«Конфітури» – це клуб про книги, кіно, музику, філософію та психологію у Ратному Вечірні обговорення, читання поезій, перегляд кінострічок із гарячими напоями та смаколиками – все це про книжковий клуб.
Журналістка видання Район.Ратне поспілкувалася з організаторкою клубу 19-річною ратнівчанкою Олександрою Матвійчук та розпитала про його діяльність.
«Конфітури» розпочав працювати на початку серпня 2024 року. За понад три місяці функціонування його учасники обговорили чимало творів українських письменників, зарубіжних літераторів, переглянули біля десятка фільмів та зіграли в захопливі ігри у невимушеній атмосфері.
Працює клуб щотижня, зазвичай у неділю. Про час чергової зустрічі інформують на сторінках клубу у соцмережах.
Назву «Конфітури» для клубу вибрали не випадково. Олександра нещодавно досліджувала українські слова, які радянська влада забороняла вживати у 30-х роках. Саме тоді вона натрапила на слово «конфітури», що означає «варення».
Досліджувала я українські слова, які заборонила радянська влада у 30-х роках і знайшла там «конфітури». Згодом подумала:
ну чому я маю казати чорничне варення, якщо можу сказати чорничні конфітури. Це звучить так красиво, – пояснила дівчина.
Серед багатьох варіантів назви клубу вона обрала саме цей, адже хотіла передати ідею, що українською культурою можна не лише захоплюватися, а й «ласувати».
Про організаторку клубу Олександру МатвійчукОлександра навчалася у Ратнівському ліцеї №1, згодом продовжила здобувати освіту у Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського за фаховим напрямком – «маркетинг». Підпрацьовує контент-мейкеркою для окремих немісцевих магазинів.
Дівчині вдається поєднувати навчання із роботою, а також вести книжковий клуб.
Цікавість до літератури у дівчині була давно, однак посилилася після повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Як розповіла Олександра, саме тоді український контент активно поширювали серед людей через соцмережі, медіа, на радіо, обговорювали його у вузьких колах.
Пригадує дівчина, як у школі їй подобалося читати українських класиків, світових філософів. Також Олександра у шкільні роки писала власні вірші, проте нині не практикується в цьому.
Улюблений роман дівчини – це модерністський неокласичний інтелектуальний роман українського письменника Віктора Петрова-Домонтовича «Дівчина з ведмедиком», а також «Доктор Серафікус» того ж письменника.
Книга, яка запала в душу – це «Без грунту» Віктора Домонтовича.
Я прочитала її у червні. Перший раз спробувала у січні, але тоді мені було це складно, взагалі не розуміла, як, прочитала 20 сторінок, відклала. Згодом знову взяла до рук і прочитала на одному подиху. У книзі відчувається легкість та водночас глибина думок. Речі, які описує автор, зокрема зв'язок людини з місцем, де вона народилася, і як це на неї впливає. Ти читаєш про це, і розумієш, що воно тобі відгукується. Перечитуєш і можуть сльози з’явитися, – розповіла організаторка клубу.
Олександра також займається написанням сценаріїв до короткометражних фільмів і планує присвятити себе кінематографу.
Працюю зараз над сценарієм короткометражки й література в цьому дуже допомагає, – поділилася дівчина.
Олександра давно виношувала ідею організувати в Ратному своєрідну літературну «тусівку», де кожен міг би вільно висловлюватися щодо прочитаних творів і у невимушеній атмосфері обмінюватися думками про той чи інший твір у колі однодумців.
Вона зауважила, що хотіла створити місце, де будуть говорити про українське, а саме не лише про трагедії чи страждання нашого народу, а й про прекрасне, яке описували видатні письменники минулого.
Ратнівчанка зазначила, що за наявності бажання і прагнення можна навчитися поєднувати кілька напрямків одночасно.
Якщо щось дійсно цікавить – то в тебе буде вистачати сили й часу на те, щоб це пізнавати, досліджувати та влаштувати. Для цього і час знайдеться, і можливості, – додала Олександра.
Не книгами єдинимиОкрім обговорення книг та творів письменників, у клубі переглядають фільми та грають в настільні ігри. Формат зустрічі кожного разу змінюють, щоб відвідувачі клубу не були завантажені лише текстами.
Я вважаю, що споживання українського контенту не має у клубі обмежуватися лише читанням книг. Комунікація має базуватися і через перегляд фільмів та під час ігор, – пояснила Олександра.
Нещодавно у клубі виносили на обговорення фільм «Додому» Нарімана Алієва – кримськотатарського режисера. За словами Олександри, після перегляду кінострічки мовчали всі, плакала більшість.
У фільмі показується історія про батька, який хоче поховати свого вбитого сина в Криму. Загиблий воював в АТО, на території бойових дій загинув.
Як каже ратнівчанка, завдання клубу – створити середовище для комунікації та обміну думками між людьми, зацікавленими в літературі, кіно та спілкуванні.
Багато хто, навіть якщо спочатку не зацікавлений, може прийти сюди та знайти щось, що його зацікавить. Це може бути як кіно, так і гра. У багатьох людей, так би мовити, є «нечитун», і це нормально. Як альтернатива, ми можемо подивитися український фільм і обговорити його. Якщо говорити про кіно, то в ньому також присутня своєрідна історія, як у книзі. Тоді залишається лише зрозуміти, чи відгукується це тобі, чи ні, – зауважила Олександра.
Олександра вважає, що кіно – це частина української культури, його легше споживати, ніж літературу.
Що читають у клубіДля обговорення у клубі переважно обирають українські книги. Олександра прагне представити їх так, щоб гості могли зрозуміти й відчути, про які прекрасні речі писали та розповідали наші земляки.
Якщо говорити про вибір книжки,
то я намагаюся брати щось невелике і те, що буде сьогодні актуальним. Інколи вдало, інколи – ні, – зазначила ратнівчанка.
Як зауважила організаторка клубу, її мета – обирати для обговорення тексти, які мають високу цінність і про які можна говорити вільно. Як приклад, вона розповіла про бесіду щодо книги Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку».
Вона доволі невелика, але це саме український контекст. Люди, які народилися в Україні, жили тут, вони вловлюють цю ідею, яку важко зрозуміти іноземцям, – пояснила ратнівчанка.
Пропонувати романи для читання можуть і учасники клубу. Так сталося із «Чумою» Альберта Камю. Того дня гості «Конфітур» вели довгі літературні дискусії серед гостей, обговорювали основні мотиви твору та проводили паралель із сучасними реаліями.
Хто може прийти у клуб?Вікових обмежень для відвідувачів клубу немає. Кожен, хто бажає приєднатися до літературної «туси», може прийти. Зазвичай на обговорення книг та перегляд фільмів збираються школярі та молодь. В середньому, група налічує до 10 осіб.
Якщо ви хочете прийти зі своєю бабусею, будь ласка,
приходьте. Це буде цікавіша комунікація. Адже, на мою думку, в нас є певні проблеми з комунікацією між поколіннями, – каже Олександра.
Дівчина розповіла, що більшість із її однолітків не будуть спілкуватися зі старшими людьми через певні стереотипи, розбіжності в поглядах та способі життя.
Насправді, коли до нас приходять деякі відвідувачі, вони часто згадують про історію, і ти розумієш, що ці люди хочуть бути почутими, їм також треба говорити, – зауважила дівчина.
Олександра зізнається, що хотіла б бачити в майбутньому клуб, як поле обміну досвідом різних за віком людей.
Більшість відвідувачів соромляться приходити сюди. У нас були дівчата, які зізнавалися, що прийти в клуб було для них викликом, адже вони боялися сказати щось неправильне, – додала ратнівчанка.
«Не бійтеся говорити про те, що думаєте»Книжковий клуб у Ратному створений для комунікації між людьми, які прагнуть спілкуватися та обговорювати український контент – хай то буде кінострічка, література чи дописи відомих особистостей у соцмережах.
Олександра Матвійчук закликає потенційних відвідувачів не боятися ділитися своїми думками.
Це цікаво чути й важливо, адже кожна людина хоче бути почутою, – розповіла ратнівчанка.
Дівчина каже, що більшість боїться сказати щось зайве, аби уникнути осуду чи засудження від співрозмовника. Таких випадків зустрічається більшість, одначе у клубі не тяжко розпочинати розмову. Зазвичай учасники підхоплюють думки одне одного і розвивають дискурс.
Усіх охочих запрошують до клубу – ділитися своїми думками, обговорювати різноманітні речі. Як зауважила організаторка, кожного тут вислухають і почують.
Читайте також: Від вінків до картин зі старовинною вишивкою: як у Ратному працює етномайстерня «Оберіг»
