Вулиці Володимира на початку 20-го століття. Фото – Österreichisches StaatsarchivУ липні 1944 року Володимир повернувся під радянську владу. Друга світова війна відступила, але її наслідки ще довго залишалися в місті: люди недоїдали, хворіли, жили без належної медичної допомоги.
Про те, яким був Володимир у перший повоєнний рік, можна побачити в книзі реєстрації актів про смерть. У ній – 324 записи за 1945 рік.
Перший запис стосується 70-річної Євгенії Дук яка мешкала на вулиці Шкартані, 25. Вона загинула від обвалу стіни.
Другий запис про польку, 24-річну Кароліну Ліпінську яка померла у такому молодому віці від туберкульозу легень.
9 січня 1945 зафіксовано смерть 13-річного Хенрика та 16-річного Броніслава Квятковських Обидва поляки. Про їхню смерть заявила фундаторка Рузалія Ігнатівна а як причина смерті вказано: «признаків насильницької смерті не обнаружено».
Та ж Рузалія виступила заявницею смерті ще однієї польки – 19-річної Зофії Золзач, яка померла вона в той же день, що й хлопці, правда мешкали покійні за різними адресами.
48-річний військовослужбовець,
кореєць за національністю, Михайло Попов помер від газової гангрени після кульового поранення. Такі повідомлення, про військових, надходили польовою поштою, тож невідомо чи насправді ці люди були мешканцями міста чи просто тут служили.
Трагічну смерть теж фіксували. Марфа Дворницка заявила про смерть 25 червня 1945 року 57-річного машиніста млина №2 Василя Дворницкого Як причина смерті вказана – «забитий і спалений німцями ще на початку війни».
Забитий німцями 4 березня 1944 року й Іван Калінюк з Білина, про що з сільської ради видана довідка від свідків.
Туллер Шиа Шльомович заявив про смерть п’ятьох євреїв, яких знищили німці 5 вересня 1942 року, зокрема двох учениць 17 та 19 років, але їхні прізвища через складний почерк важко розібрати.
Ще один запис стосується трирічної Ірини Ціммерман яку вбили німці 4 вересня 1942 року. Про цю смерть заявляє Мойсей Циммерман який, ймовірно, є її татом.
Від куль та інших поранень смерті теж фіксували. Ймовірно, вони мали кримінальний характер та розслідувалися міліцією.
2 серпня застрелили 30-річного поляка Людвіга Бітнера 10 серпня був застрелений в живіт у віці 28 років
Олександр Нарушинський Вказано, що він працював у Володимирі в кінотеатрі. 17 листопада від тяжкого поранення померла 28-річна українка Віра Панасевич
А 48-річний росіянин Василь Салмін котрий працював на залізниці, помер від тяжкого поранення в руку.
На серпень припадає понад два десятки смертей серед дітей від кількох місяців до 14 років. Серед них понад вісім дітей німецької національності. Їхнім місцем проживання вказано вулицю РПП.
Ймовірно, йдеться про так званий табір репресованих або перевалочний пункт, що знаходився на території сучасного консервного заводу. Через нього проходили всі забрані на роботу в Німеччину особи. Після повернення до України їх перевіряли спецоргани. Нерідко в таборі жили місяцями й цілими сім’ями.
Загалом із 324 записів про смерть понад 90 – діти. Висока дитяча смертність обумовлювалася повоєнним лихоліттям, тотальним недоїданням, відсутністю належного лікарського догляду та й доступу до лікарень.
Діти помирали від скарлатини, запалення вуха, конвульсій, дизентерії, коклюша, кору і від вроджених вад таких як заяча губа.
Щодо дорослих то понад три десятки померли від запалення легенів,
ще два десятки від туберкульозу. Друге місце в системі смертності займають серцеві хвороби – понад 20 смертей.
У статистиці смертності чималу роль відігравали інфекційні хвороби такі як тиф. Від нього у Володимирі у 1945 році померло понад 10 осіб. А от від раку лише три людини.
Попри складні умови життя, самогубство в той рік здійснила одна людина – Марков Федір, який жив на вулиці Сталіна. Його місце роботи невідоме, просто значиться «службовець».
Гортаючи книгу реєстрації можна визначити середній вік померлих – 30-50 років. Але й були довгожителі.
Вікторія Лах померла у віці 95 років від старечого виснаження, а 95-річній Парасці Франчук записали – померла від старості. У віці 98 років померла Анна Ходак 8 березня помер столітній Іван Кручковський який мешкав по вулиці Осипенка, 52.
Останній запис здійснено 31 грудня. Помер 30-річний Антон Попко а от від чого важко зрозуміти, бо той хто здійснював такі записи не надто переймався старанним виведенням літер.
