Микола Миколайович Єгоров (с. Малі Будища) прийшов до редакції сам, як-то кажуть, «з корабля на бал», а він – з майдану і до нас. Прийшов, аби розповісти про події, які сколихнули всю Україну, а ще висловити обурення… «Мене здивувало те, що в 2004 році Гадяч був дуже активним, а зараз активність впала настільки…» — говорить.
«Чого так?» — питаю.
«Можливо, зневірилися, а можливо, й бояться. Бачив на майдані гадячан, та їх були одиниці. Тому мене й хвилює, що яка була активність у 2004, а зараз?! Розумію, що люди зневірилися, але це ж віра не в щось, а в свободу!» Микола Єгоров розповідає, що був у Києві у своїх справах, та після першого розгону майданівців «Беркутом» вийшов і сам.
«Побачив на барикаді величезний напис: «Якщо ваших дітей не били, тоді «Беркут» іде до вас!» Мене вразило це, тому й пішов туди. Це основна моя ідея. Потім був і на марші мільйонів, і суд пікетували – відбили двох людей. А вчора серед ночі включив телевізор і як побачив знову штурм — то не міг всидіти. Зібрався. Поки доїхав, то було годин п’ять. Трохи не встиг, бо кажуть, там з 2-ї до 4-ї ранку було найтяжче.
Відтісняли людей трактором, розбирали, розтягували барикади. Билися «стінка на стінку». Жах!» — згадує Микола Єгоров.
«На марші мільйонів було страшенно тісно — усі вулиці забиті людьми. Дуже цікавий був антимайдан. До нього ж неможливо пройти – усе обгороджено автобусами впритул до будинків. Не то що дістатися туди ніяк, навіть побачити нічого не можна. Через автобуси ніяк – бо всі стекла затоновані. Трохи видно було через водійські кабінки – там діти («Беркут») у касках, протигазах… Обходити туди дуже далеко, і впускають тільки по списках.
На нашому майдані також барикади огороджені, та є вільний прохід. Там, правда, стоять чергові, дивляться, щоб п’яних не пускали. І всі спокійно заходять, кому треба – виходять.
На майдані стоїть черга киян, щоб здати теплий одяг мітингувальникам і харчі. Це я до чого: навіть якби хотів хтось підтримати антимайдан речами чи їжею, то туди ж пройти неможливо», – говорить Микола Миколайович.
«Які Ви робите прогнози, допоки люди збираються стояти?» – питаю.
«До кінця! А кінець такий: наказати винних, міністра Захарченка не тільки зняти,
а й під трибунал. Також випустити невинних. Щодо відставки уряду – то це більше вимога опозиції. Ну ще додають, щоб очистити майдан від «Беркуту». Хоча люди бояться, що якщо майдан розженуть, то почнуть розправлятися з мітингувальниками поодинці».
7 спогадів, які залишив євромайдан Миколі Єгорову:
1. Священики різних конфесій правили служби… Дуже класно вела себе Руслана, вона скрізь устигала: тут на сцені говорить, тут вибігає до міліції, тут спускається просто до людей. Жанна Д’Арк та й усе!
2. Дуже сподобалося, як підтримували кияни. І взагалі атмосфера на майдані. Наприклад, було так: хтось виступає, тут роблять оголошення: «Жіночка з Донецька відбилася від групи, будь ласка, підійдіть до трибуни». Потім — «кому де стало погано, зразу ж звертайтеся». Уже зразу організовують і медиків.
3. Своїми очима бачив побитих під час «зачисток». На Хрещатику люди потравилися газом, то зі сцени оголосили: «Хто може, піднесіть молоко та лимони». Уже через 15 хв. біжить чоловік з двома лимонами і пляшкою молока. Купить він ніде не купив би, усе закрито. З дому приніс – з холодильника взяв і приніс!
4. У ніч (з вівторка на середу) уже ні кави, ні чаю не було. Холод, правда, не відчувався, хоча й було 15 чи 19 градусів. Здивувало: одна жіночка принесла термос півлітровий. Скільки ж там того чаю, та все одно несе! «Будь ласка, будь ласка, кому гарячий чай». Я сьорбнув, то був кип’яток. Тут раз – і вона зникла. Через деякий час знову біжить з гарячим термосом, видно, десь близько живе. Ото так нас підтримувала.
5. Коли був розгін, то казани позабирали, палатки порізали.
6. Людей більшає. О 8-й годині ранку починали ставити барикади, бо все відтягли. Почали стягувати бочки, щити… І тут іде інтелігентна бабуся, ледве йде, уже ж у літах, і тягне шматок дошки на барикаду. Ото так!
7. Роздавали каски. Я був у своєму картузі, на нього б вона не налізла, тому мені дали шапку (простеньку, в’язану), на яку я й одягнув каску».
Олена Козаченко
* Розмова відбулася в четвер, 12 грудня.
