Дві поради простих галичан

Тарас Прохасько, письменник, Івано-Франківськ За останній час мені довелося вислухати дві такі історії. У обох випадках оповідачі знали, що я можу про це написати. У обох випадках вони цього навіть хотіли, бо самі настільки зжилися з ними, що не могли й подумати про якесь опублічення. В обох випадках їхні ідеї не зазнали жодних змін впродовж цих найдинамічніших українських сезонів – весни і літа. Перша ідея стосувалася Донбасу. Тому є дуже чіткою і прагматичною. Отож, спочатку конче потрібно перемогти і придушити збройний опір. Тоді захистити два кордони – між Донбасом і Росією та між Донбасом і Україною. На переможеному Донбасі ввести пряме президентське правління, пацифікацію і обов'язкову українську мову. Натомість у решті України запровадити те, за що на початках виступав Донбас – федералізацію, місцеве самоуправління, множинність мов. А через три роки – несподівано для всіх – провести вільний референдум на Донбасі стосовно того, ким і з ким вони хочуть бути. Друга ідея не така очевидна, бо вона стосується речей серйозніших від Донбасу. Друга ідея стосується землі.

Ріллі, землеробства, землеволодіння. Її автор зауважив, що Україна як продуктовий продуцент світового значення тихо переходить до магнатської, латифундистської моделі землевласництва. При цьому принциповою відмінністю від феодалізму є те, що латифундисти не готові опікуватися людьми, котрі мешкають у їх феодах. Бо вони їм – завдяки рівневі агротехнічних технологій – попросту не потрібні. А тому нові феодали страшенно зацікавлені в тому, щоби будь-яким чином зменшити популяцію тих, які тут вештаються, не маючи у власності жодного гектара землі і не працюючи на землі магнатів. Тому єдиним способом припинити війну і знищення українського населення є обмеження магнатських землеволодінь і переформатування країни із люмпенської у фермерську. Це все. Я переповів те, що хотіли би оповісти двоє людей.