Науковці виявили, що чутливі до часу нейрони поступово зношуються і спотворюють сприйняття. Через це людям починає здаватися, що в одні моменти час летить, а в інші – тягнеться нескінченно.
Японські дослідники з Національного інституту здоров’я провели серію експериментів з групою добровольців. Вони запропонували 18 здоровим дорослим людям вирішити завдання, пов’язані з порівнянням часових відрізків.
Спочатку вчені показували «візуальний адаптер» – сіре коло – 30 раз поспіль протягом певного проміжку часу (це назвали «візуальною адаптацією»), а потім – тестове зображення: сірий хрест або білий шум на екрані. Після цього нейрофізіологи просили учасників оцінити час, протягом якого ті дивилися на обидві картинки. Отримані результати дослідження опубліковані в журналі Journal of Neuroscience.
Дослідів було кілька. Вчені з’ясували, що після кожної візуальної адаптації випробовувані невірно визначали час, протягом якого вони дивилися на тестове зображення. Якщо період адаптації був довгим, вони недооцінювали його, а якщо коротким – переоцінювали.
Під час експериментів вчені вимірювали мозкову активність добровольців за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ).
Їм вдалося виявити, що нейрони надкрайової звивини тім’яної частки мозку чутливі до часу. При впливі повторюваних подразників вони можуть зношуватися і працювати повільніше, в той час, як нервові клітини інших областей продовжують нормально функціонувати. В результаті виникаючий дисбаланс спотворює сприйняття часу людиною.
Також дослідники помітили, що нейрони в цій ділянці реагують на кожен сигнал і починають «втомлюватися». Чим більше «втомлюються» клітини – тим сильніше змінюється сприйняття.
«У людей є органи чуття, призначені для сприйняття світла або звуку, але немає ніякого конкретного органу для сприйняття часу», – пояснив співавтор дослідження Масаміті Хаяши. «Це означає, що почуття часу, ймовірно, є результатом нашої мозкової діяльності».
Хаяши підкреслив, що відкриття їх команди стало «тільки першим кроком» до повного розуміння нейронних механізмів, відповідальних за суб’єктивне сприйняття часу, але з нього вже можна зробити кілька практичних висновків. Наприклад, воно пояснює, чому здається, що в одні періоди час летить, а в інші – тягнеться нескінченно, і показує, що людям не завжди варто довіряти суб’єктивному сприйняттю, особливо якщо їм доводиться мати справу з повторюваними стимулами.
Джерело: https://www.jneurosci.org/content/early/2020/09/11/JNEUROSCI.0078-20.2020
