Великий піст – найтриваліший з усіх постів. Це важливий період підготовки до Великодня. Найбільш значними упродовж семи тижнів посту є три дати: середа на четвертому тижні, Вербна неділя і Чистий четвер.
Четвертий тиждень Великого посту називають Середохресний, Хресцьовий, Середопістя. В середу на цьому тижні піст «навпіл ламається», тому й назва Середопістя. Інші назви пов’язані із традицією випікання «хрестів» – спеціальних обрядових хлібів/печива.
Середу на четвертому тижні посту називають Середохресною, Хресцьовою. На Волині, які в інших регіонах України, цього дня традиційно випікали «хрести», які в різних селах називалися «хрести», «хресці», «хрестики», «хрещики», «хрисцєники», «христеники», «крижики» тощо. По можливості для цього брали пшеничне борошно.
Іноді «хрести» змазували медом і зверху посипали маком. Дослідник весняної звичаєвості Юрій Пуківський припускає, що використання маку при формуванні «хрестів» обумовлене тим, що Середопістя припадало приблизно на період висівання цієї поширеної в минулому культури.
У селі Острів’я у перший зроблений «хрестик» клали гроші.
У багатьох селах Волині «хрести» пекли в середу на четвертому тижні і на Благовіщення, що, очевидно, пов’язано з традицією починати після цього свята хліборобські роботи.
«Хрисцєники» робили з двох качалочок тіста (прісного чи вичиненого), що утворювали реальний хрест.
Іноді замість «хрестів» пекли звичайні пироги, або ж пироги з «бобом», як у багатьох поліських селах називають квасолю, зверху на яких виробляли хреста.
Скільки випікали «хрестів»? В одних селах «хреста» пекли кожному членові родини, а десь чисельність обрядових хлібів не мала значення.
Спечені «хрести» їли, як ритуальний хліб, подекуди їх давали коням, як основній робочій худобі під час весняних хліборобських робіт. Частину випечених «хрестів» залишали до виходу в поле, вигону худоби ін. Спеченого «хреста», а то й кілька, клали в засік, де зберігалося посівне зерно, добре пильнуючи, як пише О. Кондратович щоб його не з’їли миші.
У селі Стобихва спеченого на Середопістя «хрестика» клали до великоднього кошика й освячували: «А так знаєте, колись святили на Паску «хрестики»такє. Беруть його. А тако бируть його ріжуть. Святили. Обізатєльно» (с.
Стобихва).
Навесні, їдучи вперше в поле, господар брав скатертину, що святили на Великдень, або ж рушника і «хрестика», спеченого на Хресці (Середохрестя). У селі Ворокомле перед першим виходом в поле скропленого свяченою водою «хрестика» загортали в хустину чи полотнину, сівач клав за пазуху і вирушав у поле. Приїхавши на ниву, господар розстеляв скатертину чи рушника з правого боку поля, клав «хрестика», молився «Отче наш» і просив у Бога здоров’я, доброго врожаю і промовляв: «Роди, Боже, і на проходящого долю» і лише після цього приступав до роботи (О. Кондратович). Доки господар засівав ниву, «хрестик» лежав на полі. По завершенню сівби у більшості сіл «хреста» і скатертину забирали додому.
Інформація про використання «хрестів» під час польових робіт записана в різних селах Волині:
- «Ото бире скатерку свячону і того хрестика і їде в поле. Ну, перший раз. Є молітва, шоб до врожаю, шо роди Господь. Ну, з тим хрестиком, виймає його і молиться Богу. Виймає його і засіває. Назад привозив. [А. Д. А той хрестик не лежав в зерні посівному?] Ну, як хто, як хто. Чи так скатирці лежеть» (с. Стобихва);
- «Ну я ж кажу шо ходили в поле сіяти, то хреста пекли з тим хрестом ходили сіяти. Хреста із того, з тіста пекли» (с. Грудки).
- У селі Піща, за твердженням Г. Бондаренко, по завершенню робочого дня «хрест» брали додому й ділили між усіма членами сім’ї і давали худобі: «Хрестики берегли до першого засіву. Клали хрест на полі, на портовині (скатерть з кутасами), забирали додому, ділили між домочадцями і худобі давали».
- На хуторі Денисів «хрестика», що брали в поле, «приорювали»: «Пекли крижичка на Середохрестя… Коли йшли орати, то приорювали» (с. Денисів);
а й тоді, коли йшли засаджувати картоплю, і навіть коли сіяли огірки. Можна сказати, що «хрестик» був своєрідним символом родючості:
- «На Середохресному тижні пекли. То вона получається в середу, як три неділи з половиною посту. То пекли хрести. А потім з ними йшли в поле навесні, насаджували картоплю, то як жито йшли дивитися. Як починали перше орати, завжди йшли з хрестом, ото завжди так» (с. Великий Обзир);
- «Боже! Роди на всіх долю. Отако пехрестимося на полі… то беруть, то як то Хресці, того хрестика і кажемо: «Роди на всю, на всіх долю». От, на всіх людей долю. Бог на всіх. І картоплю, і шо в мене є тоді… [А. Д. То ви брали собою хрестика на поле, як садили?] Ну. Як то беруть, аякже. [А. Д. І як огірки садили, то теж клали хрестика?] Ну, то тоже. Тиї гуркє, щоб ніхто не цього. Бо генше, тут приходила сусідка на город, то вже мабуть, знаєш, вони й противится будут, як людина противиться... От картопля. Здається нема ничого. От генчий рик вродить, а генчий гє. Ну, так» (с. Стобихва);
- «А ше колись, як колись ше знаєте, як от картоплю ше на перший раз чи корову женеш, то ше колись такє є Середохресний цей тиждень. То пекли в нас хрестяникі такі отакого тако, така цєво і тут росте два хрести. Мона такого як і на хліб , таке як тісто з тіста з муки. Брали з собою, ну як ж корову береш з собою, чи як от їдеш картоплю колись у полі приорювати тоже береш з собою перший раз. Ну те їдять, з’їдять» (с. Залаззя).
корову. Як і в полі під час засівання зернових, виганяючи корову на пашу, в підворітті стелили скатертину, яку святили з паскою, на неї клали «хреста», спеченого на Хресці, щоб корова переступила, що мало оберігати її. У селі Острів’я із хрестиком тричі обходили довкола худоби на пасовищі: «Ну їдного, як засівають колись на поли, запасують, тримають, а посля їдєть куда ж то ж то хрестик».
У селі Денисів «хрести» брали в поле, благословляли худобу на літній випас і давали їх новонародженому теляткові: «Коли запасювали худобу… Як теля вродитьсч, то годиться свяченої солі, свяченої води, крижичка».
У селі Великий Обзир «хреста» брали на першу оранку, на засаджування картоплі і тоді, коли йшли в поле «дивитися» жито: «Як три неділі з половиною після посту, то пекли хрести. А потім з ними йшли в поле навесні засаджували картоплю, то як жито йшли дивитися. Як починали перше орати завжди йшли з хрестом, ото завжди так».
Фото: випікання середохресних «хрестів» у Музеї історії сільського господарства Волині – скансені
Зважаючи на використання середохресних «хрестів» на початку сівби, при засаджуванні картоплі, при запашуванні худоби, годування ним новонародженого телятка, це може свідчити про значну апотропейну силу цього хлібного виробу, що мала вберегти посіви від негоди, худобу від вовків, телятко від впливу певних «недобрих» сил.
Читайте також:
- Тра жети!
