Віктор Бабюк загинув за Україну
Віктор Бабюк загинув за Україну
Віктор Бабюк загинув за Україну
Четвертого серпня до Чернівецького міжнародного аеропорту прибув літак із загиблими буковинськими військовими, солдатами Віктором Бабюком та Юрієм Чікалом із Сторожинеччини, які брали участь в антитерористичній операції на Сході, захищаючи Україну від терористів та окупантів. Прощання з воїнами спершу відбулося на території військової частини в Чернівцях. Виступаючи, обласний військовий комісар Віталій Чурай повідомив, що з початку військових дій в зоні АТО загинуло 17 буковинців, близько 50 поранених краян лікуються в госпіталях. Він висловив щирі співчуття родичам і близьким тих хлопців, які загинули. «Тут важко щось казати, бо горе батьків — безмежне. Але наші солдати захищають нашу державу». У середу Віктора Бабюка в його рідних Ошихлібах в останню путь прийшли провести тисячі людей — не тільки рідні, друзі, бойові побратими, однокласники, односельчани, а й ті, хто ніколи не знав його. І це не дивно — Кіцманщина ховала свого Героя, який поклав життя за Україну за честь, за волю, за народ. Микола Тимощук з семирічним онуком Романом приїхав з П’ядиківців,
щоб віддати шану Герою за його мужність: «Болить серце, що наша земля очищається від погані найкращими українськими синами, справді Героями України. Мені шістдесят і я готовий боронити рідну землю. Треба виховувати наших дітей, онуків захисниками». Важким було прощання біля рідної хати, разом з рідними ридало все село. Красивим, мужнім, молодим і завжди усміхненим — таким Віктор Бабюк запам’ятався при житті. Він жодної хвилини не вагався, отримавши повістку з військкомату, і одним з перших у березні, ніжно пригорнувши дружину, поцілувавши діточок, пішов захищати рідну землю. 24 квітня йому виповнилося тридцять років. Тільки б жити, кохати, любити і виховувати дітей, весняними ранками спішити на город, усміхатися сонцю. Йому ж судилося вмерти за Україну і стати Героєм. Овдовіла дружина, осиротіли діти, назавжди почорнів білий світ для хворої матері, батька. На чолі процесії йшли військові: попереду – хлопець із Прапором України із пов’язаною жалобною стрічкою, далі військовий з портретом, люди із вінками загиблому солдату. Після них – священик, церковний хор та військовий оркестр,
який час від часу грав похоронний марш. Квітами стелилася остання дорога Віктора Бабюка рідним селом. У місцевому храмі отець Степан відспівав молебень за душу новопреставленого українського солдата Віктора. Однокласники Катерина Сторощук, Іван Лупул згадували: «Вітя був дуже щирим, доброзичливим, ніколи нікого не ображав. Він був енергією нашого класу, душею компанії. З ним було просто і радісно. Це була чесна людина і патріот. Він загинув за тисячі кілометрів від рідної землі, але загинув за нас». — Дуже шкода, що гинуть такі молоді хлопці, цвіт української нації. Таку втрату час не лікує. Він був хорошим, працелюбним і дуже щирим, — розповіла перша вчителька Алла Гордійчук. «На таких простих сільських хлопцях тримається Україна. Він пішов в армію у гумових чоботах, бо не мав інших, і загинув як Герой», — додає крізь сльози колишній житель села Микола Семененко. Народний депутат України Олександр Фищук сказав: «Сьогодні Україна прощається з одним з найкращих її синів, який віддав найцінніше — своє життя за свободу і територіальну цілісність української держави.
Саме завдяки таким хлопцям, як Віктор, в України є майбутнє. В наших серцях вічно горітиме свіча пам’яті про нього». Сільський голова Тарас Канюк висловив щире співчуття родині і запевнив, що Ошихліби завжди пишатимуться тим, що в селі виріс український Герой, який загинув за щасливе майбутнє своїх дітей, односельчан і всієї України. Ми це пам’ятатимемо завжди, бо Герої не вмирають! Під час прощального слова бойовий побратим майор Олександр Пашкевич наголосив: «Війна забирає кращих. І хлопці, які загинули під час виконання бойового завдання на Сході України, сповна виконали свій військовий обов’язок і віддали в ім’я Вітчизни найцінніше, що є в людини — своє життя. Віктор був справжнім бойовим другом, товаришем, патріотом, мужнім воїном, який не зрадив, а поклав своє молоде життя на вівтар служіння Україні». Військовослужбовці востаннє для солдата віддали військовий салют, а в небі несподівано з’явилися лелеки. Душа Віктора приєдналася до побратимів Небесної сотні. Герої не вмирають… Галина СКУЛЕБА.