Хвороба жіночого кар’єризму: фіброміома матки

Частота розповсюдженості цього захворювання вражає – кожна четверта жінка після 30 років і кожна третя передклімактеричного віку мають дану патологію. Що ж таке фіброміома матки?

Що таке фіброміома?

Серед гінекологічних захворювань фіброміоми становлять 10-12%. Це доброякісні пухлини, хоча у 2% випадків вони можуть набувати злоякісної форми.

Подібні новоутворення походять із гладком’язової тканини. У більшості випадків, фіброміому утворюють сполучні та м’язові елементи.

Збільшуючись, фіброма може розростатися в різних напрямках: назовні або всередину порожнини матки. Рідко (але все ж трапляється) фіброма розвивається в шийці матки.

Причини фіброміоми

Причини виникнення фіброміоми досі спричиняють дискусії серед вчених.

Одним із пояснень подібного утворення в організмі жінки є те, що міома має травматичне походження, пов’язане із внутрішньом’язовим крововиливом (наприклад, після перенесення аборту). У цьому випадку клітини крові перетворюються в пухку сполучну тканину, куди пізніше проростають дрібні кровоносні судини. Потім пухка тканина перетворюється в щільну,

з подальшим виникненням рубця. Таким чином, чим більший був крововилив, тим більші розміри пухлини.

До факторів, які сприяють розвитку фіброми, також можна віднести і підвищений рівень естрогенних гормонів або дефіцит прогестерону (стероїдного гормону). У такому випадку відбувається порушення процесів синтезу цих біологічних речовин та зміна чутливості до них тіла матки.

Спровокувати недугу можуть і хронічні запальні захворювання статевих органів. Гормональний дисбаланс, який виникає при гінекологічних запаленнях, стає причиною появи фіброматозних вузлів.

Спадковий компонент також відіграє чималу роль при розвитку пухлини.

Часто міому називають «хворобою жіночого кар’єризму», або «хворобою невикористаних можливостей», оскільки найбільший відсоток пацієнток із діагнозом «фіброміома» припадає на жінок, які не народили дитину до 30 років.

Вам буде цікаво: Хронические женские болезни, которые приводят к бесплодию

Симптоми фіброміоми

У багатьох випадках, жінки можуть і не підозрювати про наявність фіброміоми, а після діагностування – жити, не відчуваючи будь-якого дискомфорту.

За такого перебігу обставин пухлину можливо виявити тільки після обстеження лікарем-гінекологом за допомогою УЗД.

Однак, 10-20% жінок, все ж таки, відчувають симптоми хвороби. До них належить порушення менструального циклу (маткові кровотечі або, навпаки, – мізерні мажучі кров’янисті виділення), анемія, біль внизу живота або в попереку (іноді «віддає» в ноги), біль під час сексу, відчуття здавлювання внутрішніх органів (наприклад, позадушийкова міома стискає пряму кишку і спричиняє порушення функції кишечника).

Як впоратися із хворобою?

При призначенні лікування фіброміоми заключну роль відіграють як розміри і розташування вузлів, так і симптоми недуги. Якщо пухлина не має значних розмірів і не спричиняє «незручностей», то, швидше за все, першим кроком стануть періодичні обстеження для визначення динаміки розвитку новоутворення і загального стану пацієнтки.

Якщо міома починає збільшуватися або з’являється дискомфорт, існує кілька можливих методів лікування: медикаментозне, хірургічне або емболізація маткових артерій.

Медикаментозна терапія – це перша сходинка при лікуванні фіброміоми.

В основному, застосовуються нестероїдні протизапальні препарати, протизаплідні таблетки або гормональні засоби.

Якщо медикаментозне втручання не дає результатів або вони короткочасні, на «допомогу» йому приходить хірургічне. У даному випадку оперування може бути як консервативним (міомектомія – видалення фіброзних вузлів), так і радикальним (гістеректомія – видалення матки).

Відносно новим підходом у лікуванні фіброміоми є емболізація маткових труб. Полягає вона в тому, що за допомогою спеціального катетера під контролем рентгенівської апаратури блокується кровотік артеріями, які постачають кров’ю фіброматозні вузли. Внаслідок обмеження постачання кров’ю, пухлина починає зменшуватися в розмірах. Емболізація фіброміоми матки – майже безболісна процедура, яка не вимагає пошкодження шкірних покривів (крім проколу шкіри голкою), до того ж, вона виконується без загального наркозу.