранати,

які кидали в майданівців, були не зовсім звичайними. До них додумалися скотчем примотувати шматки скла. При вибуху осколки розліталися по всьому тілу. Ми забирали такого пораненого із Софійського собору, де теж був міні-шпиталь.

А під вечір загорівся Будинок профспілок. Майданівці не очікували, що буде така атака. На п’ятому поверсі знаходився їхній штаб, куди нікого не впускали, на першому й третьому – шпиталь.

Спочатку в будівлю напустили дуже їдкий газ. А там же було багато хворих, у тому числі лежачих та інтубованих, які не могли самостійно дихати. Ми постійно вивозили звідти людей. На місто взагалі не працювали. Людям казали: дивіться по телевізору, що відбувається, і по можливості не викликайте бригади швидких. Загалом 18 лютого бригади швидкої допомоги повністю заповнили людьми три шпиталі й одну лікарню.

Про кількість загиблих у Будинку профспілок мені нічого не відомо. Наша бригада забирала звідти чоловіка, який сказав, що в будівлі залишилося сім його колег. Це вже тоді, коли вибратися з вогню було неможливо.

20 лютого було багато вбитих снайперами на Інститутській,

бригади швидкої везли їх у морги. Мої колеги, які працювали там, розповідали, що снайпери вибирали молодих. Стріляли в серце або голову. Таке враження, що робили це навмисне, щоб налякати людей і змусити відступити.

– На вашій зміні були смертельні випадки?

– Перевозили тяжкохворих. Але такого, щоб людина померла в дорозі, не було. А от у наших колег стався прикрий випадок. Майданівці принесли пораненого. Кажуть, ще дихає. Медики занесли його в автомобіль, оглядають, а в хлопця вже зіниці розширилися. І тут у нього дзвонить телефон. На екрані висвічується – «батько»… Бригада розгубилася. Відповідати – не відповідати. Передали телефон його колегам з Майдану.

– Ви надавали допомогу працівникам міліції чи «Беркуту»?

– Лікарі надають допомогу всім людям, незалежно від їхніх політичних поглядів. 18 лютого в Будинку профспілок був незвичайний випадок. Мене привели на третій поверх до хворого. Це був чоловік у міліцейській формі. Як він туди потрапив, не знаю. Але його треба було непомітно вивести з будівлі. Підходить лікар, каже, є ще один міліціонер, раз цього забираєте,

беріть і того. В одного з них була травма голови, в іншого – руки. Одягли хлопців у одноразові хірургічні халати, лікарські шапочки і маски. Камуфляжні брюки витягли з берців наверх, тоді не так видно взуття. Я наказав їм іти мовчки, що б там не було, нікого не чіпати. Благополучно пройшли через кордони, зітхнули з полегшенням і відвезли їх у військовий шпиталь.

Це хлопці з військової частини в Запоріжжі. Вони були неговіркими. Шоковані, не думали, що народ підніметься, і буде таке протистояння. Виправдовувалися: «Нам приказали, ми пішли».

– Чи вистачало медикам Євромайдану ліків?

– Люди постійно підвозили медикаменти, їжу та теплі речі. Майданівці дуже ображалися на киян, що ті відсиджуються по домівках. Не знаю, з яких причин жителі столиці не брали участі в протистояннях, але багато з них допомагали в такий спосіб.

У кінці лікарі-координатори, які приймали ліки й розфасовували, зверталися до населення: «Якщо хочете допомогти, краще зв’яжіться з нами і запитайте, що саме потрібно. Тому що перекису водню у нас уже три тонни, ми можемо помити ним Майдан і Хрещатик».

– МОЗ повідомляє про 83 загиблих під час сутичок… – Думаю, що це число буде зростати. У моргах залишаються люди, яких до цих пір не опізнали. При них документів та телефонів не було. Багато хворих у реанімаціях, і врятувати, очевидно, вдасться не всіх.

Чимало поранених вивозили машинами автомайдану. Де вони зараз, ніхто не знає. Серед них були і тяжкопоранені. Отака була недовіра до бригад швидкої допомоги. Після того, як з медичних закладів почали викрадати хворих майданівців, вирішили, що це ми здаємо їх міліції. За інструкцією, лікарі зобов’язані передавати інформацію про таких хворих у відділок, бо це вважається кримінальною травмою. Тому міліція швидко «виходила» на лікарні й цих людей. Але я всім пояснював: ми не здаємо поранених міліції, ми привозимо їх у лікарні. Для точної інформації поставте двох-трьох людей і фіксуйте все. Згодом майданівці організували біля лікарень пости.

У той час, коли Олександр Овчаренко допомагав хворим на Майдані, його дружина та син чергували на блокпосту на 54 кілометрі траси Бориспіль-Золотоноша.

Юлія Строчинська

Читайте еще