Ріпак дає високі врожаї за умови родючих ґрунтів, правильної агротехніки та збалансованого внесення добрив. Рослина формує потужну кореневу систему, але негативно реагує на ущільнення ґрунту, що обмежує розвиток коренів і знижує продуктивність. Оптимальний показник реакції ґрунтового розчину (pH) залежить від механічного складу ґрунту і є важливою умовою живлення та здоров’я рослин.
«Макроживлення для ріпаку» Ґрунт і оптимальна кислотністьЗалежно від типу ґрунту оптимальний pH для ріпаку становить близько 6,2–7,0 на легких піщаних ґрунтах допустимий нижчий рівень, тоді як на суглинках бажано, щоб pH був вище 6,5 За pH менше 5,5 формування врожаю суттєво ускладнюється і знижується. Натомість підвищення pH понад 6,5 зменшує ураження рослин капустяною килою, але водночас може призводити до дефіциту доступних мікроелементів, що потребує корекції живлення.
Живлення рослин і норми добривРіпак має значні потреби у макроелементах. Для виробництва 1 т насіння з типовою кількістю соломи рослини використовують приблизно 50–60 кг азоту (N) 20–25 кг P2O5 та 40–50 кг K2O що суттєво перевищує винос поживних речовин зерновими культурами.
Після збирання на поле залишається велика кількість післяжнивних і кореневих решток — близько 4–7 т/га що впливає на розподіл органічної біомаси; індекс врожаю (співвідношення маси насіння до поверхневої біологічної маси) зазвичай становить лише 25–30%
Ріпак добре реагує на післядію органічних добрив, внесених під попередник. Повну дозу фосфорних і калійних добрив найдоцільніше вносити після збирання попередника під основний обробіток ґрунту. На ґрунтах із середнім рівнем забезпечення рухомими формами елементів живлення рекомендована базова норма мінеральних добрив становить N 80–120, P2O5 60–90, K2O 60–90 Важливо враховувати, що ефективність азотних добрив помітно знижується за недостатнього забезпечення фосфором і калієм, тому баланс живлення є ключовим фактором підвищення урожайності.
Для запобігання ущільненню ґрунту рекомендується дотримуватися оптимальних технологій обробітку та сівозміни, враховувати післядію органічних добрив і своєчасно коригувати агрохімічні показники ґрунту. Частка пересіяних площ озимого ріпаку становить приблизно 7% що теж впливає на загальний стан посівів у регіонах із високим ризиком погодних чи агротехнічних ускладнень.