У передмістя м. Варшави є місцевість, яку називають Бялолянка. Декілька років тому активні мешканці успішно втілили в життя ідею створення громадського центру, котрий назвали просто і зрозуміло «Три кімнати і кухня».
Невеликий район Бялолянки – це територія, де живе близько 1200 мешканців. Так склалося історично, що усі архітектурні багато по верхівки цього району обнесені парканами. Декілька років тому небайдужі сусіди вирішили створити осередок, де б люди могли не тільки спілкуватись, а й займатись різними уподобаннями, збиратись для обговорень різних питань за інтересами. Взявши ініціативу, вони пішли до міської ради і запропонувати втілити такий проект в життя, при цьому мотивували, що учасницький бюджет у вирішенні цього питання має відіграти вирішальну роль. Розповідає Кароліна Попроцька, керівник районного будинку культури і одна із засновників будинку «3 кімнати і кухня»: « У 2014 році ми звернулися до мера і запропонували виділити нам приміщення, самі погодились його відремонтувати. Меблі та елементарні зручності виготовили самі люди, мешканці цього мікрорайону.
Весь цей процес був надзвичайно захопливим і ще більше згуртував людей. Зараз це місце (двоповерховий будинок на 3 кімнати та кухню) став осередком спілкування людей. Погляньте на розклад, котрий висить внизу. У понеділок зранку тут зустрічі мам з дітками до 3-ох років, на вечір до великої зали приходять барди. По вівторках – бабусі печуть пиріжки або варять вареники. У середу – заняття з ліплення для дітей. І ТАК ЩОДНЯ. Більшість заходів (70%)– то ініціативи самих людей. Міська влада допомагає лише тим, що фінансує комунальні платежі. На півставки працює організатор заходів Христина Похельська, котра координує процес і створює графік.»
Христина Похельська, координатор проекту «3 кімнати і кухня» додає: «Приємно, коли щомісяця виникають все нові і нові групи за інтересами. Я щотижня укладаю графік занять та відвідувань цього будинку. Наприклад, останньою започаткованою ініціативою стали зустрічі ранкових пробіжників. Цю традицію започаткували жінки мікрорайону, потім до них приєдналась і молоді та чоловіки. Зараз це вже велика група людей, котра згуртовано не тільки займається спортом,
а ще й разом зустрічається для обговорення здорового харчування та способу життя.»
Післямова:
Познайомившись із таким успішним досвідом поляків, неможливо не поставити собі власне запитання – а що ми, українці? Де наші ініціативи і їх підтримка? Чи нам це не потрібно? Чи потрібно, але не хочемо брати відповідальність на себе.
Більшість зауважить, що українці, особливо провінційні, живуть зовсім іншим життям, іншими проблемами. Так, але практика гарних громадських проектів для нас теж може бути доступна – все залежить від бажання і співпраці з інвесторами або ж владою. Тож, гарний приклад, поінформованість – то вже половина справи! Знам’янчани – не будьте байдужі до людей, ініціатив!
(Написання статті стало можливим завдяки участі журналістки газети «Наша Знам’янщина» Оксани Войчишина у програмі «Участь громадськості у місцевому самоврядуванні як механізм прямої демократії: правові аспекти та практика впровадження», яка відбулася завдяки Агенції США з міжнародного розвитку.)
Оксана Войчишина