Церква Пресвятої Євхаристії – крізь війни, пожежі, СРСР і до сьогодні

Храми з давніх-давен є обличчям Львова, створюючи йому своєрідний, несхожий на інші міста, вигляд та енергетику. Однією із найпривабливіших для туристів, мешканців міста і, особливо для закоханих, які хочуть обвінчатися, є Церква Пресвятої Євхаристії – колишній костел Божого Тіла і монастир домініканців.

дізнався, що цей храм будувався на кошти відомих заможних шляхтичів. Він пережив не одну пожежу, дві війни, турецьку облогу та радянську окупацію, під час якої замість проведення літургій у храмі «жили» опудала мавп. До кожної деталі споруди доклали свою руку відомі майстри, завдяки чому храм став суцільним витвором мистецтва. А ще стіни цієї церкви є свідками значущих історичних подій та навіть сімейних драм.

Церква Пресвятої Євхаристії, яка розташована на пл. Музейній, 1, збудована у стилі бароко з елементами рококо та класицизму. Вона є пам’яткою архітектури XVIII ст. Співробітниця Львівського музею історії релігії Л.М’яснікова у брошурі «Домініканський костьол» описує, що гармонія архітектурних просторових форм будівлі храму підпорядкована спокійному і урочистому ритму.

Інтер’єр, завдяки динамічному наростанню простору та пишному орнаментальному декору, надає споруді особливої величі та вишуканості. Багатоярусні лоджії, що прикрашають галереї, нагадують театральні ложі. Театральна пластика повторюється в манері майстрів, що створили 18 дерев’яних скульптур, розташованих у надкупольній частині храму.

Відомий дослідник, професор Владислав Жила писав про храм: «Коли ми дивимося на оздоблення львівського еліпсоподібного інтер’єру, то не личить опиратись думці, що цей еліпсоподібний інтер’єр легкий та стрункий, прикрашений балкончиками та граціозними скульптурами, мимоволі нагадує не серйозний інтер’єр костелу, а весело освітлений, прикрашений ясний, спокійний інтер’єр розважальної, бальної, концертної чи театральної зали».

Як народжувався храм Костел зведений на місці, де наприкінці XIV – у першій половині XVIII ст. стояв готичний костел ордену домініканців. Ченці католицького ордену Домініканців мали свої перші володіння у Львові ще у XIII ст., а згодом заклали храми у різних кінцях міста.

Як пише Юрій Смірнов у «Енциклопедії Львова»,

згідно з хронікою домініканців, ще раніше (у XIII ст.) на цьому місці існував палац князя Льва Даниловича. Цей палац князь подарував своїй дружині Констанції. Вона ж запросила до Львова домініканців і передала їм для богослужінь палацову каплицю. Тарас Палков у брошурі «Домініканський собор. Церква Пресвятої Євхаристії» пише, що князь разом зі своїм двором віддав церкву, тоді ще з назвою Петра і Павла, братам-проповідникам, щоби вони добудували монастир. Братство Тіла Христового, що об’єднувало мулярів і теслів, добудувало до церкви Петра і Павла нову споруду. Стара стала пресвітерієм, де молилися ченці, а в добудові утримували парафію. Від назви братства нову святиню назвали Тілом Христовим. Наприкінці XVI ст. весь храм – давньоруський і добудований – отримав назву Тіла Хрестового, а первісну посвяту в ім’я апостолів Петра і Павла забули.

Первісний дерев’яний костел ордену у Львові згорів під час воєн за Червону Русь, що їх вів Казимир Великий після 1340 р.

Після великої пожежі 1407 року тоді ще готичний костел перебудували під керівництвом Миколая Чеха. Кошти на це пожертвували Микола Бенко та його дружина Анна з Жабокруків.

Костел понищили пожежі 1511, 1527 рр. і особливо 1571 р., коли від вогню завалилися склепіння.

На кошти Яна Свошовського 1604 р. до костелу прибудували велику каплицю в стилі раннього бароко, присвячену Матері Божій. Вона за красою та художньою цінністю не поступалася каплицям Боїмів і Каспіанів, які збереглися до наших днів. У цій каплиці містилась чудотворна скульптура Богородиці з Ісусом («Гіацинтова Мадонна» або «Яцькова Мадонна»), яка, за переказами, колись могла належати католицькому місіонерові Яцекові Одровонжу.

Головною іконою храму був образ Богородиці Одигітрії (Провідниці), що раніше нібито належав візантійським імператорам, потім – руським князям, а згодом через невістку галицько-волинського князя Данила Галицького Констанцію перейшов у володіння львівських домініканців.

До собору прилягає будівля монастирських келій, перебудована заново в 1556-1621 рр. і відновлена після пожеж у 1766 і 1778 р.

Костел зазнав незначних руйнувань від артилерійського обстрілу під час турецької облоги Львова восени 1672 р.

У середині XVIII ст. готична святиня почала руйнуватися.

У її склепінні з’явилися тріщини, які набули загрозливого розміру. Через небезпеку падіння склепіння 1744 р. домініканці перенесли богослужіння з костелу до каплиці Матері Божої. Того ж року конвент домініканців вирішив розібрати старий костел і звести на його місці новий храм. Для цих робіт орден запросив архітектора і військового інженера, коменданта Кам’янець-Подільської фортеці, генерала артилерії Яна де Вітте, який розробив проект і представив замовникам дерев’яну модель нової святині у стилі пізнього бароко. У проекті були використані ідеї, закладені в архітектурі костелу св. Карла Борромео у Відні, який 1716-1737 р. збудував Фішер фон Ерлах. Роботами спочатку керував М.Урбанік (1749-1764 рр.), від 1764 р. – К.Мурадович, а закінчував – С.Фесинґер.

До 1747 р. завершили закладати фундаменти храму, проте через брак грошей будівельні роботи призупинили. Значні суми на будівництво храму на прохання конвенту пожертвував коронний гетьман Юзеф Потоцький, який вирішив при костелі звести й родинну каплицю. Після смерті Ю.Потоцького будівництво фінансував його родич,

канівський староста Миколай Потоцький. За його наполяганням добудували родинну каплицю Потоцьких, для якої він подарував свій портрет (найбільше з відомих сьогодні зображень цього магната зберігається в Олеському замку).

У жовтні 1759 р завершилися основні будівельні роботи храму, і тоді на ліхтарику купола будівлі урочисто встановили хрест. Загальна вартість будови становила майже 1,2 млн злотих.

Архітектура Будівля орієнтована на осі схід-захід. Назовні храм тинькований ( крім цокольної частини). Високий цоколь складено з масивних блоків каменю, решта будівлі зведена переважно з цегли. Основний об’єм храму – еліпс розмірами 21,64×16,35 м. Центральна нава оточена радіально розташованими каплицями. Монументальний еліптичний купол святині, який оздоблює світловий ліхтарик і 4 люкарни, підтримують 8 пар колон. Між колонами прорізано 8 великих прямокутних вікон.

Із південного боку храму розташована каплиця Потоцьких, з північного – каплиця-сповідальня, з якої є прохід до захристії та монастирських приміщень.

Над каплицями в костелі розташовано два яруси галерей.

До вівтарної частини ці галереї відкриті у вигляді балкончиків, що оздоблені ґратами, виконаними у стилі рококо. Прикрашені вигнутою посередині до центру балюстрадою хори займають всю ширину передсінку, їх підтримують 6 колон. Над хорами бочкове склепіння з гуртами. Аналогічна конструкція склепіння – в пресвітерії.

Великі каплиці на осі північ-південь утворюють своєрідний трансепт, завдяки чому святиня у плані має форму хреста. Назовні ці дві каплиці позначені ризалітами, які становлять основний акцент бічних фасадів. На всю висоту бічні ризаліти франковані пілястрами. Обидва ризаліти увінчані трикутними фронтонами з декоративними вазонами.

Головний вхід розташований на 10 сходинок вище від рівня ґрунту. Увігнутий фасад оздоблений двома парами монументальних колон, встановлених на високих цоколях. На ці колони спирається розбудований антаблемент, над ним – фронтон специфічної форми трикутника з дуже округленими кутами. У полі фронтону латинський напис «Єдиному Богові честь і слава» (Soli Deo Honor et Gloria). На фасаді – герб домініканців: пес зі смолоскипом у зубах,

який лежить на Біблії та охороняє її. За переказом матері засновника ордену Домініка Гусмана, коли вона була вагітна, з’явився ангел Господній і сповістив: «Ти народиш смолоскип, який спалить ворогів святої віри».

Над фронтоном на постаментах встановлено скульптури святих, а на центральній осі фасаду – зображення оточеної променями дароносиці з гостією (євхаристійним хлібом), з двома ангелами обабіч. Головний вхід оздоблює портал, над ним – балкон із балюстрадою з декоративними вазонами і великим вікном. Вище – ще одне кругле вікно. Численні деталі, що виступають і заглиблюються, створюючи живу гру світла і тіні, надають порталові надзвичайної мальовничості. Бічні входи також оздоблені порталами з фігурами святих на невеликих кронштейнах і вікнами. Тильний та бічний фасади храму прикрашені скромніше від головного фасаду, їх оздоблення витримано в стилі ближчому до класицизму, аніж до бароко. У тимпані тильного фасаду вміщено барельєфне зображення «Ока Божого», яке оточують хмари та промені.

Історичні події, пов’язані з храмом Як писав Т.Палков, у Домініканському монастирі та на площі перед ним 1559 р.

розігралася справжня війна за наречену з використанням артилерії та військової стратегії. Магнат Лукаш Гурка добивався видачі з монастиря своєї, як він вважав, законної дружини, найбагатшої спадкоємиці Речі Посполитої, Гальшки Острозької, яка переховувалася за стінами Домініканського монастиря. Під час військових дій на кілька тижнів у Львові припинилася вся торгівля. Роздратований король наказав закінчити війну, тому було перерізано водопровід, що вів до монастиря. Так облога закінчилася, і Гальшку видали Лукашеві.

Також у Домініканському монастирі 1707 р. була підписана угода між Росією та Польщею у війні зі Швецією.

Історія оздоблення, розвитку архітектури та реставрації будівлі Інтер’єри храму почали оздоблювати у 1760 р. Велику пожертву для цього зробив М.Потоцький, який 20 лютого 1761 р. передав домініканцям 200 тис. золотих, половину з яких призначив на спорудження вівтарів та виготовлення скульптур для святині. Передусім збудовано вівтар у каплиці Потоцьких. Великий вівтар у пресвітерії з чотирма фігурами святих (Петра, Павла, Івана Хрестителя та євангеліста Луки)

збудовано 1764-1768 рр.

У 1765 р. Михайло Садковський збудував для костелу орган, корпус та скульптурне оздоблення для якого виконав Себастьян Фесинґер. Будівництво органу обійшлося в 50 тис. золотих, які пожертвував преор конвенту Протази Дерякубович.

Упродовж 1765-1766 рр. на фасаді костелу встановлено кам’яні фігури свв. Томи Аквінського, Яцека Одровонжа, Йосифа та Вінцента з Феррари. Згодом встановлено фігури св. Рози із Ліми та св. Катерини Сієнської. Авторство цих скульптур достеменно не встановлено, оскільки над оздобленням костелу одночасно працювало багато майстрів (Себастьян Фесинґер, Мацей Полейовський, Антон Осінський, Ян Оброцький, Ян Щуровський, Ян Щудловський). На думку мистецтвознавця Збіґнева Горунґа, судячи зі стилістичних особливостей та авторської манери, частину скульптур в інтер’єрі та на фасаді храму міг виконати Йоганн Ґеорґ Пінзель. На думку Бориса Возницького, автором скульптур у бічних вівтарях міг бути Францишек Олендський.

Посередині пресвітерію встановили головний вівтар храму. За вівтарем споруджено хори для ченців та ще один невеликий чернечий вівтар при східній стіні костелу.

Просторова конструкція головного вівтаря складається зі встановлених на високих цоколях 8 колон, які підтримують антаблемент. Колони також тримають масивні вигнуті консолі, які фланкують центральну частину композиції. Над менсою розміщено дарохранительницю. Вище, у срібній позолоченій рамці, був чудотворний образ Богородлиці Одигітрії, а над ним – велике різьблене розп’яття. Вівтарну композицію увінчував різьблений балдахін і зображення монстранції з гостією, яку адорують 2 ангели, встановлені на консолях. Колони та інші частини вівтаря оздоблено позолотою та різьбленими гірляндами у стилі рококо.

Серед художників, які виконали перші образи для костелу, в архівних документах згадано Марцина Строїнського та Остапа (Євстахія) Білявського. Останній намалював 5 образів для вівтарів у малих каплицях.

29 червня 1764 р. Вацлав Ієронім Сераковський урочисто освятив костел. У пам’ять про цю подію, а також на вшанування головного жертводавця М.Потоцького, у храмі вимурували 2 мармурові таблиці, які не збереглися. Бічні каплиці храму отримали такі посвяти: з південного боку,

перша від входу, – св. Антонія Падуанського, друга – Імені Ісуса, третя – св. Яцека Одровонжа. З північного боку, перша від входу – св. Томи Аквінського, друга – св. Домініка, третя – св. Вінцента з Феррари.

Після освячення костелу до нього перенесли частину ікон та пам’яток зі старого розібраного храму. У головному вівтарі вміщено чудотворний образ Богородиці Одигітрії та різьблене розп’яття XIV ст. У вівтарі каплиці Потоцьких встановлено алебастрову фігуру Богородиці з Ісусом. У каплиці св. Домініка помістили образ цього святого, який, як вважали у XVI ст., був привезений до Львова з Риму як дар генерала ордену М.Родольфі.

26 серпня 1766 р. через необережність художника Мацея Міллера, який малював орган, у костелі виникла пожежа. Як розповіла науковий співробітник Музею історії релігії Львова Олена Лузан, коли художник фарбував орган, подув сильний вітер і ємність із фарбою перекинулася на нагрівач, який використовував у своїй роботі майстер. Орган спалахнув миттєво і був знищений дощенту, суттєво постраждав інтер’єр, завалився оздоблений 4 скульптурами святих ліхтарик над куполом,

було пошкоджено фігури святих на фасаді. Пожежа знищила і мідне покриття даху.

У 1767 р. храм почали відбудовувати. За припущеннями дослідників, комплексне відновлення інтер’єрів костелу виконував А.Осінський, який у 1768-1770 рр. зробив для храму 16 великих дерев’яних фігур святих августинців, попарно встановлених під банею всередині святині. Скульптор вирізьбив фігури крилатих херувимів у головному вівтарі, а також фігури св. Августина та св. Домініка. Частина істориків мистецтва припускає, що спільно з А.Осінським над цими фігурами працювали Ф.Фесинґер та М.Палейовський.

У 1773 р. керівником оздоблювальних робіт був Пйотр Палейовський, який того ж року збудував 2 нові вівтарі в бічних каплицях. У 1775 р. за проектом П.Палейовського на куполі встановили новий ліхтарик.

17 травня 1778 р. роботи у храмі перервала пожежа, яка знову знищила дах, постраждали орган, частина інтер’єру та оздоблення головного фасаду. Ґрунтовну реставрацію костелу виконали у 1792-1804 рр., під керівництвом Клеменса Фесинґера. Пошкоджені скульптури реставрував Ф.Олендський, а після його смерті – Я.

Оброцький, який відновив пошкоджені фігури на фасаді храму. У 1795 р. сницар Пйотровський виконав літери латинського напису на тимпані, а Якуб Адамовський їх позолотив.

У 1800 р. збудовано кам’яні сходи перед головним входом, а у 1808 р. Якуб Крамковський зробив для храму новий орган на 26 регістрів.

Із дозволу магістрату у 1811 р. на руїнах нижнього ярусу оборонної вежі римарів, що була поряд із костелом (тепер на розі вул. Лесі Українки та вул. Підвальної), почали споруджувати дзвіницю. Вона проіснувала до 1882 р., після чого її розібрали через аварійний стан. Проте вирішили збудувати нову дзвіницю з південного боку від костелу. Проект виконав у 1865 р. Йозеф Браунзайс, того ж року проект реалізували. На дзвіницю підняли 4 дзвони (три старі – 1548, 1606 і 1607 р., та нововідлитий 1764 р.). Із нагоди побудови дзвіниці у 1867 р. фірма З.Мозера відлила невеликий дзвін вагою 19 кг.

Через небезпеку поширення епідемії холери у 1831 р. австрійська влада наказала ліквідувати старі поховання в підземеллях костелу та монастиря домініканців. Останки із саркофагів перепоховали на Личаківському кладовищі.

У XIX ст. у костелі встановлено низку епітафій у пам’ять: графині Юзефи Дуніної-Борковскої, губернатора Франца Гауера, жертв епідемії холери в Галичині, Миколая Радзейовського, художника Артура Ґроттґера, учасника польського національно-визвольного повстання 1831 р. Юзефа Алйози Ратценгайма, історика Генрика Шмітта, поетеси Марії Бартус, філантропа Тадеуша Жулинського, Мечислава Даровського та Кароліни Любомирської.

У 1831 р. художник Марцин Яблонський намалював великий образ «Розп’яття», який встановили навпроти амвону при вході до пресвітерію. Цей художник намалював для храму ще три ікони: св. Вінцента з Феррари, св. Томи Аквінського та св. Яцека Одровонжа. Образ св. Антонія Падуанського у 1837 р. намалював для костелу Йоганн Йозеф Гаар.

Ще один ремонт у костелі відбувся у 1838-1840 рр. На початку 1850-их за гроші графині Дідушицької у каплиці св. Вінцента встановили великий класичний вітраж, виготовлений у Мюнхені на вітражній фабриці баварського короля. У 1862 р. Роман Духенський відреставрував орган.

У 1869 р. у святині встановили 5 алебастрових надгробків фундаторів та доброчинців костелу,

які залишилися від старого готичного костелу. Надгробки XVI – поч. XVII ст., які належали Станіславові Влодеку, Вацлаву Дідушицькому, Єжи Дідушицькому, Янові Свашовському та шляхтичеві з родини Ходоровських, віднайшов у підземеллях храму Станіслав Кунасевич, реставрував їх Парис Філіппі. Це пам’ять про той давній готичний костел. На своєрідних саркофагах спочивають заковані в лати чоловічі постаті, що лежать майже навзнак, ледь обернені до глядача, переважно зі схрещеними ногами, інколи з головою, спертою на руку.

Ґрунтовно відреставрувала костел у 1892-1894 рр. фірма «Захарієвич-Сосновський». На куполі храму замінили світловий ліхтарик. Радикальних змін зазнав інтер’єр, повністю змінилася його кольорова гама. Стіни пофарбували у кремовий колір із рожевим відтінком, скульптури святих та елементи рельєфного декору (бази та капітелі колон і пілястрів, ґрати балконів тощо) вкрили позолотою. Нижні частини стін, цоколі колон та пілястрів обшили стюковими панелями, які імітували мармур. Поклали нову мармурову підлогу з чорно-білих плит. Старі дубові вікна замінили на металеві,

провели електричне освітлення.

На місці старого дерев’яного вівтаря, який тоді спорохнявів, встановили його точну стюкову копію сіро-блакитного кольору. На новому вівтарі використали всі скульптурні прикраси старого, проте з чудотворного образу Богородиці Одигітрії зняли стару срібну раму. Вівтар у каплиці Потоцьких також перебудували, замість старого дерев’яного встановили його стюкову копію, у якій використали старі елементи декору. Реставратори змінили загальний колір вівтаря із зеленого на червоний. Два дерев’яні вівтарі роботи П.Полейовського усунуто з бічних каплиць, на їхньому місці збудували нові. Усунули епітафію К.Любомирської, а епітафії А.Ґроттґера та М.Бартус перенесли на нові місця. Алебастрові надгробки з костелу перенесли назад у підземелля, яке відремонтували і відкрили для відвідувачів.

У 1910 р. у костелі встановили новий орган, який збудувала фірма родини Жебровських. В оформленні нового органу використали старі скульптури роботи С.Фесинґера.

За проектом Едґара Ковача виконали нові лави, неорококовий проспект органу, ґрати хорів, а також сповідальниці,

які 1912-1914 рр. спільно виготовили скульптор Петро Войтович і домініканець Даміан Станкевич. П.Войтович вирізьбив також 6 мармурових медальйонів із зображеннями святих, які встановили в бічних вівтарях, а також великий барельєф Серця Ісуса, який замість вівтарного образу встановлено в каплиці Імені Ісуса.

Проект нового стінопису не вдалося реалізувати через протести істориків та фахових реставраторів.

Значного суспільного розголосу набула спроба домініканців здати на брухт старі костельні дзвони XVI-XVII ст. та відлити в австрійській фірмі П.Гільцера у м. Віннер-Нойштадт нові. Щоби не допустити нищення цінних історичних пам’яток, намісник Галичини Анджей Потоцький викупив у ченців старі дзвони та розмістив їх у своєму маєтку в Кшешовіцах (тепер Малопольське воєводство, Польща).

Під час Першої світової війни реставрація храму призупинилася, а відновилася тільки у 1920 р. Тоді старий амвон замінили на новий, спроектований Зиґмунтом Ґенделем, виконаний Д.Станкевичем та П.Войтовичем. У 1920-их рр. скульптори виконали вівтар св. Марії Маґдалини, встановлений у хорах для монахів за головним вівтарем.

У 1930-их рр. Іван Багенський запроектував лави для цих хорів, проте їх так і не виготовили через початок Другої світової війни.

На початку 1930-их рр. 5 алебастрових надгробків знову перенесли із підземель до інтер’єру храму.

Доля храму після Другої світової війни і в період СРСР Під час Другої світової війни костел знову був пошкоджений, зокрема майже повністю згорів ліхтарик на куполі храму.

У 1946 р. домініканці виїхали до Польщі. Вони вивезли 20 залізничних вагонів різноманітного майна, зокрема монастирську бібліотеку та архів, частину літургійних речей та цінні ікони, серед яких – чудотворний образ Богородиці Одигітрії та образ св. Домініка. Також зі Львова вивезли алебастрову фігуру Богородиці з Ісусом. Проте, як розповіла О.Лузан, у 2009 р. львівські науковці Музею історії релігії дослідили, що автентична фігура насправді залишилася у Львові. Зараз її можна побачити на експозиції музею.

Радянська влада костел закрила і тривалий час його використовували як склад будівельних матеріалів, що належав фабриці ім. С.Кірова. Ймовірно, що саме тоді були понищені лави та пошкоджені деякі з епітафій.

У середині 1950-их рр. демонтували орган і перенесли його до концертної зали філармонії на вул. П.Чайковського (тоді зала належала Львівській консерваторії).

У середині 1950-их костел через його незадовільний стан вирішили відремонтувати. У травні 1955 р. реставрацію доручили співробітникові Інституту історії і теорії Академії архітектури УРСР Ю.Нельговському. Спершу відремонтували дах, у 1959 р. завершили ремонт ліхтарика на куполі, проте комісія не прийняла виконану роботу через її неякісність. Загалом першочергові роботи в костелі тривали до середини 1960-их рр. Частина монастирських будівель була передана обласному архіву, трапезна передана під їдальню поліграфічного училища.

У 1973 р. відремонтований костел разом із частиною монастиря передали новоствореному Музеєві історії релігії та атеїзму. З нагоди облаштування атеїстичного музею 1970 р. в кам’яної скульптури св. Катерини на південній частині даху над порталом забрали з рук хреста. Така ж доля спіткала скульптуру св. Івана Хрестителя у головному вівтарі, у ньому ж апостолів Петра і Павла позбавили відповідно ключів та меча,

і лише євангеліст Лука залишився зі своїм постійним символом – головою бика. Щоправда, і він із часом згубив свого пензля. Приміщення пристосовували для потреб музею і під куполом костелу підвісили «маятник Фуко», що мав наочно демонструвати напрямок та швидкість обертання Землі. В інтер’єрі розмістили низку опудал мавп та муляжів первісних людей для демонстрації еволюційної теорії Чарльза Дарвіна.

Згодом у костелі вирішили проводити концерти органної музики. Для цього до храму привезли два органи, один із костелу св. Мартина, другий – з костелу с. Поморяни Золочівського району на Львівщині. У вікнах бічних каплиць і хорів встановили 4 нових вітражі.

Церква після проголошення незалежності України і до наших днів Після проголошення незалежності України костел внесли до переліку пам’яток культурного надбання національного значення, що не підлягають передачі релігійним громадам. Деякий час у храмі відбувалися почергові богослужіння різних конфесій, концерти органної музики на найстарішому в Україні органі, діяла книжкова крамниця.

У 1994 р. храм передали в користування Українській Греко-Католицькій Церкві з умовою, що поряд із греко-католицькими відбуватимуться і римо-католицькі богослужіння. Оскільки у радянські часи святиню спрофанували, її заново освятили як церкву Пресвятої Євхаристії.

На сьогодні храм відвідують тисячі туристів із різних куточків України та світу. А мрією багатьох наречених є обвінчатися саме в цій церкві. Це може зробити кожна охоча пара, проте для цього вона провинна пройти спеціальне навчання для подружнього життя. Всі охочі обвінчатися повинні зголоситися до парафіяльної канцелярії не пізніше, як за три місяці до дати вінчання. Щоби отримати Святе Таїнство Подружжя, усі наречені зобов’язані прослухати перед подружні науки, зібрати необхідні документи та за три тижні до вінчання заповнити перед подружній протокол.

Ірина Лаб’як