Село Мала Рогань стало об’єктом нападу росіян у перший день війни. Він знаходиться за кілька кілометрів від Харкова і за кілька кілометрів від кордону з Росією. «На нас падало все, що могло впасти. Бомби, ракети, гранат. Тут важко жити», – каже один із тих, хто вижив, Василь.
Його будинок, що згорів, стоїть на околиці села. У дворі машини зі слідами ракет, а метрів за десяток підбитий російський танк. Поряд із танком дві могили. «У нас тут війна, такий російський світ», — наголошує Василь.
Росіяни можуть повернутися
Росіяни стояли поруч із його домом. “Перед нашим селом поставили танки, і 24 лютого вони увійшли”, – розповідає чоловік.
«Ми з сім’єю сховалися у підвалі та сиділи в ньому, поки не перестали стріляти. Ми хотіли залишитися там, бо було страшно виходити, але вода прийшла до підвалу і більше там залишатися було неможливо», — він пояснює.
Тепер він збирається ночувати у дочки у Харкові. Боюся залишитись на ніч. Що ще гірше, він відчуває, що росіяни можуть знову напасти на село будь-якої миті. Тим більше, що обстріл Харківської області не припиняється вже кілька днів.
Росіяни намагаються відновити свої позиції, що оточують місто села та квартали щодня бомбардують і обстрілюють. Українська армія зміцнює оборону та будує нові укріплення.
«Це було жахливо, коли над нами літали ракети, бомби, літаки», — каже Ліда, жінка похилого віку, яка теж сховалась у підвалі свого будинку. Вона не встигла піти. Росіяни оточили усі виїзди. На щастя, наголошує вона, синові вдалося відвезти онука до сусіднього села.
«Усі молоді люди, які мали машини, забрали своїх маленьких дітей і, незважаючи на обстріли, намагалися звідси втекти, а ми, старші, залишилися і сиділи в підвалі протягом усього обстрілу», — додає він.
Вони не хотіли вірити у війну
Задовго до першого пострілу жінка почула, що війна наближається. “Байден говорив про це, але ніхто з нас тут не повірив цьому, навіть мій чоловік, але я мав передчуття, що так і буде”, – зізнається він.
“Мій чоловік сказав, що Путін точно не нападе на нас, і весь час запевняв нас, що війни не буде”, – наголошує він. Ми надані самі собі. Ми не знаємо, що зараз буде, коли і звідки щось може на нас напасти Їх постійно звільняють, вони не відпускають», — додає він.
Гала, подруга Ліди, досі не може повірити, що дожила до нової війни. Він нагадує, що на цих територіях українці та росіяни жили пліч-о-пліч, як два споріднені народи, і що Україна багато разів годувала Росію.
