Іванівка на Одещині – селище з кількома тисячами мешканців, але саме тут виростають гандболісти всеукраїнського рівня. Звідси вийшли двоє гравців національної збірної України, дев’ятеро підлітків уже мають звання кандидатів у майстри спорту, а місцева дитячо-юнацька команда двічі поспіль перемагала у Всеукраїнській шкільній лізі.
За цими результатами – 16 років роботи одного тренера, Сергія Латушкова який сам прийшов у гандбол випадково, але зумів перетворити його на справу життя.
Як тренеру вдається виховувати спортсменів такого рівня у невеликому селищі – з’ясовував журналіст Район.Березівка.
КомандаФутболіст, який став гандбольним тренеромСергій родом з Іванівки, виріс в Одесі закінчив університет імені Ушинського – за фахом викладач фізичної культури. Сам грав у футбол, гандболом ніколи не займався.
«Але так склалася доля», – розповідає тренер.
У 2010 році, працюючи інструктором-методистом дитячо-юнацької спортивної школи, він отримав пропозицію від людини, яка започаткувала гандбол в Іванівці, – Валерія Воскобойника Той запропонував молодому спеціалісту спробувати себе в новому для нього виді спорту.
«Казали – спробуй, тож я спробував», – згадує Сергій.
Саме Валерій Воскобойник, за словами тренера, дав йому перші вказівки, поступово навчаючи тонкощів гри. У селищі Сергій опинився не випадково – після навчання на бюджеті потрібно було відпрацювати три роки за направленням, а дружина родом з сусіднього села.
Перший набір і перші перемогиСправжнім початком власної тренерської історії Сергій вважає дітей 2002 року народження – тих, кого він набрав із другого класу і вів аж до випуску зі школи.
«Вони двічі стали чемпіонами України у 2015 та 2016 роках. У 2016 році вони виграли престижний міжнародний дитячо-юнацький турнір з гандболу в Данії. Це був мій перший успіх», – говорить тренер.
Далі були нові покоління вихованців – команди різних років народження регулярно виходили у фінальні частини чемпіонатів України та їздили на європейські турніри, здобуваючи призові місця.
За словами Латушкова, секрет у тому, що школа концентрується на одній віковій категорії роками, приділяючи дітям максимум уваги, замість того щоб розпорошувати зусилля на кілька груп одночасно.
Хлопці 2012 року народження, які прийшли з першого класу, продовжили традицію – двічі поспіль вигравалиУкраїнську шкільну лігу, а перед цим команда 2011 року народження також стала найсильнішою в Україні.
Латушков наголошує, що система тренувань під час важливих змагань передбачає навантаження до двох занять на день – саме така інтенсивність, напрацьована за 16 років, дає стабільний результат.
Успіх невеликої школи Сергій пояснює не лише системною роботою, а й особливою атмосферою.
«Згуртованість, довіра одне до одного, і розуміння, що ми граємо за честь свого маленького селища», – каже тренер. – «У нас є таке поняття, як гандбольна родина. Тобто де діти, батьки, всі разом».
Ця «родина» проявляється й у спільних культурних заходах – команда разом з батьками організовує ярмарки, концерти до 8 березня та Дня матері, де діти готують номери та сценки.
За словами Латушкова, є благодійники, вихідці з Іванівки, які повністю фінансують виїзди команди на змагання, забезпечують хлопців екіпіруванням – від шкарпеток і футболок до курток і рюкзаків. Бюджет тільки на форму цього року становив майже 400 тисяч гривень.
Маленький зал і великі виїздиСпортивний комплекс в Іванівці має нестандартні розміри – 28 на 18 метрів замість стандартних 40 на 20. Для наймолодших вихованців це не критично, але для старших дітей брак простору позначається на грі у великих залах – за словами тренера, звичка до «неповних» 10 метрів дистанції потім даються взнаки під час матчів у стандартних приміщеннях.
Аби компенсувати це, команда багато їздить на збори та турніри – до Ужгорода, Львова, Києва, Броварів, а також в Одесу, де на кубку хлопці грають у стандартному залі проти дорослих команд, отримуючи цінний ігровий досвід.
Однак через постійні виїзди діти регулярно пропускали уроки та контрольні роботи, а вчителі не завжди йшли назустріч – учні часто повертались зі змагань пізно ввечері в неділю, коли однокласники вже опрацювали новий матеріал. Розв'язання проблеми Сергій знайшов через програму Федерації гандболу України «Шлях чемпіонів».
За підтримки начальниці відділу освіти Тетяни Штикової та державного тренера федерації Олександра Чайченка домовленості довели до підписання меморандуму про співпрацю – на церемонію приїжджав заступник міністра молоді та спорту
Олексій Нікітенко
Спеціалізований клас в Іванівському ліцеї дасть дітям гнучкий графік із можливістю дистанційного навчання під час виїздів та два тренування на день замість одного – вранці й після сьомого уроку.
Також організували посилене харчування для спортсменів і додаткові заняття англійською мовою за програмами ЮНІСЕФ – аби в майбутньому хлопці могли вільно спілкуватися за кордоном, коли поїдуть змагатися чи грати в закордонні клуби.
Кандидати в майстри спорту у 14 років і гравці збірноїЦього року дев'ятеро гравців команди 2012 року народження, здобувши перемогу в чемпіонаті України, отримали звання кандидата в майстри спорту – у віці 14 років. Це Іван Воскобойник Єгор Бублик Нікіта Кучальський Олександр Дерик Іван Бабенчук Максим Кравець Максим Москвич Владислав Дібров Дмитро Мельниченко
А двоє вихованців Латушкова, Руслан Діякону та Дмитро Коваленко вже грають за національну збірну України – Руслан навіть відзначався забитими м'ячами в останньому матчі збірної.
«Хлопці, в маленькому залі, в селищі Іванівка, ви виростете і будете грати в збірній України»,
– каже тренер, згадуючи, як мотивує дітей власним прикладом випускників.
Серед нинішніх вихованців Сергій виділяє гравів, деяких з них вже намагаються переманити інші тренери, пропонуючи різні хитрощі. За прогнозом Латушкова, щонайменше троє гравців з нинішнього складу команди 2012 року народження в майбутньому вийдуть на топ-рівень.
Наступна ціль команди – підтвердити чемпіонський статус юнаків 2012 року народження. Паралельно ліцей планує розвивати й інші види спорту – футбол, регбі, баскетбол і волейбол: минулого року команда посіла друге місце в Березівському районі з футболу, поступившись лише знам'янським футболістам за різницею забитих і пропущених м'ячів.
«Наші діти – це наше майбутнє. Без здорових дітей, вихованих, сильних, мужніх, витривалих, не буде нашого майбутнього», – підсумовує тренер.
На запитання, що для нього найцінніше в цій роботі – перемоги чи щось інше, Сергій відповідає без вагань: діти, яких він любить, як власних. Емоційно найважче, за його словами, було відпускати перших вихованців – тих самих чемпіонів 2002 року народження, які виросли, одружилися і завели власних дітей, а нині приходять у гості вже дорослими людьми.
