“Якби він був живий, то повів би Майдан за собою”, – спогади учнів і друзів про Романа Бабада (Фото,

Справжнього вчителя, креативного педагога, беззаперечного майстра і авторитета згадували в Українській гімназії його учні, друзі, колеги.

Адже 13 лютого 2014 року Роману Абрамовичу Бабаду, без якого взагалі не було б такого навчального закладу у Тернополі, виповнилося б 85 років. До того ж, саме цього року виповнюється 20 років з дня смерті майстра після важкої хвороби. Саме так – Майстер - називають цього неординарного чоловіка досі всі ті, хто мав честь знати його за життя.

- Роки не були владні над ним. І в двадцять, і в сорок, і в шістдесят він був молодим. Він завжди був на крок попереду часу, подій. Це була людина неординарна, свята і грішна одночасно, безмежно талановита, досвідчена і здатна зрозуміти найменших, стати для них другом і вчителем, - розповідали учні зі сцени, а в залі – бриніла тиша. - Скромність, мудрість, доброта, гумор - ось його таємниця. Вона змушувала нас усвідомити: йому відомо щось таке, чого ми не знаємо...

Так, Роман Бабад був сильною людиною. Через це його поважали, любили, але й ненавиділи. Нічого дивного – він був неординарною особистістю,

майстром, а такі люди в оточення викликають кардинально різні емоції. Але однозначно – Роман Бабад залишився у пам'яті кожного, з ким його зводила доля. Звісно, найцікавіше було слухати спогади його учнів. Так, Анатолій Вихрущ - випускник СШ №1 1972 року заявив, що зі сценарію вечора варто викреслити слово «був», то Роман Абрамович назавжди буде директором цього навчального закладу.

- Я зараз дивився на цю його фотографію, і він мені нагадав молодого Капеляна, - каже Юрій Рудяк - випускник 1977 року. – Такий красень! Скільки років минуло, а видається, що він – поруч… Валентина Кухар, випускниця 1968 року, пригадала, яким новатором у своїй справі був колишній директор. У СШ №1 була перша у Тернополі шкільна радіорубка, перший Клуб інтернаціональної дружби, кілька хорів, музичний ансамбль, хоча школа була математичною.

- Він був харизматичною особистістю, - каже Лілія Бірюкова - випускниця 1970 року. – Якби він був зараз живий, то повів би Майдан за собою. Люди за ним би пішли! У нього був дар – дар організатора.

Щемними були і спогади колег. Лія Петрівна Федорова - вчитель російської мови та літератури у середній школі №1 у 1953-1992 р.

наголосила, що Роман Абрамович був неповторною людиною. Він вирізнявся надзвичайною працездатністю, енергією. Це підтвердила й Тетяна Козакова - вчитель середньої школи №1, а потім - гімназії. Вона вже написала не одну статтю-спогад про колишнього керівника. Розповіла, як його підлеглі навчилися розпізнавати настрій директора за його… вусами.

Слово мав і Зіновій Миколайович Личук - вчитель географії, директор фізико-математичної гімназії, а згодом - Української гімназії ім. І.Франка у 1992-1998 р. Педагогові пощастило бути як підлеглим Романа Бабада, так і його начальником.

- Він був великий гуманіст, - пригадує пан Личук. – Якщо у когось раптом біда траплялася, він був першим, хто пропонував допомогу. Він всі питання вирішував, адже в багатьох кабінетах сиділи його випускники… Теплими спогадами про колегу поділилася Ольга Володимирівна Кожанова - вчитель французької мови у 1976-1982 р., а згодом – директор школи №19. Власне, на цю посаду її благословив саме Роман Абрамович. Адже жінка сумнівалася, що зможе очолити такий непростий шкільний колектив.

- Я – директор школи №3,

ви ж знаєте, - каже Степан Дудяк. – Мушу перед вами покаятися. Коли Роман Абрамович вже був хворий, я йому зателефонував, щоб привітати з днем народження. Він сказав, що сидить із Анатолієм Кучеренком і запросив мене до компанії. У мене тоді щось не виходило і я відмовився… Пізніше багато разів про це пожалкував.

Згодом Степан Дудяк зірвав бурхливі овації у залі, коли сказав, що Українська гімназія – дітище Романа Бабада є найкращим навчальним закладом у Тернополі. Адже Анатолій Крижанівський - нинішній директор гімназії продовжив справу своїх попередників...

Коли у залі зазвучала «Яворина» у виконанні Миколи Кліща, усі тихо піднялися зі своїх місць. І простояли, мало не плачучи, до кінця пісні. Вічна пам'ять Романові Бабаду, мир і спокій його душі. Нехай земля буде йому пухом, а наша пам'ять про нього вічною… Довідково. Роки світлої пам'яті, 20 років від дня смерті, Романа Абрамовича Бабада 13.02.1929р - 9.06.1994 р. Загадайте і помоліться.

Підготували вечір: Янушевська В.С., Кліщ С.О., Томків Н.Я., Томашевська Л.А. Вели урочистості: Ярина Скрипець, Ігор Барановський, Марик Гілюта, Володимир Царик, Міла Кучеренко, Вікторія Комарницька, Анастасія Даткун, Вікторія Рожанська, Ольга Питель, Тетяна Марчак, Дмитро Басок.