За останній рік ряди української армії поповнили кілька надзвичайно молодих, за мірками Сил оборони, командирів бригад. Зокрема 67 бригаду, сформовану на базі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», очолив 29-річний Олександр Шаптала
Усі вони професійні військові, випускники Національної академії Сухопутних військ, колишні піхотні командири, а нині підполковники та комбриги. Саме ті, кого зазвичай називають «народженими для війни». Серед цих прізвищ найбільш впізнаваним, певно, буде Шаптала Адже воно належить не лише нинішньому комбригу 67-ї бригади, а і його батьку – начальнику Генштабу часів Валерія Залужного генерал-лейтенанту Сергію Шапталі йдеться в інтерв'ю на сайті Української правди.
Однак про цей факт, як здалося під час інтерв’ю, Олександр Шаптала волів би не говорити. Щоб не присвоювати собі заслуг батька й будувати військову кар'єру, про яку він мріяв з дитинства, винятково на своїх рішеннях і вчинках.
67-ма окрема механізована бригада – четверта в житті Шаптали-молодшого. До цього були 14, 28, 117 та навіть служба в ТЦК (до повномасштабного вторгнення).
До 2022 року він воював у районі Станиці Луганської, Золотого-4 та Золотого-5 Після 2022 – брав участь в обороні Красногорівки, Мар'їнки на Донеччині, Олександрівки на Херсонщині воював на Покровському та Сумському напрямках.
Що відбувається на Новопавлівському напрямку і чи можна вибити росіян з Дніпропетровщини29-річний підполковник Олександр Шаптала, командир 67-ї окремої механізованої бригади та син колишнього начальника Генштабу Сергія Шаптали, розповів про ситуацію на одному з найтяжчих напрямків фронту – Новопавлівському де його підрозділ стримує російський наступ на Дніпропетровщину.
Активний наступ противника на Дніпропетровську область розпочався у липні 2025 року. Новопавлівський напрямок охоплює як Дніпропетровську, так і Запорізьку області – це фронт від Покровська до Гуляйполя
«На своєму напрямку можу сказати, що противник тисне найбільше в напрямку Покровського, Олексіївки, Вербового, Вишневого Зараз він рухається і на мототехніці, і на обшитих металом пікапах. Але погодні умови все менше їм дозволяють це робити – вони починають грузнути», – розповідає Шаптала.
Росіяни просочуються малими штурмовими групами, намагаються закріпитися в глибині української оборони, а потім нарощують там зусилля. Вони рухаються ярами, уздовж річок, полями та лісосмугами. У населені пункти намагаються не заходити відразу – обходять їх і тільки потім затягують туди свої сили.
За даними DeepState, росіяни просунулися вглиб Дніпропетровської області на 20 кілометрів, якщо брати захоплену територію разом із «сірою зоною». Але Шаптала наводить інші цифри.
«10 кілометрів. Те, що показується «сірою зоною», може бути територією, де пробіг один військовослужбовець і був знищений. Ну поставив він той прапор і що? Захопленою вважається та територія, де противник стабільно закріпився», – пояснює комбриг.
При цьому він не вважає ситуацію критичною:
«Це не є критично, бо ми також проводимо наступальні дії та відбиваємо свої території. Якщо дивитися на місцевість і на ті дії, які ми плануємо, то все, щоб повністю витіснити противника з Дніпропетровської області, має вийти».
Чи є наступ на Дніпропетровщину спробою відвернути увагу від Донеччини Шаптала категоричний у відповіді.
«Відволікання – ні, тому що противник ще нарощує свої зусилля, щоб рухатися далі. І він буде максимально рухатися вперед стільки часу, на скільки в нього вистачить особового складу. Противник робитиме все, щоб захопити як Донецьку так і Запорізьку, Харківську, Дніпропетровську області. Усі області. Вони будуть рухатися далі, це треба розуміти», – попереджає командир.
Але чи реальна ситуація, в якій у 2026 році бої йтимуть біля міста Дніпро?
«Ні, біля Дніпра ніхто воювати не буде. Наші основні зусилля зосереджені на тому, щоб відновити межі Дніпропетровської області – і це є реально. Я бачу, що на певних ділянках фронту ми маємо успіх, на деяких – провалюємося. У противника теж є проблеми – він не може так швидко поповнювати свої сили та засоби, як хоче, ми також знищуємо його логістичні маршрути, склади. Ми не будемо воювати біля Дніпра, все буде нормально», – запевняє Шаптала.
Однією з найбільших проблем на Новопавлівському напрямку стала перевага росіян у БпЛА. Противник одразу заводить на напрямок найефективніші підрозділи безпілотників, щоб знищити українську логістику.
«До нас на напрямок заходив російський «Рубікон». Але зараз вони більше тиснуть на нашого сусіда зліва. Змінюють свій напрямок», – каже комбриг.
Глибина зони ураження дронами з обох боків становить 10 кілометрів. Через це українська піхота змушена йти до позицій пішки.
«Майже завжди йде 2–3 доби, бо треба зважати на погодні умови, де ночувати, у нічний час ми стараємося не переміщуватися, орієнтуємося більше на день. Ми почали ходити таку відстань саме на цьому напрямку, коли противник став знищувати мої логістичні маршрути, техніку, особовий склад, який по суті ще навіть не доїхав до точки вигрузки. Це безпідставна втрата особового складу. Техніку можна ще на заводі зробити, а з людьми є проблема», – пояснює Шаптала.
Чи буде довжина цього пішого маршруту тільки зростати? За словами командира, все залежить від того, наскільки ефективно вдасться уражати точки зльоту ворожих БпЛА. Чим більше їх знищать, тим меншою буде кілзона.
Росіяни кладуть величезні втрати особового складу, але продовжують наступати. Одна українська позиція в стрілецькому бою може знищити 20 ворожих військових,
але противник все одно йде далі.
«Для нас 20 військовослужбовців – це багато, це особовий склад, з яким можна проводити дуже ефективні дії», – підкреслює Шаптала.
На зауваження, що росіяни діють доволі продумано – заводять ефективні екіпажі БПЛА на обрізання логістики, комбриг різко відповідає:
«Кладуть особовий склад? Я б з такою кількістю особового складу міг дійти до середини Донецької області».
При цьому він зазначає, що нічого нового в діях противника немає:
«Ми теж так діємо. Тут нічого нового немає, так пише книжка. Перед тим як перейти в наступальні дії, треба виконати певні умови: зупинити противника, завдати йому максимальних втрат, подавити резерви і подавити логістичні маршрути».
Для боротьби з ворожими БпЛА 67-ма бригада використовує комплексний підхід.
«Проти ворожих БпЛА діють наші БпЛА – це FPV, також РЕБ і особовий склад, який з помповими рушницями стоїть по маршруту логістичного забезпечення й виявляє «ждунів» на оптоволокні. Це дуже дієво, ми змогли трохи стабілізувати ситуацію, щоб противник не перекрив логістичне забезпечення», – розповідає Шаптала.
Окремий підрозділ займається розвідкою та знищенням точок зльоту ворожих пілотів – цей досвід комбриг переніс зі 117-ї бригади, де був начальником штабу.
«Ті точки зльоту, що розташовані ближче до переднього краю, виявити неважко. А от з тими, що в глибині противника, складніше. Для цього всього треба окремі люди», – каже він.
Бригада бере участь у системі єБалів. Артилерійський дивізіон за 20 днів знищив 17 одиниць техніки противника – досить високий рівень. Але для комбрига це не самоціль.
«Я не працюю на єБали, моя мета – по максимуму зупинити противника, нанести йому вогневе ураження, щоб він перш за все змінив напрямок наступальних дій, а я в той час зміг провести свої наступальні дії й обігнути фланг. Мені треба, щоб противник знав, що тут стоїть моя бригада і сюди краще не сунутися», – пояснює Шаптала.
Своя команда в 67 бригаді, розкіш говорити правду та перехід у корпус67 бригаду Шаптала прийняв після важких боїв на Курщині та Сумщині Стан підрозділу був важким.
«Бригада була спочатку на Курщині потім на Сумщині, несла втрати, на відновленні ні разу не була.
Перед цим був Лиман, Часів Яр, Серебрянський ліс. Бригада була побита. Навчити особовий склад за малий період часу і виконувати ним ефективно завдання – дуже тяжко. Були проблеми в управлінні, у підготовці піхоти, з БпЛА», – чесно визнає командир.
Зараз у бригаді впроваджують наземні роботизовані комплекси. Нещодавно вперше евакуювали пораненого за допомогою робота – НРК проїхав 18 кілометрів туди й назад.
Рота безпілотних систем розширюється, і Шаптала запрошує всіх охочих:
«Ми беремо жінок, у мене є жінки-пілоти. У мене немає поділу на військовослужбовців чоловіків і жінок. У нас є контракт 18–24, тому всіх запрошуємо».
За час на посаді комбрига Шаптала виконав, за його словами, відсотків 40 від того, що хотів зробити:
«Ще є над чим працювати, цим треба жити».
Прийшовши в бригаду, Шаптала об'їхав усі підрозділи, поспілкувався з усіма командирами, подивився на їхні можливості. Він повністю завів свою команду – 10-15 людей, це всі заступники та начальники.
«Я знаю, що ці люди мене не підведуть, підтримають. Я дуже не люблю, коли підлеглі мене обманюють. І сам такого не роблю»,
– каже командир.
Він критично ставиться до брехні в армії:
«Їм так, напевно, зручно. Але я однаково все дізнаюся, і я дуже критично до цього ставлюся. Неправда виграє ситуацію, а правда – війну».
Якось Шаптала прийшов в одну військову частину, і комбати обманули його по разу – він їх усіх змінив. У нього стоять усі радіостанції, він може поговорити з кожним бійцем, вони знають його позивний.
«Тільки на правді можна побудувати довіру один до одного, зробити ідейний колектив однодумців і рухатися в тому напрямку, який ми собі визначили», – впевнений комбриг.
Якщо є втрата позиції, і за добу її не відновити, Шаптала одразу доповідає про це:
«Там же є особовий склад, який може бути безвісти, 200, 300 – це ж усе люди. Треба говорити тільки правду».
При цьому він одразу доповідає, що планує зробити для відновлення позиції. Сам визначає, де виставити позиції, і ніхто йому не каже, де конкретно це робити.
Звільнення батька з армії та його стосунки із ЗалужнимНа початку 2024 року батько Олександра Шаптали колишній начальник Генштабу Сергій Шаптала разом із колишнім головкомом Валерієм Залужним звільнилися з військової служби за станом здоров'я.
Це рішення викликало бурхливе обговорення в соцмережах – люди обурювалися, що не кожен солдат після поранення може звільнитися, тоді як високі чини можуть.
Олександр не звертає на це увагу:
«У мене основна задача – максимум знищити противника. Багато що пишуть, багато що говорять, але я як його син перебуваю на фронті й виконую свою роботу. Хоч я і син генерала, мене ніхто не заховав, я не виїхав за кордон. Я пройшов усі піхотні посади – від командира взводу до командира бригади».
Зараз батько на пенсії, але син продовжує з ним радитися:
«Я дзвоню йому в деякі критичні моменти, питаю його пораду, як правильно зробити, доповідаю щоранку йому обстановку. Більшість часу ми говоримо про мою службу. Він усе розуміє, як і що відбувається».
Про роль батька в команді Залужного Шаптала говорить стримано:
«Усе, що я можу сказати – вони спілкуються. Валерій Федорович в основному зараз перебуває у Великій Британії Коли вони ще працювали разом, то знаю, що вони один одному завжди довіряли. Це дві людини, які завжди були разом, допомагали. Вони підтримують контакт і зараз».
Читайте також: «Сергій Шаптала - це справжній Герой України, яким пишаються мільйони українців», — Альона Вербицька