Десь під безкраїми дюнами Руб-ель-Халі, найбільшої суцільної піщаної пустелі світу, за легендою ховається місто, яке було покаране самим Богом. Його називають Убаром — «Атлантидою пісків». Протягом майже століття його шукали знамениті мандрівники, археологи та авантюристи. У 1990-х одна експедиція навіть заявила, що знайшла його. Але чим більше дослідники дізнаються про Убар, тим загадковішим він стає.
Місто, яке поглинула пустеляЛегенда про Убар походить із давнього арабського фольклору. У ній місто описується як багате укріплене оазисне поселення на шляху торгівлі ладаном і миррою. Каравани, що йшли з півдня Аравії до Середземномор'я, зупинялися тут, а вода оазису нібито підтримувала життя серед високих веж і розкішних будівель.
Та одного дня місто зникло. За переказами, його мешканці стали жадібними та морально розбещеними, і пустеля поглинула Убар як божественне покарання.
Як Захід закохався в «Атлантиду пісків»Інтерес європейців до Убару спалахнув у 1931 році. Британський дослідник Бертрам Томас вирушив у подорож через Руб-ель-Халі, прагнучи стати першим європейцем,
який перетне цю пустелю.
Бедуїни розповіли йому історії про загублене місто, а також показали старі караванні шляхи, які, за їхніми словами, вели до Убару. Томас наніс ці маршрути на карту і назвав місто «Atlantis of the Sands» — «Атлантида пісків».
Після цього почалося справжнє полювання.
У пошуках Убару брали участь:
- Лоуренс Аравійський;
- Гаррі Сент-Джон Філбі;
- Вілфред Тезігер;
- американський дослідник Венделл Філліпс.
Супутники NASA змінюють правила гриУ 1980-х роках несподіваний поворот у пошуках зробив кінорежисер і археолог-аматор Ніколас Клепп. Він зібрав команду, до якої увійшли відомий мандрівник Ранульф Файнс та археолог Юріс Зарінс.
Дослідники використали супутникові знімки NASA і простежили давні караванні дороги, які сходилися в одному місці — біля поселення Шіср в Омані.
Розкопки відкрили:
- укріплені споруди;
- залишки веж;
- сліди постійного колодязя;
- артефакти, пов'язані з торгівлею ладаном.
Але чи був це справжній Убар?
Ейфорія тривала недовго. З'ясувалося, що руїни Шісру були відомі ще раніше. Геологи нафтових компаній документували їх у 1940-х роках і не вважали кандидатом на Убар.
Більше того, сама фортеця, ймовірно, була збудована лише у XVI столітті. Команда Клеппа припустила, що вона стоїть на місці набагато давнішого поселення, але прямих доказів цього не знайшли.
ЮНЕСКО класифікує Шіср як середньовічне поселення, а не як загублену мегаполісну цивілізацію.
Що насправді знайшли археологиПопри критику, дослідники виявили речі, які свідчать про важливість цього місця:
- предмети з Персії;
- римські та грецькі артефакти;
- восьмикутну фортецю;
- сліди інтенсивної караванної торгівлі.
Можливо, Убар — це не містоАрхеолог Юріс Зарінс запропонував іншу інтерпретацію. За його словами, давні тексти можуть описувати не одне конкретне місто, а цілий регіон і народ, пов'язаний із торгівлею ладаном.
У такому разі Шіср міг бути лише одним із центрів цієї мережі,
а не легендарною столицею.
Чому поселення загинулоІсторики припускають, що долю Шісру визначили два фактори:
- торговельні шляхи поступово перемістилися на море;
- підземні джерела води почали висихати.
Загадка залишаєтьсяСьогодні археологи вже не впевнені, що колись існувало одне величезне місто Убар. Але вони також не можуть остаточно спростувати легенду.
Під дюнами Руб-ель-Халі можуть ховатися інші поселення, дороги, колодязі та сліди цивілізації, яка контролювала торгівлю найдорожчим ароматичним товаром стародавнього світу — ладаном.
Можливо, «Атлантида пісків» уже знайдена, але ми неправильно зрозуміли, що саме шукали. А можливо, справжній Убар досі спочиває під піском, чекаючи на той промінь лазера чи супутниковий знімок, який нарешті поверне його з легенди в історію.
