Мінсоцполітики розробляє модель «амбасадорів повернення» — волонтерів із українських громад, які зможуть надавати людям за кордоном місцеву інформацію перед можливим переїздом. Розбираємося, чим така допомога може бути корисною, що показують дослідження щодо повернення та які питання потрібно перевірити перед купівлею квитка.
Міністерство соціальної політики України розробляє ініціативу «амбасадорів повернення» — волонтерів із конкретних громад, до яких українці за кордоном зможуть звернутися за актуальною інформацією про місце, куди вони планують переїхати. Особливо це може бути важливо для людей, які через окупацію, руйнування чи загрози безпеці не можуть повернутися до колишнього міста чи села і фактично мусять обирати в Україні нове місце проживання.
Але амбасадор не буде професійним консультантом і не зможе гарантувати житло, роботу, місце в школі чи безпеку. Більше того, загальнонаціональна програма амбасадорів поки що не запущена: у вересні учасники лише доопрацьовували модель. На цьому тлі головне питання — чи зможе місцева інформація реально допомогти у прийнятті рішення,
якщо основні перешкоди для повернення пов’язані не з браком запрошень, а з безпекою, житлом, доходом, роботою, дітьми та стабільністю життя після переїзду.
ДеталіМодель обговорювали 7–10 вересня 2026 року на воркшопі у Вінниці. У роботі брали участь Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності, проєкт Ради Європи щодо доступу ВПО та осіб, які повертаються, до прав та основних послуг, громадський холдинг «Група впливу», громадські організації та представники 20 громад. У липневому запрошенні на воркшоп Рада Європи прямо описувала завдання як формування спільноти активних мешканців, які добровільно підтримуватимуть людей, що повертаються або планують повернення, та допомагатимуть їм ухвалити обґрунтоване рішення.
За задумом розробників, амбасадор має розповідати про конкретну громаду з позиції її мешканця як влаштоване повсякденне життя, які послуги та можливості є на місці, куди звернутися та з ким зв’язатися. Це відрізняється від роботи консультанта з питань повернення. Консультант повинен професійно орієнтуватися в державних і місцевих програмах, послугах та інструментах підтримки й надавати людині консультації з формальних питань.
У прес-релізі Мінсоцполітики зазначено, що такі консультанти мають працювати в Центрах єдності та партнерських організаціях «Мережі єдності».
Ці елементи інфраструктури не слід плутати з новою ініціативою. Центри єдності вже відкрито, зокрема, у Берліні та Стокгольмі: берлінський центр працює з 15 квітня, стокгольмський приймає відвідувачів з 22 червня. Там передбачені консультації щодо можливого повернення та інших питань. Водночас більш широка регуляторна модель «Мережі єдності» ще недавно доопрацьовувалася: у серпні Мінсоцполітики проводило громадські консультації щодо проєкту урядової постанови, 3 вересня опублікувало звіт за їх результатами, а на сайті міністерства документ станом на початок вересня все ще розміщувався як проєкт.
Ще один інструмент, що вже працює, — цифрова платформа «Додому». Вона запущена в тестовому режимі й збирає інформацію про сервіси, працевлаштування, навчання, соціальну підтримку та громади, готові приймати людей. За даними Мінсоцполітики на кінець червня, до платформи приєдналися понад 100 громад. Для майбутнього переїзду це зручна відправна точка,
але інформація про громаду сама по собі не означає, що конкретна вакансія, житло чи місце в дитячому садку доступні сьогодні — критичні умови варто підтверджувати у відповідальної установи.
Поки що публічно не оголошено дату повноцінного запуску саме моделі амбасадорів, остаточний перелік громад, кількість волонтерів, єдині критерії відбору, формат і обсяг навчання, фінансування, канал пошуку потрібного амбасадора та систему контролю якості його рекомендацій. Також не описано, як забезпечуватиметься регулярне оновлення інформації про житло, вакансії, школи та місцеві програми. Ці параметри поки що не можна додумувати замість розробників.
Чому питання нової громади є особливо важливим, показують свіжі дані Міжнародної організації з міграції. У звіті за серпень 2026 року IOM оцінює кількість людей, які повернулися в Україну з-за кордону з початку повномасштабного вторгнення, приблизно в 1,5 млн. Близько 1,1 млн дісталися до свого звичного місця проживання, але ще приблизно 398 тис. повернулися до країни й при цьому залишаються внутрішньо переміщеними особами Крім того,
майже три з п’яти українців, які продовжують перебувати у вимушеному переміщенні в Європі, походять із прифронтових або непідконтрольних уряду територій. Для значної частини майбутніх репатріантів завдання полягає не в тому, щоб «повернутися додому», а в тому, щоб знову знайти безпечне місце та облаштувати там життєву інфраструктуру.
Частина підтримки для такого переїзду вже існує, але вона не утворює універсального «пакету для репатріантів». Якщо житло пошкоджене або знищене, варто перевірити умови програми «єВідновлення»: право на компенсацію залежить від типу об’єкта, статусу території, реєстрації права власності та інших умов. Якщо людина не може повернутися за колишньою адресою і переїжджає в іншу частину України, потрібно окремо перевірити підстави для статусу ВПО та актуальні правила надання допомоги на проживання — виплата не призначається автоматично кожному, хто повернувся. Для пошуку роботи доступні звичайні інструменти Державної служби зайнятості, а для підприємців із вересня діє оновлена програма «Власна справа 2.0»; це загальні програми, а не спеціальна гарантія для тих,
хто повертається.
Якщо ви серйозно розглядаєте можливість повернення, перед купівлею квитка варто перевірити щонайменше таке:
- Безпека обраної громади. Не лише загальну ситуацію в області, а й частоту загроз, наявність укриттів, можливу евакуацію, роботу лікарень та стабільність електропостачання, водопостачання й опалення.
- Житло на перші місяці. Де ви будете жити одразу після приїзду, на який термін доступний цей варіант, скільки він коштує і чи підтверджено його письмово. Окремо перевірте право на компенсацію, тимчасове розміщення або місцеві житлові програми, якщо розраховуєте на них.
- Роботу та реальний сімейний бюджет. Чи є конкретні вакансії або можливість зберегти дистанційну роботу, яка зарплата після сплати податків і чи вистачить доходу на оренду, комунальні послуги, транспорт та витрати на дітей.
- Школу чи дитячий садок. Чи є місце саме для вашої дитини, яка форма навчання доступна, які документи потрібні та чи не доведеться змінювати освітню траєкторію посеред навчального року.
- Медицину. Де найближчі амбулаторія та лікарня, чи можна обрати сімейного лікаря, чи доступні реабілітація, ліки або спеціалізована допомога, якщо вони необхідні.
- Документи в Україні. Які документи потрібно відновити або оновити, як оформити місце проживання, а в разі переїзду не додому — чи є підстави для реєстрації як ВПО та які документи знадобляться.
- Статус у країні перебування. Перед тривалим від’їздом перевірте офіційні правила саме своєї країни. Відсутність може вплинути на тимчасовий захист або інший статус, виплати, муніципальне житло, медичну страховку та податкові зобов’язання. Правила відрізняються залежно від країни та змінюються, тому універсального терміну безпечної відсутності для всієї Європи немає.
- Українські виплати та програми. Уточніть не лише назву допомоги, а й критерії, термін дії, пакет документів та орган, що приймає рішення. Інформація «вам належить виплата» без перевірки умов є недостатньою.
- Контакти в обраній громаді та план Б. До переїзду запишіть контакти ЦНАП, соцзахисту, служби зайнятості, школи, медичного закладу та відповідальної особи в громаді. Продумайте, що робити, якщо житло, робота чи безпека виявляться гіршими, ніж очікувалося.
Вона окремо наголошує, що повернення має бути особистим, обґрунтованим, добровільним, безпечним і гідним, та пропонує довідки щодо кожної країни. Навіть за наявності такої довідки перед від’їздом доцільно перевірити дату оновлення та офіційний національний портал країни перебування: наприклад, на рівні ЄС тимчасовий захист продовжено до 4 березня 2028 року, але конкретні правила реєстрації, допомоги, страхування та наслідки тривалої відсутності залежать від національного законодавства та індивідуальної ситуації.
Чому це важливоНайпомітніша проблема в дискусії про повернення — змішування різних типів намірів. Сьомий раунд дослідження UNHCR «Lives on Hold», опублікований у липні 2026 року, базується на 4 375 інтерв’ю з домогосподарствами українських біженців у Європі, проведених Ipsos у грудні 2025-го — січні 2026-го по телефону та онлайн. У ньому лише 3% опитаних мали конкретний план повернутися в найближчі 12 місяців ще 46% сподівалися повернутися коли-небудь у майбутньому. 28% не визначилися, 23% вже не розраховували на повернення.
Саме тому фраза «49% хочуть повернутися» без пояснення вводить в оману:
у цьому показнику UNHCR об’єднано невелику групу людей із найближчим планом і набагато більшу групу з загальною надією на повернення в невизначений термін. При цьому сукупна частка тих, хто планував або сподівався повернутися, знизилася з 61% у липні–серпні 2024 року до 49% у грудні 2025-го — січні 2026-го. Це вказує на ослаблення очікувань щодо повернення, але саме по собі не доводить, що причиною є лише інтеграція за кордоном.
Центр економічної стратегії наводить іншу цифру — 43% українських біженців повідомляють про намір повернутися ЦЕС оцінює кількість українських біженців за кордоном станом на січень 2026 року у 5,6 млн осіб. П’ята хвиля дослідження ґрунтується на репрезентативному опитуванні Info Sapiens, проведеному в грудні 2025-го — січні 2026-го; 36% респондентів відповіли, що не планують або скоріше не планують повертатися. Серед тих, хто висловлює намір повернутися, майже 80% готові зробити це лише після остаточного завершення війни. Ці 43% не можна безпосередньо порівнювати з 3% UNHCR: дослідження по-різному формулюють запитання та вимірюють різні часові горизонти.
ЦЕС також застерігає від причинно-наслідкових висновків на основі профілів респондентів. Його регресійний аналіз враховує країну перебування, зайнятість, дохід, наявність дітей, вік та регіон походження, але показує статистичні зв’язки, а не доведену причинність. Наприклад, респонденти в Польщі виявилися більш схильними заявляти про повернення, ніж респонденти в Німеччині, однак це не означає, що саме життя в Польщі «змушує» людину більше прагнути повернутися.
Більш широкий огляд ОЕСР за 2026 рік підтверджує, що рішення складається з кількох рівнів. Серед найпоширеніших мотивів повернення, яке вже відбулося, були туга за домівкою та бажання возз’єднатися з близькими. Але безпека, житло, зайнятість та доступ до якісних послуг визначають, наскільки таке повернення взагалі можливе й стійке. Економетричний аналіз ОЕСР показує статистичний зв’язок: триваліше перебування за кордоном і робота в країні перебування пов’язані з меншою ймовірністю фактичного повернення, а хороше житло та можливість повернутися до колишньої роботи в Україні — з більшою. Сімейне возз’єднання за кордоном теж може стати «якорем» для життя там.
Це не означає, що будь-яка людина, яка працює або давно виїхала, обов’язково залишиться: автори окремо підкреслюють динамічність рішень та обмеження даних.
Для тих, хто залишається за кордоном довше, сам переїзд об’єктивно вимагає більше підготовчих кроків: потрібно завершувати або переносити роботу, припиняти оренду, враховувати навчальний рік дітей, перевіряти документи та статус, а в Україні заново шукати житло, роботу та доступ до послуг. Тому тенденція до зниження намірів повернутися узгоджується з глибшою інтеграцією частини людей за кордоном, але не зводиться лише до неї — війна та безпека залишаються основним обмеженням.
Окремо помітна роль дітей. Опубліковане у травні 2026 року якісне лонгітюдне дослідження українців із тимчасовим захистом у Берліні та Мюнхені показує, як плани батьків змінювалися залежно від безпеки, школи та уявлень про майбутнє дитини. Автори спостерігали за учасниками у кількох хвилях з 2022 по 2024 рік; вибірка не є репрезентативною для всіх українців у Німеччині, тому її не можна перетворювати на загальну статистику. Але вона добре ілюструє механізм,
який губиться у відсотках: повернення сім’ї — це часто не одне рішення дорослого, а вибір між кількома вже сформованими життєвими траєкторіями.
На цьому тлі у «послів повернення» є зрозуміла потенційна ніша. Людині, яка обирає незнайоме місто, дійсно потрібен хтось, хто пояснить те, чого немає в загальній державній інструкції: де шукати оренду, як працює транспорт, до кого звертатися в громаді, які школи переповнені, де реально працюють місцеві служби. Особливо це цінно для мешканців окупованих і сильно зруйнованих територій.
Але волонтер не створює робочих місць, не збільшує житловий фонд, не усуває ризик обстрілів і не може обіцяти доступність соціальних програм. Тому корисність ініціативи залежатиме не від кількості «амбасадорів» і не від кількості розмов про повернення, а від того, чи зможуть вони надавати перевірену й актуальну інформацію та швидко пов’язувати людину з реальними можливостями конкретної громади, професійним консультантом та відповідальною установою. Інакше хороша ідея ризикує залишитися ще одним інформаційним шаром поверх проблем, які потребують не комунікації,
а ресурсів і ефективних послуг.
ДжерелоПершопричиною для створення цього матеріалу став прес-реліз Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України «Амбасадори повернення: Мінсоцполітики готує новий формат взаємодії з українцями, які планують повернутися з-за кордону», наданий редакції. Стадію розробки моделі, цілі воркшопу та роль майбутніх волонтерів додатково узгодили з Офісом Ради Європи в Україні.
Дані про плани та сподівання на повернення — сьомий раунд UNHCR «Lives on Hold», опублікований 13 липня 2026 року. Опис вибірки та методу — Інформаційний центр ООН для Західної Європи: 4 375 інтерв’ю з домогосподарствами біженців по Європі, грудень 2025 року — січень 2026 року, змішане телефонне та онлайн-опитування Ipsos.
Українська оцінка намірів та умов повернення — дослідження Центру економічної стратегії: п’ята хвиля опитування українських біженців від 24 лютого 2026 року та матеріал «Повернення українців з-за кордону: масштаби, наміри та умови» від 9 липня 2026 року.
Дані про фактичне повернення та повторне внутрішнє переміщення — звіт IOM Ukraine за серпень 2026 року. Контекст щодо ролі безпеки, житла, зайнятості, сім’ї та послуг — огляд ОЕСР «Ukraine’s Strategic Response to the Displacement Crisis» від 20 березня 2026 року. Контекст щодо сімей з дітьми в Німеччині — відкрите дослідження Comparative Migration Studies від 29 травня 2026 року.
Практичну частину перевірили за офіційними джерелами: тестовою платформою «Додому», довідником UNHCR «Ukraine is Home», програмою «єВідновлення», сторінкою Мінсоцполітики для внутрішньо переміщених осіб, повідомленнями про відкриття Центрів єдності в Берліні та Стокгольмі, а також рішенням ЄС про продовження тимчасового захисту до 4 березня 2028 року в EUR-Lex.
