Російські окупанти продовжують вбивати наших захисників та захисниць. Громади Вінниччини повідомляють жахливі звістки про загибель Анатолія Завадського, Катерини Дудник, Максима Чекурди, Юрія Ярцуна, Віталія Макара, Ярослава Обертюха, Євгенія Стриженюка, Тараса Маляренка, Володимира Регана та Олександра Олівка, повідомляє I-VIN.INFO.
Ямпільська громада отримала чергову трагічну звістку з фронту. Після отриманих під час виконання бойового завдання поранень помер військовослужбовець ЗСУ, уродженець села Нечуївка Анатолій Анатолійович Завадський, 1971 року народження.
Анатолій Завадський мав військове звання головного сержанта ЗСУ та обіймав посаду командира відділення патрульного взводу патрульної роти патрульного батальйону однієї з військових частин.
Воїн помер 9 вересня 2026 року у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в Одесі.
10 вересня Джулинська громада провела в останню путь свою землячку, Захисницю України Катерину Дудник. На щиті вона повернулася до рідної Тернівки, де на неї чекали найдорожчі люди — батьки, сестра, племінники та рідні.
У лютому 2026 року Катерина стала до лав Збройних Сил України. Вона служила солдатом, кухарем підрозділу матеріально-технічного забезпечення батальйону безпілотних систем. Її щоденною справою було дбати про військових, готувати для них їжу та сумлінно виконувати свій військовий обов’язок.
18 серпня 2026 року життя Катерини обірвалося на Харківщині. Захисниця загинула внаслідок удару ворожого безпілотника під час виконання службових обов’язків із захисту України.
Підтвердився факт загибелі військовослужбовця Максима Олександровича Чекурди із села Сільниця Тульчинської громади. Старший солдат загинув 19 травня 2025 року під час штурмових дій противника неподалік населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області. Максим Чекурда служив стрільцем-номером обслуги механізованого підрозділу та до останнього виконував бойове завдання.
Максим Олександрович Чекурда народився 25 березня 1995 року та проживав у селі Сільниця Тульчинської громади.
Військовослужбовець мав звання старшого солдата та служив стрільцем-номером обслуги 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти.
19 травня 2025 року під час штурмових дій противника із застосуванням FPV-дронів та мінометного обстрілу неподалік Торського Краматорського району Донецької області Максим Чекурда прийняв свій останній бій.
Крижопільська громада отримала звістку про загибель військовослужбовця Юрія Олександровича Ярцуна. Старший солдат загинув 9 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мирноград Покровського району Донецької області. Воїну було 39 років.
Юрій Ярцун народився 3 травня 1986 року. 9 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання зі стримування військової агресії Російської Федерації в районі Мирнограда Покровського району Донецької області військовослужбовець загинув.
Юрій Ярцун мав військове звання старшого солдата та служив снайпером першої категорії 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення.
Після майже трьох років невідомості офіційно підтвердили загибель військовослужбовця Віталія Миколайовича Макара. Він вважався зниклим безвісти з 15 листопада 2023 року. За результатами молекулярно-генетичної експертизи встановлено, що Віталій загинув під час виконання військового обов’язку в районі населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області.
Віталій Макар вважався зниклим безвісти з 15 листопада 2023 року. Відтоді його рідні чекали на підтвердження інформації про його долю.
Після проведення молекулярно-генетичної експертизи та ідентифікації офіційно підтверджено, що Віталій загинув під час виконання військового обов’язку, захищаючи Україну, її незалежність і територіальну цілісність.
Останній бій Віталія Макара відбувся в районі населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області. Після встановлення особи загиблого Захисника його тіло повертають до рідної Вапнярської громади для поховання.
Городківська громада отримала трагічну звістку з фронту. У російсько-українській війні загинув військовослужбовець, старший солдат Ярослав Михайлович Обертюх, 1984 року народження. Захисник віддав життя, виконуючи бойове завдання на Донеччині.
Ярослав Обертюх служив гранатометником 3-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення.
Свій останній бій військовослужбовець прийняв 9 вересня 2026 року біля населеного пункту Добропілля Покровського району Донецької області.
Понад рік родина та громада чекали звістки про воїна із Савинців.
Та надія змінилася невимовним болем – Герой загинув, захищаючи Україну.
Євгеній Стриженюк проходив військову службу на посаді водія 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення батальйону військової частини 3043 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
Воїн загинув 31 липня 2025 року в районі населеного пункту Новоекономічне Покровського району.
11 вересня Вінниця проводжала в останню путь відданого сина України Тараса Маляренка (позивний «Маляр»). Наш земляк став на захист рідної землі у березні 2022 року. Спершу він служив у 379-му окремому батальйоні охорони та обслуговування, де відповідав за забезпечення підрозділів боєприпасами та оснащенням на найгарячіших ділянках фронту. Згодом головний сержант долучився до лав 109-ї окремої бригади територіальної оборони. На посаді гранатометника він мужньо виконував завдання на Донецькому напрямку. Свій останній бій Тарас прийняв 15 травня 2025 року поблизу села Стара Миколаївка Краматорського району. Йому було 42 роки.
Маляренко Тарас Васильович народився 11 березня 1983 року у Вінниці. Навчався в середній школі №27, а згодом закінчив Вище професійне училище №11 за спеціальністю «Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування». Після проходження строкової служби в армії Тарас усе своє професійне життя присвятив улюбленій справі, працюючи, зокрема, у ТОВ «Аріта». У щасливому шлюбі разом із дружиною виховував двох синів, яким зараз 16 та 12 років.
10 вересня Вінниця проводжала в останню путь воїнів-добровольців Володимира Регана та Олександра Олівка.
Реган Володимир Володимирович став на захист країни у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Свій бойовий шлях воїн із позивним «Дядя Вова» пов’язав із 59-ю окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка. У лавах 9-го окремого мотопіхотного батальйону він віддано виконував обов’язки водія-механіка БМП. За високу професійність і вірність військовій присязі Володимир був відзначений медаллю «За службу українському народу». На його долю випали найважчі випробування у запеклих боях на Донеччині. Життя воїна обірвалося 26 грудня 2024 року під час бойового зіткнення з ворогом поблизу села Нововасилівка Покровського району. Герою назавжди — 50 років.
Донедавна доля Володимира Регана залишалася невідомою. Мати військового, Надія Іванівна, до останнього сподівалася, що син живий, і була постійною учасницею вінницьких акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти. Проте побратими свідчили про трагічні обставини: через наступ російських військ евакуювати пораненого бійця не судилося.
За словами Наталії, дружини полеглого воїна, рішення захищати рідну землю Володимир прийняв миттєво. Оббивав пороги військкомату, поки з третьої спроби його нарешті не мобілізували.
Володимир Реган народився 6 березня 1974 року у Стадниці. Після здобуття базової середньої освіти у місцевій школі він опанував спеціальність механізатора в Гущинецькому вищому професійному училищі. Згодом пройшов строкову службу в армії, після чого повернувся до рідного села. Володимир мав справжнє покликання до хліборобської справи: працював у місцевому сільгосппідприємстві та на власній землі. Останнім цивільним місцем його роботи стало ТОВ «Поділля-залізобетон», де працював бульдозеристом. Особливою гордістю Володимира була його родина: він був коханим чоловіком, щасливим батьком двох доньок, надійним сином і братом.
Олівко Олександр Валерійович у цивільному житті був пастором вінницької церкви «Світле життя». Із 2014 року він активно волонтерив, допомагаючи війську, а на початку масштабної російської агресії добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Свій перший бойовий досвід здобув під час оборони Києва. Згодом Олександр став професійним снайпером у складі 1-го штурмового батальйону 3-го армійського корпусу. На передовій мав позивний «Капелан», який відображав його духовне покликання, людяність та непохитну віру.
Олександр відзначався мужністю та неабиякою витривалістю, займався відбором і підготовкою майбутніх снайперів як для свого бойового підрозділу, так і для 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Фронтовий шлях воїна пролягав через найгарячіші точки: від Київщини до Запорізького, Херсонського та Бахмутського напрямків. За час служби Олександр пройшов військові щаблі від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта. Життя Захисника обірвалося 5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання. Йому було 50 років.
За мужність та героїзм Олександр Олівко отримав високі нагороди, серед яких: державна відзнака – орден «За мужність» III ступеня, почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а також медаль «За сприяння обороні Києва» та почесна відзнака «За мужність та відвагу».
Олександр Олівко народився 23 червня 1976 року у Херсоні, звідки невдовзі його родина переїхала до Вінниці. Тут він навчався у середній школі №27, але свідоцтво про базову середню освіту отримав у Погребищі. Там же закінчив вище професійне училище, здобувши спеціальність водія-автослюсаря. Ще у підлітковому віці Олександр щиро увірував у Бога, і ця віра лише зміцніла після проходження строкової служби в армії.
Свій духовний шлях чоловік успішно поєднував з активною професійною діяльністю у торговельній сфері. Він розпочав кар’єру з посади менеджера у фірмі «Маріо», а згодом відкрив власний магазин сантехніки «Благо». У щасливому шлюбі разом із дружиною виховував чотирьох дітей – трьох донечок і сина. Сьогодні його вісімнадцятирічний син перебуває у лавах Збройних Сил України, куди пішов добровольцем, наслідуючи батька.
Читайте також, ліс із пам’яттю поколінь: на Вінниччині хочуть створити заказник «Прадідові дуби».
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: зі сторінок громад
