Усі вже звикли до англійського слова «gender». Частина людей, правда, наділяють його демонічними властивостями і «веселковими» відтінками. Так завжди буває з чимось незрозумілим і чужим.
Звичайно, гендерні стереотипи можуть завадити нам в євроінтеграційному процесі. Їх треба долати – на роботі, в сім’ї, у стосунках з друзями (незалежно від їх гендерних поглядів і особливостей).
Але (зізнаюсь тільки вам), інколи так хочеться забути всі нововіяння і нововведення – і поринути в консерватизм чоловічого сексизму!
* * * Я і мої друзі належимо до того вимираючого виду чоловіків, які не стежать за вагою, зовнішнім виглядом і станом деяких внутрішніх органів.
Як правило, представники цього виду люблять збиратися невеликими групками і говорити: про місцеву політику, негаразди, пов’язані зі світовою економічною кризою, новинки книг і кіно, жінок і складність стосунків з ними. Для цього їм потрібне тихе затишне місце, добра і проста кухня, якісний алкоголь і дві-три години. Місце підбирає той, хто ініціює зустріч.
Цього разу це був я.
* * * Отож, перше правило, якого має дотриматися організатор такого зібрання:
потрібен вагомий залізобетонний привід. Щось на кшталт «треба зняти стрес», «всі(е) дістало», «почав новий бізнес» тощо.
Перший дзвінок мусить бути до найбільш товариського і компанійського друга. Після цього – у вас уже два голоси. Другим запрошення-пропозицію має отримати або такий, який завжди сумнівається, або «надмірно сімейний». Аргумент для нього: не вистачає третього.
В принципі, можна зупинитися. А можна й кликати четвертого. Так і цікавіше, і бюджет більший.
Друге правило – рахунок повинен бути виправданим і реалістичним. В учасників таких застіль бюджет завжди обмежений.
Третє правило – не брати жінок. Навіть якщо дуже хочеться. Це ознака поганого тону. А чоловіків запрошувати можна. Особливо тих, хто вміє пити і готовий платити.
* * * Для посиденьок я облюбував «Кнайпу», що на вулиці Рівненській, 55 (їдете Рівненською в бік «Лучеська», відразу за мостом повертаєте ліворуч і бачите «Кнайпу» з лівого боку, поряд з магазином «Нива»).
Зручно добиратися. Далеко від ареалу проживання всіх нас, а, отже, ймовірність зустріти сусідів – мінімальна.
Назва сама по собі апетитна (кнайпа (з нім.)
– корчма, шинок, пивниця – гастрономічний заклад, де подають насамперед спиртні напої).
Заклад зустрів привітно. За стійкою бару (ліворуч від входу вздовж стіни, як у класичному пабі) усміхнулася білява барменша. Офіціантка запропонувала столик в глибині зали. Не надто людно, зайнята хіба якась третина столиків.
На годиннику - трохи за 18:00, всі щойно з роботи, а тому голодні. Замовляли емоційно і з суперечками, але дотримувалися неписаних правил. Яких?
Вибір алкогольного напою: краще менше, але хорошої якості. Ми, як правило, п’ємо горілку в ціновій категорії вище середнього. Але сьогодні хтось піддався підступам реклами, і ми вибрали «Первак». Хоча не завжди рекламні бюджети того чи іншого напою свідчить про його якість.
У меню серед горілок було ще 10 пропозицій в ціновій категорії від 6 до 9 грн./50 г. З іншого алкоголю: вина – 10 позицій від 60 до 120 грн. за пляшку в розділі «Елітні напої» є все – від мартіні до абсенту, а в розділі «Коньяки» – 8 позицій від 12 до 20 грн за 50 г.
Але все це – не сьогодні. (Може, наступного разу?) Вибір холодних закусок:
без салатів, лише квашені овочі, сало, оселедець. Не визнаємо салатів на таких імпрезах (закушувати ними? Ні!) Хіба найпростіші: з овочів, зі свіжої або квашеної капусти (залежно від сезону).
Для гурманів все ж таки зазначу, що в меню є 11 пропозицій салатів в ціновій категорії від 13 до 24 грн. Є і «простенькі» - з тієї ж квашеної капусти, а є і «Грецький», «Цезар з куркою», «Каприз».
Знаходимо в меню і достатньо класичних горілчаних закусок: квашена капуста, солені огірки, мариновані гриби, маринований часник, мочені яблука, солена риба, ікра.
Навіть спеціальний розділ є: «під горілочку» (8 пропозицій).
Отож, вибираємо «три соління» - капуста, огірки, помідори мариновану цибулю бочок солений оселедець з цибулькою.
Хтось порадив грінки по-литовськи з гарячих закусок. Взяли і їх.
Ще добрали «Йоданку» і березовий сік.
* * * Холодне і напої просимо принести вже, щодо гарячих страв – «ще думаємо».
Кожен занурився в меню. Про деякі наїдки і напої я вже згадував, але поки є час, зупинюся на інших пропозиціях. В меню – страви з волинської, галицької, поліської кухонь,
литовсько-польські смаколики і універсально космополітичні кухарські шедеври.
Видно, що власники і кухарі закладу – регіональні патріоти.
«Картопля по-селянськи» і «Картопля фрі» в меню розміщені не в банальних гарнірах (додатках), а в розділі «гарячих закусок». Знаю багатьох, хто без картоплі взагалі не наїдається (оце справжній поліський патріотизм!) Але що це? «Шніцель по-Луцьки» в складі страви «Таця богатиря». Знімаю капелюх перед кухарем! Востаннє «Шніцель по-Луцьки» я бачив в меню луцьких кафе в 90-ті. А це ж наше, рідне!
Меню: м’ясних страв – 11 (від 21 до 51 грн.), гарнірів – 3 (від 9 до 12 грн.), окремо є вареники і пельмені – від 16 до 20 грн., чебуреки – 15-20 грн., деруни – 19-29 грн., млинці – 19-21 грн., буріто (буріто,буррітос (ісп. Burro – осел «ослик») – мексиканська страва, що складається з м’якого пшеничного коржа, в який загорнута різноманітна начинка, наприклад, фарш, квасоля, рис, помідори) – 22 грн., соусів – 7 видів (2 - 22 грн.).
* * * Переходимо до замовлення основної страви. Але серед нас є вибагливий і пропонує замовити щось із перших блюд (в меню є 4 пропозиції – від 9 до 18 грн.)
До речі, перше як закуска до горілки – це окремий шик. Особливо уха і червоний борщ. А от солянка і бульйон більше підійдуть на другий день (для виведення зайвих токсинів).
Колега-гурман вибрав з перших страв – «Флячки по-польськи» (суп з телячих рубців, тобто, шматків шлунку). Фляки – страва особлива, але має достатньо шанувальників.
Однодумців прихильника першої страви не знайшлося. А дарма – потім жалкували… Ще замовляємо м’ясну пательню (свинина, бочок, картопля, цибуля, яйце), три порції пельменів, два чебуреки. Такий собі інтернаціональний стіл вийшов.
* * * Замовили. А на столі вже чекає пляшечка. Починаємо трапезу з традиційного аперитиву без закуски.
Горілку розливаємо по 30-35 мл – на один ковток. Пити повну чарку (чи навіть по 40-50мл) – неправильно. І п’янієш швидше, і рецептори не зчитують смак горілки. А ще у нашому товаристві не визнають примовлянь на кшталт «допий», «не залишай на сльози» тощо. П’ємо для задоволення, а не заради виду чи традиції.
Пробуємо холодне. (Особливу увагу треба звернути на глиняний, поливаний посуд і кухлі для приборів.
Така дрібниця, а додає тепла і домашньої атмосфери).
Квашенина смачна, не пересолена. Капуста приправлена соєво-базиліковим соусом. Пікантно. А маринована цибуля – взагалі смакот-а-а-а.
Бочок солений, загорнутий в рулетик, не переморожений (як часто буває), теж приправлений спеціями. (Не розумію, коли подають переморожене сало. Це кулінарний злочин).
Оселедець – казковий, ісландського пряного посолу. Таким оселедцем і закусити, і пообідати з картопелькою можна. Останнім часом часто трапляється неякісний оселедець або результат експериментів із приготовленим оселедцем вдома. Кожну страву повинні роботи професіонали. Солити оселедець – це мистецтво. Залиште його майстрам.
* * * Обговорюємо перспективи асоціювання з ЄС. В товаристві є скептики, є й оптимісти. Проте останні мають вагомий і очевидний аргумент – наш стіл. А він свідчить, що кордони потрібно руйнувати звичаями, кухнями, продуктами, напоями обмінюватися. Хороша це (чит. смачна) справа.
Приносять пательню. Підрум’янена картопля, м’ясо, бочок, цибуля. Як у бабусі. Тільки от у нас вдома до картоплі яйце не додавали,
бабуся завжди казала, що це несумісні продукти. Але смакує. Наливайте!
* * * Озираюсь навколо. Людей побільшало. Незайняті лише два столики. Дівчата-офіціантки вправно розносять замовлення. Більшість замовляє пиво і чебуреки.
Стіни закладу прикрашені аплікаціями на тему морської фауни і флори. Тут так і проситься акваріум з живою рибою і металеві банки з івасі.
Є й кілька еклектичних прикрас: гітара, малюнки, плакати. Це все створює атмосферу клубу, де кожний або приніс, або може вибрати щось своє.
Дерев’яні елементи це все поєднують в одне ціле, а біла проста плитка на стіні демократизує атмосферу.
* * * Слово за слово, чарка за чаркою... Обговорили все, що можна і не можна. Один із друзів - холостяк. Йому доводиться слухати поради досвідчених. Про жінок говорили мало, не більше половини часу. А то все – про політику, політику …і жінок в політиці. В тому числі про тих, які не зізнаються у своєму комсомольському минулому.
Смакуємо пельмені і чебуреки. Пельмені домашні. Фарш добрий, цибулі не забагато. Чебуреки не пересмажені, олія не відчувається. Рекомендую!
Треба було б вже розходитись… Але чогось ще душа просить.
Версії: а) пива б) пригод в) вражень.
Перемагає пиво з рахунком 4:0.
І тут нас починає спокушати офіціант Валя. Пропонує раки, чіпси власного виробництва чи печену в печі рибу. Вибрали чіпси. (Я хотів раків!) Дійсно, чіпси по-домашньому. Нічого схожого ще не пробував. Смачно (аж забув про раки)!
Все хороше коли-небудь закінчується, треба йти. Та й ліміт виділеного дружиною часу вичерпується.
Просимо рахунок. 456,00 грн. на чотирьох осіб. Разом з чайовими – 120 грн. з носа. За таку вечерю нормально.
Підсумовуємо враження: - розташування – вдале, зручне - інтер’єр – затишний клуб - обслуговування – приємне, професійне - кухня – для чоловічих посиденьок - барна пропозиція – відповідає концепції закладу - меню – цікаве - санвузол – чистий, є паперові рушники.
Нам всім сподобалось. Таких кнайп побільше б. Смачного Луцька!
P.S.: Наступного дня голова не боліла. Закуска добра була… Петро ВЕРЗУН
