44-річний військовослужбовець із Рівненщини Олександр Нестерук повернувся з російського полону 19 червня 2025 року. У неволі він пробув з 6 грудня 2024-го. Боєць третьої танкової бригади воював на Куп’янському, Ізюмському та Сватівському напрямках. Чоловік зазнав поранення під час штурму, три дні його катували, потім — табір, СІЗО та понад три місяці в Мордовії. Про повернення на фронт з-за кордону, бої, полон і обмін — він розповів Суспільному. Повернувся з Німеччини, щоб воюватиОлександр Нестерук брав участь в АТО, служив на Донеччині, потому працював далекобійником в Європі. Повномасштабне вторгнення застало його у Німеччині.
"Дружина подзвонила о шостій ранку, що почалася війна. Я їй кажу: буду вертатися, бо не можу там сидіти. Вона переконувала мене лишатися. Але я сказав — ні, приїду і все. Думаю, це обов’язок кожного чоловіка", — пригадав Олександр.До України він повернувся у травні 2022 року, а мобілізували його в листопаді. Через чотири тижні підрозділ був "на нулі" на Куп’янському напрямку.
Одні ділилися житлом, інші — "здавали"Зі слів чоловіка,
на Харківщині українських військових спершу прийняли місцеві жителі.
"Був дід Вітя і його дочка. Кажуть: «Заходьте, хлопці, до нас». Ми їм допомагали, чим могли. Дід такий веселий був, любив співати. То ми його вчили українських пісень. Потім те село майже "рознесли", він виїхав, а ми лишилися".За словами Олександра, у деяких селах залишалися люди, які чекали на прихід російських військ та наводили вогонь на позиції ЗСУ. Обстріли були масованими — з танків та артилерії. Були поранені й загиблі.
Згодом підрозділ перекинули на Ізюмський та Сватівський напрямки. Чоловік згадав загибель медиків, із якими дружив:
"КАБ упав прямо їм у будинок — і десять чоловік за раз. Молоді, золоті хлопці". "Я думав, що мені відірвало ногу"На початку грудня 2024 року підрозділ зайшов у кільце. Довелося йти болотами, із 50 кілограмами спорядження. 6 грудня, розповів Олександр Нестерук, потрапив під удар:
"Я тільки виходжу, чую, що дрон наді мною. Побачив вогняну кулю — і відразу контузія. Ліва рука, ліва нога, права нога — все поранене. Я думав, що мені відірвало ногу. Почався штурм".
Російські військові закидали позицію газом і гранатами. Побратим прикрив його тілом, заштовхнув у невелику "нірку".
"Я чув, як вони зайшли і сказали: «Стріляй в голову». Думав — все. Лежав і чекав. Думав, що ж там на небі? Було дивне відчуття спокою. Хвилювався тільки, чи знайдуть мене рідні, щоб поховати", — пригадав Олександр Нестерук.Його не помітили — засипало землею після вибухів. Коли російські військові пішли, чоловік чотири години повз до позицій. Двічі зачепився за розтяжки — врятував маленький ліхтарик.
Згодом його виявив дрон, який провів до військових. Олександр додав: спершу подумав, що це українці, але це були росіяни:
"Я такий радий підходжу і кажу українською: Третя танкова, я такий-то. Пауза — і чую: «Пі*ар». І я зрозумів — це полон". Катування та "польовий телефон"Перші три дні, за словами чоловіка, його катували:
"Катували током — польовий телефон накручуєш, він дає розряд. Паяльник гріли, пальця хотіли відкусити. Питали, де комбат живе".Після цього його утримували понад два місяці у таборі, згодом перевезли до СІЗО у Старому Осколі, а потім — до Мордовії.
"Ми не бачили сонця"У Мордовії, розповів Олександр, в камері 4 на 4 метри перебували десятеро людей:
"Стоячи їси, столу нема. Вікна замуровані, сонця не бачили. Лише лампа, як в інкубаторі. Туалет — просто діра без дверей. Вода — з присмаком каналізації. Вранці каша з відходами мишей, і постійно давали їсти капусту".Чоловік дододав, що схуд на 25 кілограмів, але голоду не відчував. З юності займався спортом, любив боксувати.
"Скільки служив — у мене всюди була груша. Щодня, коли була можливість, тренувався по кілька годин. Через це у мене позивний Боксер", — зазначив Олександр Нестерук.Він додав, що триматися в умовах полону допомагала віра:
"Молився своїми словами: Боже, щоб попасти на обмін і щоб в Україні знали, що я живий". "Котлета — значить обмін"Чоловік пригадав, як 19 червня 2025 року в колонії несподівано дали котлету:
"Кажу хлопцям — обмін точно. Хоч і сам не вірив".За кілька годин його викликали. Під час так званої "підготовки" наказали говорити, що умови утримання добрі. Разом із пів сотнею полонених його везли в тісних машинах із мішками на головах.
Згодом посадили в літак.
"Чую — знижаємось. Відчиняється платформа. Піднімаю голову — автобуси «Гомель Белтранс». І думаю — оце воно", — додав чоловік. "Сльози текли самі"Про повернення в Україну Олександр Нестерук пригадав:
"Сто кілометрів їхали до Чернігова — і всі села вздовж траси тисячі людей з прапорами. Діти з плакатами. Думаєш — невже ця мить настала. Після обміну зателефонував дружині, яка всі інстанції підняла на ноги, поки я був у полоні. Вам не передати словами. Таке відчуття — раз у житті".Чоловік уже пів року як вдома після лікування та реабілітації. Добудовує домівку, присвячує час сім'ї, мріє про перемогу.
"Нема такої радості, яка мала би бути. Дивишся, скільки хлопців везуть "на щиті", дивишся, як країну грабують і з мільйонами втікають за кордон — і нема тої радості. Хотів би ще служити, у мене страху до того нема, але поки що здоров'я не дуже, і хочу трохи побути з рідними. Але, вірю, що все буде добре. І буде Україна наша. І ми мусимо перемогти в цій війні стовідсотково, виходу іншого нема".За словами чоловіка, досі не знає, як йому так пощастило пробути в полоні лише трохи більше ніж пів року. У нього є версія, що родина наймала військового адвоката і той надсилав численні запити. Також, ймовірно, на обмін вплинуло те, що він був поранений — тоді обмінювали важкохворих, поранених, людей старших 50 років та молодших 25-ти.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
