Нам в Україні видається абсолютно зрозумілим, що бійці ПВК Вагнера повинні нести кримінальну відповідальність за воєнні злочини. Чи насправді все так просто?
Останні тижні ми мали можливість спостерігати за публічним відкритим конфліктом між ватажком ПВК Вагнера Євгеном Пригожиним та Міноборони Росії щодо боєприпасів. Паралельно цьому конфліктові деякі колишні вагнерівці розповіли про численні скоєні ними злочини на українській території після початку повномасштабного вторгнення.
Нам в Україні видається абсолютно зрозумілим, що бійці ПВК Вагнера повинні нести кримінальну відповідальність за воєнні злочини в Україні, а за дії самої ПВК має нести відповідальність російська держава.
Проте, чи насправді все так просто та очевидно? Почнемо зі статусу бійців групи Вагнера.
Чи є вони найманцями?
У ЗМІ можна часто почути слова «найманці ПВК Вагнера…». Однак, скоріше за все не так багато бійців групи Вагнера будуть відповідати за критеріями правовому статусу найманця.
Так, найманцем за Додатковим Протоколом 1 від 1977 року до Женевської конвенції що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів є людина,
яка:
a) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті;
b) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;
c) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і якій дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони;
d) не є ні громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті;
Публічність самого Пригожина також грає важливу рольe) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті;
f) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, для виконання офіційних обов’язків як особи, яка входить до складу її збройних сил.
Певно, що більшість вагнерівців є громадянами Росії і навряд чи матеріальна винагорода у них істотно перевищує винагороду військового армії РФ.
Відтак, за 1−2 критеріями більшість вагнерівців не підпадає під визначення «найманець».
Складнішим є питання, чи є члени ПВК Вагнера збройними силами у війні Росії проти України в розумінні статті 43 Додаткового Протоколу 1 від 1977 року до Женевської конвенції, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Питання в тому, чи мають вони право на участь у бойових діях та на статус військовополоненого. Для цього слід визначити, чи перебувають ці люди під командуванням, відповідальним перед Росією та чи підпорядковані вони внутрішній дисциплінарній системі. Про важливість цієї складової у контексті відповідальності російської держави за дії групи Вагнера йтиметься нижче. Це важлива складова.
Кримінальна відповідальність вагнерівців за воєнні злочини в Україні
Члени групи Вагнера можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинені ними воєнні злочини в Україні (порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, екоцид та геноцид). Окрім України це можна зробити в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі (воєнні злочини,
злочини проти людяності, геноцид), а також за механізмом універсальної юрисдикції в третій державі.
Відповідальність держави Росія
Росія як держава і ПВК Вагнера не один рік демонстрували світові спектакль під назвою «ми на маємо один до одного жодного відношення».
Всі все розуміли, але формально приписати поведінку ПВК Вагнера Росії було складно.
Чому?
1. Законодавство в Росії не визнає діяльність таких ПВК, тому їхній правовий статус відрізняється від офіційного статусу збройних сил.
Це говорить про те, що РФ не несе автоматичної відповідальності за порушення міжнародного права бійцями ПВК Вагнера.
2. Треба довести, що ПВК Вагнера діяла за вказівками, керівництвом або контролем Росії.
І ось тут криється складність, тому що доводити треба вплив Росії як держави на конкретні порушення.
Тобто треба довести, що російські військові здійснювали командування або контролювали бойовиків ПВК Вагнера, які вчиняли воєнні злочини у кожному конкретному випадку, чи це була Буча, чи Соледар, чи, наприклад, Бахмут.
Війна в нашій країні змінила ситуацію.
Невдачі на полі бою змусили Росію і групу Пригожина значно відкритися,
починаючи з державної програми вербування зеків до офіційних повідомлень Міноборони РФ про взаємодію з ПВК Вагнера.
Публічність самого Пригожина також грає важливу роль. Як звісно і його нещодавні істерики з вимогами до Шойгу та Герасимова надати боєприпаси.
Як треба доводити зв’язок ПВК Вагнера з Росією?
Як вже вказувалося у попередньому абзаці, російське законодавство не визнає діяльність ПВК, тому для того щоб пов’язати російську державу та ПВК Вагнера нам слід розглянути їхні фактичні відносини.
У таких випадках використовуються два підходи (критерії) — загальний та ефективний контроль держави над недержавним збройним формуванням.
Найбільш авторитетним вважається підхід Міжнародного Суду ООН, який сформулював критерій «ефективного контролю».
За цим критерієм перевіряти необхідно вплив держави на конкретну поведінку яка порушує міжнародне право і для того, щоб така поведінка була приписана державі, службовці/посадовці цієї держави повинні здійснювати тактичний контроль над операціями, під час яких були скоєні відповідні злочини.
Для доведення «ефективного контролю» російської держави над ПВК Вагнера нам потрібна детальна інформація про зв’язки між командуванням російської армії та ПВК Прігожина по кожній конкретній операції.
Трохи інша справа з доведенням «загального контролю».
Критерій «загального контролю» стосується стратегічного рівня, тобто в цьому випадку необхідно довести лише те, що група Вагнера виконувала місії в просуванні стратегічних інтересів Росії, що є очевидним у контексті участі групи Вагнера у війні в Україні.
За такого сценарію, вплив держави на діяльність ПВК може поширюватися лише на планування на високому рівні. Посадовці не мають контролю над засобами і методами ведення бойових дій групи або над тим, як окремі бійці діють на полі бою.
На думку суддів трибуналу по колишній Югославії, поведінка ієрархічно структурованої групи приписується державі, якщо ця держава здійснює «загальний контроль» над групою, не тільки шляхом надання обладнання та фінансування, але й шляхом координації або допомоги у плануванні її військової діяльності. Ці фактори оцінюються в контексті ширших взаємовідносин між організацією та державою, а не зосереджуючись на конкретних операціях, під час яких відбуваються порушення міжнародного права.
Таким чином Міжнародний трибунал по колишній Югославії підтримував критерій «загального контролю»,
але мова велася в контексті інтернаціоналізації злочину.
Підтримує підхід «загального контролю» Міжнародний Комітет Червоного Хреста та Міжнародний кримінальний суд (лише для цілей класифікації злочинів).
Що далі? або Висновок
У 2019 році в Harvard Journal of National Security Гарвардської школи права було опубліковано есе «П’ять юридичних висновків із сирійської війни». Один з висновків — держави продовжуватимуть агресивно використовувати приватних військових підрядників в наступальних операціях.
Автори зазначали, що незважаючи на ризики, переваги використання ПВК по типу ПВК Вагнера, можуть бути значними для держав, зацікавлених у приховуванні своєї участі в іншій державі. Це пояснюється тим, що ПВК дозволяють державам-агресорам використовувати прогалини в міжнародному праві для отримання військової переваги і активніше проводити військові дії з мінімальними політичними чи правовими наслідками.
Заперечуючи достатній контроль над групою Вагнера раніше, Росія уникала юридичної відповідальності за дії групи, однак супротив України і сила Збройних Сил нашої держави оголили взаємозв'язок Росії і ПВК Вагнера і це є важливим кроком на шляху покарання Російської Федерації за все те, що скоєно групою Вагнера на території України.
За яким би критерієм (ефективний чи загальний контроль) не визначався рівень зв’язків групи Вагнера та Росії, з нашою волею, бажанням та існуючою міжнародною підтримкою ми здатні скласти правдиву картину завершити ганебну історію існування цього утворення.
За дії ПВК Вагнера в Україні понести відповідальність мусить російська держава, а бійці ПВК повинні опинитися у тюрмах.
Впевнений, ми можемо це зробити. Попереду велика, складна, але дуже цікава і важлива робота. Важлива не тільки для нас, а і для всього світу.
Приєднуйтесь донашого телеграм-каналуПогляди NV
