У Доросинівській громаді на щиті зустрічали молодого воїна Ігоря Трохимчука
У понеділок, 12 січня, у центрі громади, де відбулася громадська панахида, з сумом та невимовним болем тіло захисника України зустріли живим коридором. Встаючи на коліна перед траурним кортежем, зустрічали свого захисника і в рідному Тристені Про це повідомили на фейсбук-сторінці «Наш Край Медіа».
Ігор Трохимчук народився в селі Тристень 20 березня 1992 року. Дуже рано залишився без батька, тож його та брата Андрія виховувала мама Оксана У школі зірок з неба не хапав, але й клопоту вчителям не завдавав.
Згодом мама вдруге вийшла заміж і переїхала в село Осьмиговичі де Ігор навчався в місцевій та Новодвірській школах і де зустрів своє кохання.
Він був щирою людиною, відкритим та товариським. У душі цього молодого чоловіка палав такий вогонь до життя, що він ніби спішив встигнути все у житті. Рано одружився – з сиротою Катериною з Синявки Після одруження молодята вирішили жити окремо і переїхали в батьківську хату в село Тристень. Жилося їм непросто, адже Катерина ще навчалася в Луцькому медучилищі,
а Ігор – у Локачинському ПТУ.
У 18 років Ігор став батьком – у молодої пари народився син Костянтин Через три роки на світ Божий з'явився Ярослав
Щоб забезпечити сім'ю, Ігор з Катериною завели чимале господарство: тримали корову, коня, птаство, розводили свиней. Згодом Ігор працював у Луцьку вантажником, а потім його підвищили до комірника на базі «Агроконтракту».
Коли ж Катерина вийшла на роботу, влаштувався у господарстві місцевого фермера. Багато працював біля землі, був швидким на руку, коли їхав своєю кобилкою, здавалося, ще мить – і злетять разом з возом до неба. Ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував, інколи навіть на шкоду власному господарству. Наробиться – і все одно поспішає на волейбольний майданчик. Любив рибалку, збирати гриби.
У війську Ігор не служив, але 31 травня 2024 року став на шлях воїна.
«А що я синам скажу, як запитають, де я був у війну?» – такою була його мотивація.
Пройшов обов'язкову загальновійськову підготовку та навчання у Польщі, став навідником танка. Брав участь у боях у гарячих точках. Коли екіпаж залишився без свого танка, Ігор став заряджаючим в іншому екіпажі. До останнього подиху боронив рідну землю
Мабуть, ще на землі він побачив пекло... Його останнє місце дислокації – Покровський район на Донеччині.
11 січня Ігор приїхав у відпустку Зайшов до мами, яка нині з чоловіком Леонідом проживає в Луцьку поскаржився, що дуже втомився і попросився прилягти. Через дві години його серце зупинилось уві сні...
Поховали Воїна на кладовищі в селі Тристень з усіма військовими почестями. Прапор, яким була покрита домовина, передали дружині Катерині.
