Чому виник спір щодо нарахування інфляційних втратКасаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув спір щодо правових наслідків скасування ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, зокрема можливості нарахування інфляційних втрат і 3% річних за період, протягом якого формально діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Як повідомляє Lexinform, у справі № 908/1902/25 кредитор ініціював нове провадження про банкрутство боржника після того, як апеляційний суд скасував ухвалу про відкриття попереднього провадження. До складу заявлених грошових вимог кредитор включив заборгованість, підтверджену судовим рішенням, інфляційні втрати, 3% річних, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими лише вимоги, підтверджені судовим рішенням, відмовивши у визнанні інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих за період дії мораторію в попередній справі про банкрутство.
На думку цих судів, подальше скасування ухвали про відкриття провадження не має зворотної сили щодо правових наслідків мораторію,
які вже настали. Відповідно, вони виходили з того, що протягом відповідного періоду діяли встановлені законодавством обмеження на нарахування додаткових сум за прострочення виконання грошових зобов’язань.
Кредитор не погодився з таким підходом та оскаржив судові рішення в касаційному порядку.
Верховний Суд: скасована ухвала не породжує правових наслідківРозглядаючи касаційну скаргу, Верховний Суд проаналізував положення частин першої, третьої та восьмої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства, які регулюють запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, його правові наслідки та припинення.
Суд застосував концепцію ретроспективної недійсності судового акта, відповідно до якої скасована апеляційним судом ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство не породжує правових наслідків із моменту її постановлення.
Оскільки мораторій запроваджується ухвалою про відкриття провадження, скасування цієї ухвали означає анулювання правових наслідків установленого нею мораторію від початку його дії. За таких обставин боржник не може посилатися на відповідний мораторій як на підставу для відмови у визнанні грошових вимог кредитора щодо інфляційних втрат і 3% річних,
нарахованих за цей період.
Верховний Суд також звернув увагу на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини восьмої статті 41 КУзПБ, яка передбачає припинення дії мораторію з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Такий порядок припинення мораторію не можна ототожнювати з наслідками скасування самої ухвали, на підставі якої його було запроваджено.
За результатами касаційного перегляду Верховний Суд частково задовольнив скаргу кредитора, скасував рішення попередніх інстанцій у відповідній частині та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Сформульований висновок має значення для кредиторів, які заявляють вимоги за грошовими зобов’язаннями боржника після скасування ухвали про відкриття попередньої справи про банкрутство. У таких випадках наявність мораторію в період між постановленням і скасуванням ухвали сама собою не виключає можливості визнання вимог щодо інфляційних втрат і 3% річних. Водночас розмір та обґрунтованість конкретних нарахувань підлягають перевірці судом.
