Полтавський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовозобов’язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та військової частини щодо законності анулювання відстрочки від призову, мобілізації та подальшого зарахування до списків особового складу військової частини.
Позивач наполягав, що на момент призову мав чинну відстрочку у зв’язку з навчанням на денній формі у закладі вищої освіти, а тому його мобілізація була здійснена всупереч законодавству. Він також просив скасувати наказ військової частини про зарахування до списків особового складу та зобов’язати вирішити питання про його звільнення з військової служби.
Суть справиЗа матеріалами справи, позивач із 2023 року навчається у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» за денною формою навчання для здобуття освітнього рівня бакалавра за спеціальністю 273 «Залізничний транспорт». Строк навчання визначений із 1 вересня 2023 року до 30 червня 2027 року. Відомості Єдиної державної електронної бази з питань освіти підтверджували,
що поточне здобуття освіти не порушує послідовності здобуття освітніх рівнів, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Університет також повідомив суду, що позивач є студентом денної форми навчання, а освітній процес у закладі з 7 лютого 2022 року здійснюється дистанційно. За даними навчального закладу, він регулярно відвідував передбачені навчальним планом заняття з 1 вересня до 17 жовтня 2025 року. У період із 18 до 30 жовтня 2025 року студент заняття не відвідував.
За відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів позивач мав відстрочку від призову у зв’язку з навчанням. Зокрема, суд встановив, що 5 березня 2025 року відстрочка була автоматично продовжена внаслідок отримання відомостей із ЄДЕБО. Також у Реєстрі містилися відомості про чинність відстрочки з 6 березня до 4 листопада 2025 року на підставі відповідного протоколу комісії ТЦК та СП.
18 жовтня 2025 року прикордонники поблизу державного кордону виявили позивача під час спроби незаконного перетинання кордону України з Угорщиною поза встановленим пунктом пропуску у складі групи осіб.
Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2025 року його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 204-1 КУпАП.
За даними, наданими Міністерством оборони України, 18 жовтня 2025 року о 10:22 позивача поставили на військовий облік у ТЦК та СП, який у подальшому здійснював його призов. О 19:12 того самого дня цей ТЦК анулював відстрочку. У Реєстрі як підставу було зазначено відсутність законних підстав та те, що особу затримано у зв’язку зі спробою незаконного перетину державного кордону. О 21:09 до Реєстру внесли відомості про призов позивача на військову службу за мобілізацією та оформлення військового квитка, а о 23:33 — відомості про проходження ВЛК. Водночас доказів існування протоколу засідання комісії про скасування відстрочки ТЦК суду не надав, відповідні відомості в Реєстрі також були відсутні.
Позивач пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до військової служби. Постанову ВЛК він не оскаржував, а доказів очевидних порушень процедури проходження військово-лікарської комісії суду не надали.
Тому суд виходив із того, що постанова ВЛК є чинною.
Наказом ТЦК та СП від 18 жовтня 2025 року №M252 «Про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивача було призвано на військову службу та направлено до військової частини.
Наказом командира військової частини від 20 жовтня 2025 року №299 його зарахували до списків особового складу, поставили на всі види забезпечення та призначили на посаду сержанта резерву запасної роти. Наступного дня іншим наказом його призначили навідником десантно-штурмового відділення.
У листопаді 2025 року військовослужбовця відрядили для проходження базової загальновійськової підготовки. 25 листопада під час проходження огляду в лікувальному закладі він самовільно залишив його та не повернувся до розташування навчального підрозділу. За результатами службового розслідування матеріали були направлені до ДБР, а 22 січня 2026 року до ЄРДР внесено відомості у кримінальному провадженні за частиною п’ятою статті 407 КК України.
Звертаючись до адміністративного суду, позивач просив визнати протиправними дії щодо анулювання відстрочки,
скасувати наказ про його призов під час мобілізації, скасувати наказ про зарахування до списків особового складу військової частини, а також зобов’язати військову частину прийняти рішення про звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу.
Позиції сторін
Позивач обґрунтовував вимоги тим, що був мобілізований за наявності чинної відстрочки від призову, наданої на період навчання у закладі вищої освіти. На його переконання, протиправність призову має наслідком також необхідність скасування похідного наказу військової частини про зарахування до особового складу та є підставою для відновлення становища, яке існувало до незаконної мобілізації.
ТЦК та СП проти позову заперечував. Відповідач зазначав, що позивач мав оформлену відстрочку, однак був затриманий під час спроби перетину державного кордону та доставлений до ТЦК та СП, де його поставили на військовий облік і скасували відстрочку у зв’язку із протиправною спробою перетину кордону. Після цього він пройшов ВЛК, був визнаний придатним та призваний на військову службу.
Крім того,
ТЦК та СП вважав, що позивач не мав права на відстрочку у зв’язку з навчанням, оскільки на час затримання біля державного кордону фактично не здійснював навчання.
Військова частина також просила відмовити у задоволенні позову. Її позиція полягала в тому, що саме по собі визнання протиправним та скасування наказу ТЦК та СП про мобілізацію не відновлює автоматично попередній статус особи та не змінює статус військовослужбовця на військовозобов’язаного. Військова частина наголошувала, що командир при зарахуванні позивача до особового складу діяв на підставі отриманих документів і жодних протиправних дій не вчиняв, а законних підстав для звільнення позивача зі служби на той час не було.
Військова частина також звертала увагу, що позивач самовільно залишив місце служби і за цим фактом було розпочато кримінальне провадження.
Позиція та висновки судуСуд насамперед встановив, що відстрочка позивача від призову на період навчання була чинною до 4 листопада 2025 року. 18 жовтня 2025 року ТЦК та СП її анулював, однак суд звернув увагу, що відповідно до пункту 65 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560, у разі втрати або зміни підстав для надання відстрочки раніше прийняте рішення може скасувати або змінити саме комісія. Про таке рішення заявника мають письмово повідомити не пізніше наступного календарного дня.
Отже, як зазначив суд, відстрочка скасовується комісією районного ТЦК та СП, а не анулюється рішенням самого територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідач не надав суду рішення комісії про скасування раніше прийнятого рішення щодо відстрочки. При цьому відстрочка була надана комісією іншого ТЦК та СП, а комісія ТЦК, який здійснив подальший призов, такої відстрочки позивачу не надавала.
Суд також встановив, що позивач продовжував бути здобувачем вищої освіти, навчання мало тривати до 2027 року, а відомості ЄДЕБО не містили даних про порушення послідовності здобуття освіти. Таким чином, він не втрачав підстав для надання або переоформлення відстрочки як здобувач освіти.
Окремо суд не встановив правових підстав для взяття позивача на військовий облік ТЦК, який здійснив його мобілізацію,
оскільки станом на 18 жовтня 2025 року він уже перебував на військовому обліку в іншому ТЦК та СП.
Суд послався на частину третю статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якої призову під час мобілізації не підлягають, зокрема, здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою і здобувають рівень освіти, вищий за раніше здобутий, із дотриманням встановленої законом послідовності.
За висновком суду, належним чином оформлена на законних підставах відстрочка відтерміновує мобілізацію військовозобов’язаного на весь строк її дії та позбавляє районний ТЦК та СП права документально оформлювати призов такої особи під час мобілізації. При цьому наявність відстрочки не звільняє військовозобов’язаного від обов’язку дотримуватися правил військового обліку.
Ці висновки суд визнав такими, що узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 липня 2023 року у справі №380/7792/22, від 31 серпня 2023 року у справі №380/572/23, від 19 вересня 2023 року у справі №160/14641/22 та від 16 листопада 2023 року у справі №160/15200/22.
Суд підкреслив, що за наявності достовірних відомостей про чинну відстрочку ТЦК та СП був зобов’язаний знати та враховувати її існування і не переходити до документального оформлення призову. Крім того, у відповідача не було правових підстав ані для зміни місця військового обліку позивача, ані для скасування його відстрочки, оскільки відповідна комісія цього ТЦК такої відстрочки не надавала.
У результаті суд дійшов висновку, що позивач не міг бути призваний за мобілізацією за наявності відповідного освітнього статусу та чинної відстрочки. Наказ ТЦК та СП від 18 жовтня 2025 року №M252 у частині його призову та направлення до військової частини було видано протиправно, з порушенням процедури призову на військову службу.
Щодо наслідків незаконного призову суд зазначив, що для осіб, призваних під час мобілізації, правовий статус військовозобов’язаного змінюється на статус військовослужбовця з дня відправлення до військової частини з відповідного ТЦК та СП.
Водночас визнання протиправним та скасування наказу про призов має правовим наслідком зміну статусу особи з військовослужбовця на військовозобов’язаного,
а також впливає на інші індивідуальні акти, пов’язані з проходженням військової служби, оскільки вони є похідними від первинного наказу про призов.
Суд наголосив, що юридичні наслідки порушення прав особи внаслідок протиправного рішення суб’єкта владних повноважень вимагають виправлення допущених помилок та повернення сторін у правовий стан, який існував до порушення.
При цьому суд окремо врахував, що командир військової частини, зараховуючи позивача до списків особового складу, не мав підстав сумніватися у правомірності дій ТЦК та СП і виходив із того, що під час направлення військовослужбовця були проведені всі передбачені законом заходи для перевірки наявності або відсутності підстав для мобілізації.
Однак наказ ТЦК про призов, який став підставою для подальшого зарахування позивача до військової частини, суд визнав протиправним. У зв’язку з цим наказ військової частини від 20 жовтня 2025 року №299 про зарахування позивача до списків особового складу та на всі види забезпечення також підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир військової частини фактично не вчиняв протиправних дій під час його прийняття.
Суд прямо зазначив, що не визнає сам наказ військової частини протиправним через відсутність протиправних дій з боку військової частини, однак такий наказ не може залишатися чинним як похідний від протиправного призову.
При цьому суд застосував підхід, пов’язаний із доктриною «плодів отруйного дерева» та принципом неналежного урядування, за яким неправомірні дії не можуть породжувати правомірний результат. У контексті цієї справи суд дійшов висновку, що протиправна мобілізація породжує неправомірність пов’язаних із нею рішень щодо подальшого проходження військової служби.
Щодо звільнення з військової служби суд зауважив, що Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» прямо не визначає незаконну мобілізацію як окрему підставу для звільнення. Водночас проходження військової служби у цій справі було безпосереднім наслідком наказу про мобілізацію.
Тому для ефективного захисту та повного відновлення порушеного права суд визнав належним способом захисту зобов’язання військової частини вирішити питання про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу з урахуванням висновків суду.
У цій частині позов було задоволено частково.
Суд також не застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, зазначивши, що кожна справа має свої індивідуальні обставини, які оцінюються з урахуванням суб’єктного, об’єктного та змістовного критеріїв та конкретного змісту спірних правовідносин.
За результатами розгляду справи № 440/937/26 Полтавський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов. Суд визнав протиправними дії ТЦК та СП щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, скасував наказ від 18 жовтня 2025 року №M252 у частині його призову та направлення до військової частини, а також скасував наказ командира військової частини від 20 жовтня 2025 року №299 у частині зарахування позивача до списків особового складу та призначення на посаду.
Військову частину зобов’язано вирішити питання про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Крім того, суд стягнув на користь позивача по 2662,40 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ТЦК та СП і військової частини. Водночас у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу було відмовлено, оскільки представник не надав у визначені КАС України строки належних документів на підтвердження таких витрат та доказів неможливості їх своєчасного подання.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
